Номер провадження: 22-ц/813/2024/25
Справа № 522/6914/21
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Назарова М. В.
22.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Ковтун Ю.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав, витребування майна, усунення перешкод у користуванні,
16 квітня 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав, витребування майна, усунення перешкод у користуванні, який мотивував тим, що нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, управління якими здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
30 вересня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 586, на підставі якого видане свідоцтво про право власності від 04 листопада 2009 року серії НОМЕР_1 на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке є чинним.
Відомості про право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на вказані нежитлові приміщення у встановленому законом порядку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, записом від 30.01.2007, реєстраційний номер майна: 30393206.
На підставі договору оренди від 26 червня 2018 року № 269/18 нежитлові приміщення передані в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , строком до 26 травня 2021 року. У січні 2021 року ОСОБА_3 повідомлено Департамент про зайняття третіми особами нежитлових приміщень.
27 січня 2021 року проведено комісійне обстеження спірних нежитлових приміщень, за результатом проведення якого встановлено, що об'єкт зайнято третіми особами, за якими проведена реєстрація права власності на об'єкт нерухомого (комунального) майна, реєстраційний номер 1978067551101 від 11.12.2020 за ОСОБА_2 .
Також було встановлено, що ОСОБА_2 проводяться будівельні та ремонтні роботи, здійснено демонтаж перекриття підвального приміщення та підлоги першого поверху, в приміщення знаходяться будівельні матеріали, наведені обставини зафіксовано актом обстеження від 27 січня 2021 року.
Як стало відомо з відомостей, наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2020 року, що укладений з ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М., є власником нежитлового приміщення загальною площею 79,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
У свою чергу, ОСОБА_4 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 79,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2020 року, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П.
Згідно з відомостями, наявними в Реєстрі, та відображеними в Інформаційній довідці від 10.01.2020 № 195891967, 02 грудня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 186,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , підставою виникнення права власності є довідка, серія та номер: 98/32, видана 28.11.2019, видавник: ПП «Бюро технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна»; технічний паспорт, серія та номер: 98/32, виданий 05.12.2019, видавник: ПП «Бюро технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна».
10.12.2019 до Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни, відповідно до яких відомості про об'єкт нерухомого майна змінено з житлового будинку на житлове приміщення. Адресу нерухомого майна змінено з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 .
11.12.2019 до Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни, відповідно яких загальну площу зазначеного вище приміщення змінено з 186,5 кв.м на 79,9 кв.м.
При цьому, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна залишається незмінним: 1978067551101.
Окрім того, первісна реєстрація права власності на житловий будинок загальною площею 186,5 кв.м за ОСОБА_1 здійснена на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , проте такого будинку не існує.
Зазначили, що при співвідношенні плану приміщень, відображених у технічному паспорті на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 , виготовленому 08.01.2020 Приватним підприємством «Бюро технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» на замовлення відповідача, та технічному паспорті на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, виготовленому 09.09.2009 КП «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» на замовлення територіальна громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, наочно видно, що зазначені вище нежитлові приміщення є одним і тим самим об'єктом нерухомого майна, який на праві комунальної власності належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради. Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради рішення щодо передачі у приватну власність нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось, територіальна громада м. Одеси не позбавлена титулу власника майна, а отже, є законним власником. На думку Департаменту, державним реєстратором прав на нерухоме майно Мельник Т.І. фактично без будь-яких правоустановчих документів, протиправно, в порушення вимог діючого законодавства, а саме: ст. 11, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення від 04.12.2019 № 50028385, на підставі якого зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 186,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 1978067551101, зазначений об'єкт нерухомого майна є тотожним нежитловому приміщенню першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Враховуючи викладене, Департамент комунальної власності Одеської міської ради із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 16, 317, 321, 330, 353, 387, 388, 400 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.12.2019 № 50028385 на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_2 , за суб'єктом: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 );
скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про державну реєстрацію нежитлового приміщення загальною площею 79,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1978067551101), за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );
витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 30393206), на користь Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в інтересах якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради;
усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_2 з нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 30393206), на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Одночасно, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978067551101, та шляхом заборони ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та будь-яким іншим особам здійснювати дії щодо відчуження, користування, розпорядження нежитловим приміщенням першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі передачу в оренду та під заставу, іпотеку, здійснювати будівництво, реєструвати повідомлення про початок виконання підготовчих або будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, районним у містах Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо наступних об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1978067551101.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Кузнецової В.В. від 20 квітня 2021 року частково задоволено заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про забезпечення позову. Накладено арешт на приміщення, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978067551101 (т. 1 а.с. 75-80).
Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гузя Г.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого з позовною заявою не згідний, вважає її необґрунтованою, не основану на вимогах діючого законодавства, оформлену з порушенням процесуального законодавства, а тому такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема зазначив, що коли ОСОБА_2 придбав нежитлове приміщення, то оглядав його. В приміщенні не знаходилися речі ФОП ОСОБА_3 , приміщення ніхто не використовував, оскільки в ньому не було електропостачання, водопостачання, опалення та інших речей, що свідчать про користування цим приміщенням. Приміщення було завалено сміттям, у зв'язку з чим користуватися нежитловим приміщенням, а тим більш здавати його в оренду було неможливо. Згідно акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 26 червня 2018 року, майно (приміщення) знаходиться у задовільному стані. Попередній власник приміщення, ОСОБА_4 пояснив ОСОБА_2 , що при придбанні ним цього приміщення у ОСОБА_1 20.02.2020 приміщення знаходилося в такому ж стані - завалено сміттям. На протязі більш року в приміщенні, що завалено сміттям, ніхто ні разу не бачив ФОП ОСОБА_3 , приміщення не використовувалося, оскільки непридатне для експлуатації. Вперше появилися невідомі особи, коли було вивезено сміття, проведено електропостачання, проведений ОСОБА_2 ремонт приміщення. Зазначив, що на підтвердження оренди приміщення ФОП ОСОБА_3 не надано жодної квитанції про сплату орендної плати. Наведене свідчить про фіктивність договору оренди нежитлового приміщення від 26.06.2018. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, позивач зазначає, що позов оснований на вимогах ст. 330, 388 ЦК України, але не зазначає в чому це полягає, яким чином і як позивач бажає витребувати нежитлове приміщення у добросовісного набувача. По даний справі державні органи і уповноважені особи неодноразово перевіряли дійсність правовстановлюючих документів, законність угод по відчуженню майна, заперечень не було. Якщо позивач вважає що державний реєстратор протиправно, без документів прийняв рішення, то його необхідно залучати до участі у справі. Також це свідчить про здійснення реєстратором Мельник Т.І. кримінального правопорушення. Але, позивач не надав до суду жодного документу про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, про її залучення до участі у справі, про недійсність документів. В позовної заяві позивач не просить визнати документи, на підстав яких прийнято рішення про державну реєстрацію, недійсними. Також позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, не зазначаючи, на підставі чого (т. 1 а.с. 224-227).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав, витребування майна, усунення перешкод у користуванні відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що Департамент надав належні докази на підтвердження тотожності спірного об'єкта нерухомого майна належного територіальній громаді м. Одеси відносно об'єкта належного відповідачу, що не було враховано судом першої інстанції.
Зазначає, що висновки, зроблені КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, є належними доказами про справі, які ґрунтуються на спеціальних знаннях у відповідній сфері, що не було враховано судом першої інстанції.
Крім того, Департамент безперервно виконував функції з розпорядження спірним об'єктом нерухомого майна, про що свідчить наявність договору оренди нежитлового приміщення.
Наведена вище обставина свідчить про те, що відповідачі фактично ніколи не володіли та не користувались спірним об'єктом нерухомого майна, що зокрема свідчить про недобросовісність відповідачів щодо об'єкта права власності, та беззаперечно вказує на те, що Департамент, який фактично реалізував надані йому функції з управління нежитловим фондом, віднесеним до комунальної власності, не знав та не міг знати про наявність права власності на спірний об'єкт у третіх осіб.
Вважає, що відповідачем в порушення положень ч. 1 ст. 81 ЦК України не доведено належними та допустимими доказам наявність підстав для виникнення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а також не підтверджено, що об'єкт нерухомого майна комунальної власності та об'єкт, належний відповідачу, не є одним і тим самим об'єктом нерухомого майна, що не було враховано судом.
Посилаючись на постанову Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, яка не була врахована судом першої інстанції, зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Враховуючи висновок у постанові Верховного Суду від 01.12.201 у справі № 463/2340/17 та обставини, які склались у даній справі і на які вказують наявні матеріали та докази, заявлені Департаментом позовні вимоги про витребування (віндикаційний позов) є належним способом захисту порушеного права Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в інтересах діє Департамент як власника спірного об'єкта нерухомого майна, а реалізація рішення суду у разі задоволення позовних вимог призведе до відновлення права користування, володіння та розпорядження майном, які наразі порушуються відповідачем.
Від ОСОБА_2 в особі свого представника Гузя Г.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що вимоги про тотожність приміщень висунув ДКВ ОМР, але належні документи на підтвердження тотожності приміщень не надав. Навпаки, з витребуваних документів отримано технічний паспорт на приміщення, що належить ОСОБА_2 , інші документи про оформлення права власності на нежитлове приміщення за ним. Тобто, ініціатором встановлення тотожності приміщень виступає ДКВ ОМР, тому він і повинний це доказати. А тому з цього приводу суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки ДКВ ОМР не довів факт того, що нежитлове приміщення, яке ДКВ ОМР просить витребувати, є саме тим приміщенням, на яке він, на думку ОСОБА_2 , незаконно оформив право власності.
Вважає, що оскільки ДКВ ОМР витребовує майно з чужого незаконного володіння, то повинний був залучити до участі у справі державного реєстратора Мельник Т.І., оскільки питання стосуються її прав та інтересів, в якості відповідача ОСОБА_4 (покупця по договору купівлі-продажу від 20 лютого 2020 року), в якості третьої особи державного реєстратора - приватного нотаріуса Поліщук Г.П., оскільки рішення стосується їх прав. Без зазначених осіб розглянути справу неможливо, оскільки неможливо встановити фактичні обставини, тому в задоволенні позову необхідно відмовлено - як поданий позов, так він і розглянутий.
Також зазначає, що на підтвердження оренди приміщення ФОП ОСОБА_3 не надано жодної квитанції про сплату орендної плати, її ніхто не разу не бачив, приміщення не використовувалось, оскільки непридатне для експлуатації. Приведене свідчить про фіктивність договору оренди нежитлового приміщення від 26 червня 2018 року з метою впевнити суд в тому, що це нежитлове приміщення знаходилося у власності ОМР та використовувалося ним, щоб впевнити суд в тому, що приміщення вибуло з власності ДКВ ОМР поза його волі.
В зв'язку з тим, що уповноважені органи і особи перевіряли документи, проводили оформлення і реєстрацію права власності, то ОСОБА_2 не повинний шукати способи компенсації своїх втрат.
Аналогічна правова позиція ВС висловлена в постановах від 18 листопада 2020 року в справі №337/4051/176, від 20 березня 2020 року в справі №666/5362/15-ц, від 27 березня 2019 року в справі №204/198/16-ц, від 25 вересня 2018 року в справі №2- 4352/11, від 13 листопада 2019 року у справі №645/4220/16-ц, від 20 лютого 2019 року в справі №521/8368/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).
В судовому засіданні представник позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Карачковський П.П. підтримав доводи апеляційної скарги, представник 3-ї особи Одеської міської ради Лебедєва Д.Ф. вважала апеляційну скаргою такою, що підлягає задоволенню. Згодом вказані особи, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи не зявилися.
Представник відповідача ОСОБА_2 - Гузь Г.В. апеляційну скаргу не визнав, представник 3-ї особи ОСОБА_3 - ОСОБА_6 вважав апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Інші особи, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримали 12.03.2025 18:00:26 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками (а.с. 74, 74 зв.). ОСОБА_3 повідомлена у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (проставлення на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення про відсутність адресата за вказаною адресою), відповідач ОСОБА_1 повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади, оскільки з відповіді №1167485 від 04.03.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що вказаними параметрами особу не знайдено, до судового засідання не з'явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
По справі судом встановлено, що 04 листопада 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 87,8 кв.м, основною площею 77,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яким посвідчено, що вказаний об'єкт в цілому належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Право власності було зареєстровано у встановленому законом порядку 12.05.2010 (т. 1 а.с. 16, 17).
26 червня 2018 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) було укладено договору оренди № 269/18 нежилого приміщення, відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору оренди з 26.06.2018 до 26.05.2021 (п. 1.3 Договору) (т. 1 а.с. 39-41)
Відповідно до акту обстеження нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 27 січня 2021 року на момент обстеження комісією встановлено, що об'єкт зайнято третіми особами, за якими проведена реєстрація права власності на об'єкт нерухомого (комунального) майна, реєстраційний номер 1978067551101 від 11 грудня 2020 року за ОСОБА_2 . На момент проведення обстеження також було встановлено, що ОСОБА_2 проводяться будівельні роботи, а саме демонтаж перекриття в приміщенні першого поверху (т. 1 а.с. 13-15).
Відповідно до довідки № 98/32 від 08 січня 2020 року зазначено, що у процесі проведення поточної інвентаризації, та уточнення лінійних розмірів житлового будинку АДРЕСА_2 , встановлено, що на момент попередньої інвентаризації 23 грудня 2019 року індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 мав, зокрема, загальну площу 1 поверху 97,7 кв.м, площа житлова 82,1 кв.м, підвал загальна площа 88,8 кв.м, усього загальна площа 186,5 кв.м, житлова 82,1 кв.м. У процесі проведення поточної інвентаризації від 08 січня 2020 року встановлено, що об'єкт має наступні показники зокрема загальна площа 1 поверху 24 кв.м, загальна площа підвалу 55,9 кв.м, усього 79,9 кв.м. Зменшення показників площі виникло у результаті помилки, припущеної у процесі попередньої інвентаризації та включення інших приміщень до складу об'єкта.
За існуючими показниками вказані приміщення відповідають державним вимогам щодо об'єктів нежитлового призначення, та можуть в подальшому використовуватись у якості нежилого приміщення № б/н за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,9 кв.м, основною - 24,0 кв.м (т. 1 а.с. 42).
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12 лютого 2020 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , останній прийняв у власність, за обумовлену нижче грошову суму нежитлове приміщення загальною площею 79,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. та зареєстрований в реєстрі за № 345 (т. 1 а.с. 50).
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 грудня 2020 року, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №1452, ОСОБА_2 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 79,9 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 51-52).
Як слідує з листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 19.03.2021 № 874-12/33, з врахуванням листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 10.04.2024 № 1173/03.01-06, надано схематичний план розташування нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 79,9 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 , та повідомлено, що вони є тотожними приміщеннями (т. 1 а.с. 53, т. 2 а.с. 195).
З матеріалів реєстраційної справи № 1978067551101, що надійшли на адресу суду на виконання ухвали суду від 20 квітня 2021 року, судом установлено, наступне:
04 грудня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Мельник Т.І. Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення № 50028385 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 (з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Загальна площа об'єкта 186,5 кв.м, житлова площа 82,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978067551101. Підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 22.11.2019, видавник ТОВ «Бюро технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна».
10 грудня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. прийнято рішення № 50130865 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про зміну типу ОНМ з реєстраційним номером 1978067551101), зазначена адреса об'єкта АДРЕСА_1 .
10 січня 2020 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Мельник Т.І. Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення № 50605073 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ОНМ з реєстраційним номером 1978067551101), зазначена загальна площа об'єкта 79,9 кв.м.
12 лютого 2020 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. прийнято рішення № 51104135 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення з реєстраційним номером 1978067551101, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 за суб'єктом ОСОБА_4 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 345, виданий 12.02.2020, видавник ПН ОМНО Поліщук Г.П.
11 грудня 2020 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М. прийнято рішення № 55660145 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення з реєстраційним номером 1978067551101, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 за суб'єктом ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 1452, виданий 11.12.2020, видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Яковлєва О.М. (т. 1 а.с. 96-156).
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу захисту права власності Департаменту комунальної власності ОМР на належне йому нежитлове приміщення шляхом скасування рішень державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав витребування майна, усунення перешкод у користуванні з боку відповідача ОСОБА_2 як останнього набувача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини позову, а саме щодо належності територіальній громаді м. Одеси на праві власності нежитлового приміщення за адресою площею 79,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Торгова, 49, а також неможливості перевірити доводи позивача щодо тотожність наведених вище нежитлових приміщень і за допомогою аналізу інформації, що міститься у технічних паспортах на них. При цьому, на позивача покладено обов'язок доводити як володіння титулом власника до вибуття майна, так і можливість повернути індивідуально-визначену річ, що позивачем зроблено не було, а тому суд дійшов висновку про відсутність належних та достатніх доказів для підтвердження наявності у нього правових підстав для витребування спірного нерухомого майна від відповідача, який є добросовісним набувачем.
Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, тут і далі - в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовіодносин) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 13 Контитуції України визначається, що Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб'єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод.
Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірне нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.
Останній набувач (відповідач у справі ОСОБА_2 ) набув спірне нежитлове приміщення у власність на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М., у відповідача ОСОБА_4 , право власності якого було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у лютому 2020 року у відповідності до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 лютого 2020 року.
Разом із тим, добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що «перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України».
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21).
Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Такі висновки містяться у пункті 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
У справі, яка переглядається, суд, обмежившись висновком про неможливість перевірити доводи позивача щодо тотожності наведених вище нежитлових приміщень і за допомогою аналізу інформації, що міститься у технічних паспортах на них, зазначив, що позивачем до позовної заяви додано копію технічного паспорту від 09.09.2009 на належне територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху і підвалу загальною площею 87,8 кв.м в житловому будинку АДРЕСА_1 , та технічний паспорт від 08.01.2020 на нежитлове приміщення загальною площею 79,9 кв.м за вказаною адресою, що належить ОСОБА_1 , відповідно до яких не співпадають площі, кількість та їх призначення, а позивач клопотань про призначення у справі експертизи з метою визначення тотожності вказаних приміщень, що належать позивачу та відповідачу, не заявив, відмовив у задоволенні позову та не взяв до уваги вищенаведені норми матеріального права, що регулюють виниклі спірні правовідносини.
Проте, вимоги Одеської міської ради стосуються об'єкту нерухомості, щодо якого в різні періоди часу проводилася інвентаризація, і згідно правовстановлюючих документів позивача і відповідача незначна різниця у площі (7,9 кв.м) за однією тією самою адресою ( АДРЕСА_1 ), об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, не свідчить про недоведеність тотожності приміщень або про те, що за час перебування в чужому незаконному володінні, об'єкт видозмінився (в законному порядку) і за індивідуальними ознаками (конструктивні елементи, площа, статус нерухомого майна), що такий об'єкт не відповідає тому об'єкту нерухомості, який вибув з права власності Одеської міської ради у грудні 2019 року.
Колегією суддів у судовому засіданні було відмовлено позивачу у призначенні по справі експертизи на предмет тотожності належних позивачу та відповідачу об'єктам нерухомого майна, оскільки суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery) (постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18).
Діючи в межах предмету доказування по теперішній справі, яким є добросовісність набуття останнім набувачем спірного нерухомого майна, колегією суддів за матеріалами справи встановлено, що під час придбання спірного нежитлового приміщення ОСОБА_2 правомірно очікував, що ОСОБА_4 мав право ним розпоряджатися, і він після отримання цього майна матиме змогу мирно володіти таким. У Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна Одеській міській раді, яке ОСОБА_2 набув у власність, із реєстраційним номером нерухомого майна 1978067551101.
Таким чином, ОСОБА_2 , набуваючи 11 грудня 2020 року спірне нерухоме майно у власність у ОСОБА_4 , право власності якого у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано з 20 лютого 2020 року, та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір, а згодом нести тягар, пов'язаний із позбавленням права власності на такий об'єкт (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 462/2361/23).
Крім того, колегія суддів зазначає про те, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон № 4292-IX щодо посилення захисту прав добросовісного споживача, який Верховна Рада ухвалила 13 березня, і який хоча і не підлягає застосуванню до виниклих спірних правовідносин, проте визначає спрямованість держави та усуває певні прогалини з огляду на наведені вимоги, зокрема статті 1 Першого протоколу до Конвенції на захист відповідних прав.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість витребування майна у ОСОБА_2 , проте з інших, відмінних мотивів, ніж зробив суд, а саме - оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
У відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильне застосування норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню (ч. 2 вказаної норми).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).
З огляду на допущене судом неправильне застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково, оскаржуване рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 25 квітня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький