Справа № 521/6672/25
Номер провадження № 2-о/521/324/25
06 травня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Леонова О.С.,
при секретарі судового засідання Должненко В.О.,
за участю учасників справи:
ОСОБА_1 - з'явилася;
ОСОБА_2 - не з'явилася;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису
Короткий зміст вимог позовної заяви.
У квітні 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, в якій вона просила суд видати обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження:
1. Заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання, навчання, тощо її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ;
2. Заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефоні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Заява обґрунтована тим, що заявниця має неповнолітню онуку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний момент перебуває зі своєю наркозалежною матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявниця вже подала позовну заяву про визнання її дочки ОСОБА_4 недієздатною до Приморського районного суду міста Одеси. Справа знаходиться в провадженні судді Павлік Іни Анатоліївни. Засідання призначене на 14.05.2025 року о 13:30.
Заявниця зазначає, що на даний момент мати ОСОБА_5 становить пряму загрозу життю та здоров'ю своєї неповнолітньої доньки. Заявниця неодноразово зверталася за допомогою до ювенальної превенції Приморського райвідділку поліції, а також до соціальних служб захисту дітей Одеської облдержадміністрації.
Цілий рік, з квітня 2024 року, мати зовсім не виконувала свої батьківські обов'язки. Дитина проживала з дідусем за адресою: АДРЕСА_1 .
У березні 2025 року до Одеси на постійне місце проживання переїхала заявниця. Вона влаштувалася на постійну роботу на залізничній станції "Одеса-Порт", орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявниця зазначає, що може і хоче піклуватися про дитину: організовувати її спокійне життя, вчити, годувати, вдягати, виховувати - тобто повністю виконувати всі необхідні обов'язки з догляду за своєю онукою. Дитина також не хоче перебувати з матір'ю, а бажає жити із заявницею, про що вона неодноразово розповідала як у поліції, так і в службі захисту дітей.
З 31.03.2025 року ОСОБА_5 не має можливості відвідувати школу "Парус" за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки з 28.03.2025 року мати забажала забрати дитину у заявниці з причин, які вона не повідомила.
Заявниця боялася, що мати забере ОСОБА_5 зі школи, і педагоги не зможуть їй відмовити. Саме це і сталося: 04.04.2025 року мати почала тероризувати директора та вчительку постійними дзвінками та вимаганням віддати їй дитину.
Директор школи "Парус" у свою чергу подала заяву до ювенальної поліції та служби захисту дітей. Після цього директор зателефонувала заявниці з проханням тимчасово не приводити ОСОБА_5 до школи, поки не владнаються сімейні справи, і не надала їй юридичного документа, який би давав школі право не передавати дитину матері.
18.04.2025 року хитрощами та обманом ОСОБА_6 вдалося забрати дитину. Де наразі перебуває дитина - заявниці невідомо.
Таким чином, заявниця вважає, що неповнолітня дитина є особою, яка зазнала домашнього насильства, а її мати - ОСОБА_2 - є кривдником і становить загрозу життю та здоров'ю своєї дитини.
З метою забезпечення дієвого та ефективного захисту дитини від ОСОБА_2 , необхідно застосувати до неї обмежувальний припис у вигляді: заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання ОСОБА_3 ; заборони вести листування, телефонні переговори з дитиною або контактувати з нею через інші засоби зв'язку - як особисто, так і через третіх осіб.
Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Після надходження заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
25.04.2025 року ухвалою суду вказану заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
05.05.2025 року до суду надійшла заява від заявника про усунення недоліків заяви.
05.05.2025 року у справі відкрито провадження та призначено судовий розгляд.
Заявниця ОСОБА_1 у судовому засідання підтримала заявлені вимоги та підтвердила викладені у заяві обставини.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні не з'явилася, причини неявки не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, викликалась через оголошення на сайті судової влади.
Фактичні обставини, встановлені судом
Як вбачається з матеріалів справи, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди квартири від 15 квітня 2025 року (а.с. 29).
Крім того, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13 березня 2025 року № 5125-7002211013, ОСОБА_1 також зареєструвала своє місце перебування як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 . (а.с. 31)
Згідно з копією паспорта, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком записано ОСОБА_7 , матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 39).
Відповідно до фотокопії висновку (онлайн-роз'яснення доказового психіатра) складений на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 24.03.2025 року, остання зверталась зі скаргами на те, що не може заспокоїтись, має поганий настрій, біль у спині (який знімається лише ОСОБА_8 ), панічні атаки, думки вкоротити собі віку та відчуття самотності (а.с. 35).
Згідно з консультативним висновком лікаря-невролога, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зверталась до лікаря, і було встановлено діагноз - неспецифічна люмбалгія (а.с. 36).
Інших доказів вчинення домашнього насильства (фізичного, психологічного, економічного чи сексуального) відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду не надано.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно п.п. 3, 6, 7, 8 ч.1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою статті 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Частинами 2, 3, 4 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Згідно ст.350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Положеннями ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
У справі N 754/11171/19 Верховний Суд у своїй постанові від 28 квітня 2020 року зазначив, що навіть тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом про запобігання домашньому насильству, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
У справі N 756/3859/19 Верховний Суд у своїй постанові від 05 вересня 2019 року, зазначив, що враховуючи положення Закону про запобігання домашньому насильству, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених, зокрема, у КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Відповідно до преамбули Закону про запобігання домашньому насильству його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межах ЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2 КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі N 756/3859/19.
Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" ("Shchokin v. Ukraine", заяви N 23759/03 та N 37943/06, п. п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" ("Seryavin and Others v. Ukraine", заява N 4909/04, п. 39).
Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров'я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 47 Конституції України держава взяла на себе зобов'язання забезпечувати захист права особи на житло. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 47 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.
Судом встановлено, що заявниця стверджує про наявність загрози життю та здоров'ю неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з боку її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з останньою, ймовірно, наркозалежною поведінкою та невиконанням батьківських обов'язків.
Однак заявницею не надано жодного документального підтвердження факту вчинення домашнього насильства (фізичного, психологічного, економічного чи сексуального) щодо дитини з боку матері.
В матеріалах справи відсутні будь які висновки лікарів, акти огляду, психологічні оцінки стану дитини або матері, довідки соціальних служб або ювенальної поліції, які б підтверджували факти жорстокого поводження з дитиною.
Крім того заявницею не надано до суду та не зазначено про постановлення рішення судів або постанов поліції, які визнають ОСОБА_9 кривдницею згідно із Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Враховуючи вище викладене, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 щодо її доньки. У зв'язку з цим, у суду відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису, передбаченого статтею 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 76-80, 259, 273, 350-1-350-8, 354 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення суду складено 07.05.2025 року.
Суддя: О. С. Леонов
07.05.25