м. Вінниця
07 травня 2025 р. Справа № 120/2301/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення відповідача №34-Б-1024-2-58, прийняте за наслідком розгляду його скарги від 07.12.2024 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - п'ятнадцять днів з дня отримання даної ухвали.
20.03.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що листом № 34-Б-1024-2-58 від 16.01.24(25) саме Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації надавав відповідь позивачу, тоді як відповідач листом від 16.12.2024 № 25-04/Б-14457//11815-зв звернувся до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації з проханням розглянути порушені у зверненні питання та направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до порядку оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.
Представник відповідача вважає, що у відповідності до вимог чинного законодавства України Міністерством правомірно було надіслано скаргу ОСОБА_1 від 07.12.2024 для розгляду до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації, про що було проінформовано скаржника та ним було отримано відповідь від Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації за результатами розгляду його скарги.
Окрім того, представник відповідача, у зв'язку з великим навантаженням на працівників відділу організації роботи щодо представництва в судових та інших органах державної влади Юридичного департаменту МОЗ, та перебуванням даних працівників на лікарняному, просить поновити Міністерству охорони здоров'я України пропущений строк на подання відзиву у справі № 120/2301/25.
Відповідно до частини 5 статті 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З аналізу наведеного видно, що пропущений процесуальний строк може бути продовжений судом.
Враховуючи аргументи заяви представника відповідача щодо неможливості подати своєчасно відзив та з метою необмеження права сторони висловити свою позицію, суд вважає за можливе продовжити встановлений для подання відзиву строк та врахувати доводи, викладені у відзиві при розгляді справи.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.12.2024 року ОСОБА_1 рішенням Вінницької обласної МСЕК №1 було відмовлено в наданні статусу особи з інвалідністю, що підтверджується довідкою про невизнання інвалідом Форми №167/о.
07.12.2024 року позивачем до Міністерства охорони здоров'я України направлено скаргу в якій він зазначав про незаконність вказаної відмови Вінницької обласної МСЕК №1 та просив доручити провести повтору медико-соціальну експертизу іншій МСЕК.
Міністерство охорони здоров'я України листом від 16.12.2024 року № 25-04/Б-14457//11815-зв, звернулось до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації з проханням направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до порядку оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.
За наслідком розгляду вищезазначеної скарги Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації листом №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року повідомив позивача, що медико-експертні справи заявників, які оскаржували рішення МСЕК Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи 26.12.2024 року направлені до Центру оцінювання функціонального стану особи, який знаходиться на базі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» в м. Дніпро.
Даним листом повідомлено позивача, що його прізвище відсутнє в переліку надісланих справ та роз'яснено про можливість самостійно оскаржити рішення МСЕК, направивши завірені копії медичної документації, які, за необхідності, також можна отримати звернувшись до свого лікуючого лікаря.
Позивач, вважаючи рішення Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації, а саме лист №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року протиправними, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України розглянути його скаргу від 07.12.2024 року згідно п.24 Постанови Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 року "Питання медико- соціальної експертизи" (яка діяла під час прийняття його скарги МОЗ).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон №875-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 2 Закону №875-XII передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-XII, інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону №875-XII, громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.
Абзацом 4 частини першої статті 1 Закону України від 06.10.2015 №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і втратила чинність з 01.01.2025, відповідно до статті 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та статті 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені.
Положення про медико-соціальну експертизу визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Пунктами 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу було передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Згідно з пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктами 12, 13 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема, здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх; повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання; проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.
Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи; розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю; проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх.
Пунктом 20 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 №561 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (надалі - Інструкція №561 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1.3 Інструкції №561, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції №561, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 1.9 Інструкції №561, огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.
Відповідно до п. 1.10 Інструкції №561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Пунктом 2.2 Інструкції №561 передбачені критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №561, причини інвалідності встановлюються згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.
Згідно з п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Як передбачено пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Зі змісту позовної заяви слідує, що 04.12.2024 року ОСОБА_1 рішенням Вінницької обласної МСЕК №1 було відмовлено в наданні статусу особи з інвалідністю, що підтверджується довідкою про невизнання інвалідом Форми №167/о.
07.12.2024 року позивачем до Міністерства охорони здоров'я України направлено скаргу в якій він зазначав про незаконність вказаної відмови Вінницької обласної МСЕК №1 та просив доручити провести повтору медико-соціальну експертизу іншій МСЕК.
Міністерство охорони здоров'я України листом від 16.12.2024 року № 25-04/Б-14457//11815-зв, звернулось до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації з проханням направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до порядку оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.
За наслідком розгляду вищезазначеної скарги Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації листом №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року повідомив позивача, що медико-експертні справи заявників, які оскаржували рішення МСЕК Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи 26.12.2024 року направлені до Центру оцінювання функціонального стану особи, який знаходиться на базі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» в м. Дніпро.
Даним листом повідомлено позивача, що його прізвище відсутнє в переліку надісланих справ та роз'яснено про можливість самостійно оскаржити рішення МСЕК, направивши завірені копії медичної документації, які, за необхідності, також можна отримати звернувшись до свого лікуючого лікаря.
Позивач, вважаючи рішення Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації, а саме лист №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року протиправними, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України розглянути його скаргу від 07.12.2024 року згідно п.24 Постанови Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 року "Питання медико- соціальної експертизи" (яка діяла під час прийняття його скарги МОЗ).
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до вищенаведеного правового регулювання, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
У разі незгоди з висновком МСЕК його можна було оскаржити (за обставин цієї справи та за існуючою раніше процедурою) до обласної чи до Центральної МСЕК МОЗ України.
Так, позивач скористався своїм правом оскарження рішення Вінницької обласної МСЕК щодо невизнання його інвалідом.
В той же час, Міністерство охорони здоров'я України листом від 16.12.2024 року № 25-04/Б-14457//11815-зв, звернулось до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації з проханням направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до порядку оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.
В контексті вказаного, суд звертає увагу, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Подібні правові висновки містяться в ухвалі Верховного Суду у справі №9901/368/19 від 29.08.2019 року та постановах цього ж суду у справах № 731/216/17 (від 24.10.2018), №527/451/17 (від 03.07.2019), №1340/4630/18 (від 15.08.2019), 120/3920/20-а (від 26.05.2022).
Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень були б протиправними, підстави для задоволення позову були б відсутні. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 26.02.2022 року по справі №120/3920/20-а.
Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, суть спірних правовідносин та їх правове регулювання, вважаю, що відсутнє порушене право чи інтерес позивача, що підлягає захисту у даних правовідносинах, оскільки відповідачем не було відмовлено в задоволенні скарги позивача, а з метою прискорення її вирішення - направлено до Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації з проханням направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до порядку оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.
В той же час, з прохальної частини позовної заяви слідує, що позовні вимоги стосуються протиправності рішення №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року, яке оформлене листом Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації, а не Міністерства охорони здоров'я України.
При цьому, позивачем не було визначено Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації відповідачем в даній справі та не заявлено вимоги до останнього.
В той же час, суд звертає увагу, що на момент надання позивачу відповіді листом №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року, відбулися зміни щодо порядку оскарження висновків МСЕК, а саме, Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі Порядок), він визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності).
За приписами пунктів 57, 58, 59 Порядку, рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або до адміністративного суду.
Скарга на рішення експертної команди щодо результату оцінювання (далі - скарга) подається скаржником (його уповноваженим представником):
у паперовій формі до Центру оцінювання функціонального стану особи;
в електронній формі через електронну систему шляхом звернення до лікаря, який направив.
Розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.
Пунктами 66, 68 Порядку визначено процедуру проведення розгляду скарг.
Так, експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги, одержані через електронну систему, згідно з розподілом скарг, що здійснюється автоматично засобами електронної системи після внесення до електронної системи відомостей про скаргу.
Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг:
вивчає рішення експертної команди щодо результату оцінювання, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду експертною командою, на якому було прийнято відповідне рішення (за наявності);
заслуховує пояснення скаржника (його уповноваженого представника), інших осіб, залучених до розгляду скарги (у разі розгляду скарги за участю скаржника або його уповноваженого представника);
за наявності підстав, передбачених цим Порядком, проводить повторне оцінювання.
За результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про:
підтвердження оскарженого рішення експертної команди;
скасування оскарженого рішення експертної команди;
формування нового рішення щодо результату оцінювання.
Рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи формується засобами електронної системи. На рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи усіма її членами накладаються кваліфіковані електронні підписи або удосконалені електронні підписи, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронного підпису.
Нормами пункту 67 Порядку визначено, що експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1, та відповідних клопотань особи.
Згідно з додатком № 1 1. Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертна команда) проводить розгляд справ за такими формами:
1) очно, за участю особи або її уповноваженого представника в закладі охорони здоров'я, в якому утворена експертна команда;
2) заочно, без особистої участі особи;
3) із використанням методів і засобів телемедицини;
4) за місцем перебування/лікування особи.
Експертна команда проводить розгляд справи заочно (без особистої участі особи або її уповноваженого представника) за умов, визначених нижче, за винятком випадків, коли особа повідомила про своє бажання бути присутньою на розгляді.
Експертна команда проводить розгляд справи заочно в разі формування направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - направлення на оцінювання) головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії стосовно особи з числа військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту або учасників бойових дій. Вибір очної форми розгляду для такої категорії осіб здійснюється у разі, коли наданих документів недостатньо для прийняття рішення членами експертної команди.
Експертна команда проводить розгляд заочно в разі подання лікуючим лікарем або головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії направлення на оцінювання експертною командою особи, в якої наявні захворювання, дефекти, необоротні морфологічні стани, порушення функцій органів та систем організму, з наведеного нижче переліку за умови наявності документів, що підтверджують наявність відповідного стану.
Водночас, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 1809 від 26.10.2024 права та обов'язки Центральної медико-соціальна експертної комісія Міністерства охорони здоров'я України покладено на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України». Цим же наказом зобов'язано державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» протягом двох робочих днів з дати підписання наказу забезпечити передачу медико-експертних справ, скарг та документів, які пов'язані з виконанням повноважень Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» згідно з актом приймання-передачі. В процесі передачі медико-експертних справ та скарг відображати їх черговість для подальшого розгляду з урахування реєстрації в державному закладі «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України».
Отже, на час надання позивачу відповіді листом №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації не мав повноважень здійснювати розгляд скарг на рішення медико-соціальних експертних комісій.
Суд враховує, що у постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Схожа позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 320/5970/17: протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
В даному випадку, листом №34-Б-1024-2-58 від 16.01.2024 (2025) року Департамент охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації роз'яснив позивачу можливість самостійно оскаржити рішення МСЕК, направивши завірені копії медичної документації, які, за необхідності, також можна отримати звернувшись до свого лікуючого лікаря.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на встановлені у справі обставини і з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що позивачем не доведено протиправність дій відповідача під час розгляду скарги позивача.
За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено, а також за відсутності понесених витрат відповідачем, судом не проводиться розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Міністерство охорони здоров'я України (вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 00012925)
Суддя Чернюк Алла Юріївна