про повернення позовної заяви
м. Вінниця
06 травня 2025 р. Справа № 120/4643/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, 9А, м. Київ, 03151)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 14.04.2025 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення із наданням належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску, а також уточнення суб'єктного складу учасників справи (відповідачів) та позовних вимог.
24.04.2025 за вх.№26381/25 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Для обґрунтування необхідності поновлення строку представник наводить низку мотивів, спираючись на нормативно-правові акти, судову практику та міжнародні стандарти. По-перше, він вказує на зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX. Так, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності зупиняється на весь строк дії воєнного стану, який на момент подання заяви продовжено до 09.05.2025 (Указ Президента від 14.01.2025 № 26/2025, затверджений Законом України від 15.01.2025). По-друге, представник позивача посилається на ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному право звернення до суду для захисту прав і свобод, вказуючи, що відмова у розгляді позову через пропуск строку порушує це право, що підтверджується рішеннями Конституційного Суду України. По-третє, наводить практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка наголошує на недопустимості надмірного формалізму у застосуванні процесуальних строків, оскільки це обмежує право на доступ до суду, гарантоване ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. По-четверте, представник позивача здійснює посилання на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №712/8985/17, в якій зазначено, що в триваючих правовідносинах, зокрема у сфері соціального захисту, строк звернення до суду не обмежується шістьма місяцями, якщо порушення прав має тривалий характер. По-п'яте, як старший прапорщик запасу, позивач вважає, що її право на приватизацію житла є частиною соціального захисту, гарантованого ст. 46 Конституції України. Таким чином, представник позивача просить суд прийняти до розгляду позовну заяву та поновити пропущений строк, спираючись на зупинення позовної давності через воєнний стан, конституційні гарантії судового захисту, міжнародні стандарти доступу до правосуддя, судову практику щодо триваючих правовідносин, пріоритетність соціального захисту та необхідність уникнення надмірного формалізму, який обмежує право на справедливий суд.
Розглянувши заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (заподіяння збитків).
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Предметом позову у даній справі є рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні Головного управління Національної гвардії України, №062 від 30.03.2023.
Таким чином, строк звернення до суду з даним позовом становить шість місяців. До суду позивач звернулась 04.04.2025 (дата оформлення поштового відправлення), тобто більше ніж через 2 роки з моменту прийняття оскаржуваного рішення.
У постанові від 17.09.2020 по справі № 640/12324/19 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 по справі №806/2321/16.
Надаючи оцінку твердженням представника позивача, що викладені в заяві про поновлення строку звернення, суд зазначає наступне.
Так, представник позивача помилково прирівнює строк звернення до адміністративного суду до строку позовної давності, передбаченого цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк для захисту цивільних прав у цивільному процесі. Адміністративне судочинство натомість врегульоване Кодексом адміністративного судочинства України, який визначає строки звернення до суду у публічно-правових спорах, зокрема за ч. 2 ст. 122 КАС України, які становлять шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Позовні вимоги у даній справі пов'язані із рішенням суб'єкта владних повноважень -органу приватизації при ГУ НГУ, - що свідчить про публічно-правовий характер спору. Відповідно, норми ЦК України про позовну давність не застосовуються.
Відтак твердження про зупинення позовної давності відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України стосується цивільних правовідносин та не підлягає застосуванню в межах даного публічно-правового спору.
Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на триваючий характер порушення з огляду на їх безпідставність, адже оскаржуване рішення органу приватизації №062 прийнято 30.03.2023 та після прийняття такого рішення не мало місце жодне нове порушення, яке могло б започаткувати новий строк звернення до суду або свідчити про триваючі правовідносини. Верховний Суд у своїй постанові від 13.03.2019 у справі №712/8985/17 наголошував на триваючих правовідносинах у сфері соціального забезпечення, однак такі висновки не стосуються випадків, коли оскаржується конкретне одноразове індивідуальне рішення суб'єкта владних повноважень.
Варто зауважити й те, що спір у цій справі не стосується захисту соціальних прав у розумінні їх як фундаментальних гарантій особи на забезпечення базових життєвих умов, зокрема, права на соціальне забезпечення, житло чи медичну допомогу. Йдеться про приватизаційні правовідносини, які мають процедурний характер і регламентуються спеціальним законодавством.
Оскаржуване рішення органу приватизації є актом індивідуальної дії, що приймається у відповідь на ініціативу особи щодо участі в процесі приватизації. Така участь є добровільною та не носить ознак забезпечення базових соціальних прав. Участь у приватизації не є безумовною пільгою або соціальною виплатою, яка гарантується державою автоматично. Вона, навпаки, передбачає дотримання встановлених правил та процедур.
Крім того, посилання на ст. 55 Конституції України, практику КСУ та ЄСПЛ не спростовують правомірності встановлення законодавчих строків звернення до суду. Європейський суд з прав людини у рішенні "Stubbings and Others v. the United Kingdom" (1996) визнав, що розумні строки для подання позовів не порушують права на доступ до суду, якщо особа мала можливість реалізувати це право, але не зробила цього з власної вини.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що позивач, звернувшись із заявою про надання дозволу на приватизацію, об'єктивно мала можливість знати про стан своїх справ, цікавитись результатами розгляду такої заяви в межах відповідних строків. Ухилення від такого елементарного прояву зацікавленості, як перевірка статусу поданої заяви, є проявом процесуальної недбалості.
Перші кроки позивача щодо з'ясування результатів розгляду заяви були здійснені лише в листопаді 2024 року, тобто майже через півтора року після звернення із заявою. Такий проміжок часу не може бути виправданий і свідчить про очевидну пасивність. Пізнє звернення щодо отримання інформації не може вважатися належним підтвердженням дотримання строку звернення до суду.
Слід підкреслити, що строки звернення до суду з адміністративним позовом встановлюються не формально, а з метою забезпечення принципу правової визначеності, тобто обмеження періоду, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними. Невиправдане зволікання позивача нівелює цю мету та створює ситуацію правової невизначеності, що є неприпустимим у публічно-правових спорах.
Отже, позивач сама поставила себе в ситуацію, за якої реалізація права на судовий захист стала неможливою в межах процесуальних строків. Відповідальність за несвоєчасне звернення несе виключно позивач, а не відповідач чи його посадові особи.
Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що представником позивача в заяві про поновлення строку звернення не наведено жодних обґрунтувань щодо підстав пропуску шестимісячного строку звернення до суду, як і не надано доказів на підтвердження обставин такого пропуску, натомість здійснено лише загальні посилання на норми законодавства та судову практику.
За таких обставин, суд доходить висновку, що відсутні причини пропуску строку звернення до суду, які суд може вважати поважними, а також відсутні належні та допустимі докази щодо цього.
Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно із частинами першою, другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положення ч. 2 ст. 123 КАС України кореспондують приписам п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Суд роз'яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Водночас слід врахувати, що суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід О.С. в період з 24.04.2025 по 02.05.2025 перебувала у відпустці, а тому дана ухвала постановлена у строк, визначений КАС України.
Керуючись ст. 120, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248, 255, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна