м. Вінниця
06 травня 2025 р. Справа № 120/19546/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши в письмовому провадженні заяву про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 06.06.2024 адміністративний позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано Інформаційне агентство Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
Разом із тим, 18.04.2025 від Інформаційного агентства Міністерства оборони України надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення, в якій заявник просить суд відстрочити на період до закінчення дії правового режиму воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, але не довше, ніж на строк до 01.10.2025 (один рік з дати набрання законної сили рішенням) виконання рішення суду від 06.06.2024 у справі №120/19546/23.
В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду представник відповідача вказав, що недостатність коштів на рахунку відповідача є обставиною, яка істотно ускладнює виконання рішення суду. Представник відповідача звернув увагу на те, що недостатність коштів викликана відсутністю асигнувань у достатньому обсязі, що у свою чергою викликано надзвичайною обставиною - воєнним станом і спрямуванням бюджетних коштів передусім для фінансування витрат, пов'язаних з відсіччю збройної агресії і захистом суверенітету і територіальної цілісності України, що відповідно до ст.17 Конституції України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Ухвалою від 28.04.2025 заяву Інформаційного агентства Міністерства оборони України призначено до розгляду в судовому засіданні 06.05.2025.
В судове засідання 06.05.2025 стягувач та боржник не з'явились, натомість подали заяви про проведення судового засідання без їх участі.
Крім того, від ОСОБА_1 також надійшли заперечення щодо задоволення заяви Інформаційного агентства Міністерства оборони України про відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 378 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
З урахуванням викладеного, на думку суду, наявні підстави для розгляду заяви Інформаційного агентства Міністерства оборони України в порядку письмового провадження.
Визначаючись щодо наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду від 06.06.2024, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення визначає стаття 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 статті 378 КАС України).
Тобто, наведена вище норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, під час розгляду заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
У постанові від 06 грудня 2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17).
У рішенні від 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).
У рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд також враховує пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», у якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Як уже було зазначено судом вище, при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого строку не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Отже, відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від його виконання, натомість відтерміновує його на певний час до настання певних обставин.
Звертаючись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду, заявник зазначив, що ним вживаються заходи для його виконання, однак відповідні кошти на бюджетному рахунку відсутні.
Заявник також зазначив, що 07.01.2025 направив заявку-розрахунок потреби в коштах за КЕКВ 2800 до розпорядника бюджетних коштів про виділення асигнувань для виконання рішень судів) до якої включив суму проведеного нарахування (додаток 2 до заявки-розрахунку №522/38 від 07.01.2025). Однак, станом на день звернення з цією заявою, відповідні асигнування за заявкою не надходили.
Разом із тим, суд зазначає, що наведені обставини в будь-якому випадку не звільняють відповідача від обов'язку виплатити нараховані суми, навіть якщо такий обумовлений вчиненням дій іншими суб'єктами (розпорядником бюджетних коштів).
Суд наголошує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вживати усіх заходів для найшвидшого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Крім того, подана Інформаційним агентством Міністерства оборони України заява не містить підстав вважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду воно буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.
Також, заявником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає Інформаційне агентство для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови відповідачу у задоволенні його заяви про відстрочення виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 378 КАС України, -
В задоволенні заяви Інформаційного агентства Міністерства оборони України про відстрочення виконання рішення суду, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна