07.05.25
22-ц/812/598/25
Провадження № 22-ц/812/598/25 Головуючий суду першої інстанції Паньков Д.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
06 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 484/196/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_2 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 лютого 2025 року, повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Панькова Д.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору,
08 січня 2025 року, через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору.
Позов мотивовано тим, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 21 лютого 2023 року укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1159-7003.
Відповідно до пункту 2.3. Кредитного договору, тіло кредиту становить 11 200, 00 грн. Згідно пункту 4.8. Кредитного договору, строк кредиту становить 300 днів. Пунктом 4.6. Кредитного договору, передбачена процентна ставка 3 % в день що становить 1 095 % річних.
В пункті 4.9. Кредитного договору зазначено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає сімсот п'ятдесят шість тисяч триста тридцять п'ять цілих, нуль сотих відсотки(-ів).
Згідно з пункту 4.10. Кредитного договору орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладення Договору (за весь Строк кредитування) складає 112 000 грн.
Позивачка не заперечує що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та нею 21 лютого 2023 року укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 в електронному вигляді, разом з тим, відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
На думку позивача, умови Кредитного договору про реальну процентну ставку в розмірі 29 653,85 % річних, тобто у розмірі 81,24 % за кожен день прострочення, а також процентної ставки у розмірі 1,99% в день, що становить 726,35 % річних відповідно, що перевищує тіло кредиту більше ніж в 7 раз, є несправедливим в сенсі статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства, як справедливість добросовісність та розумність (пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
У зв'язку з чим, очевидна неспівмірність сум процентів за користування кредитними коштами.
Є наявність в Кредитному договорі несправедливих умов у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 3 % в день, що становить 1 095 % річних відповідно та реальною річною процентною ставкою в розмірі 756 335 % річних, що становить 2 072, 15 % в день, які є недійсними.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як пені та процентів спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання пеня та проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Так, відповідно до частини 5 статті 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, у вказаному Кредитному договорі розмір денної процентної ставки становить 3 %, що є у три рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Позивачка не визнає договір недійсним в цілому, а лише окремі його умови, які суперечать Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, нарахування позивачці, як дружині військовослужбовця та учасника бойових дій відсотків за Договором є незаконним, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має зворотну дію в часі, так як пом'якшує відповідальність військовослужбовця, а саме звільняє його від обов'язку зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а отже і від відповідальності за несплату.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 від 21 лютого 2023 року щодо встановлення процентної ставки у розмірі 3% в день, що становить 1 095% річних відповідно та реальної річної процентної ставки у розмірі 756 335% річних, що становить 2 072,15% в день, викладені в пункті 4.6 та в пункті 4.9 договору відповідно.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Доводи позивачки про те, що встановлений відповідачем розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, суд вважав безпідставними, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі.
Позичальника повідомлено про загальні витрати, які будуть понесені нею у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які зобов'язаний буде повернути позичальник разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою позичальнику у кредит.
ОСОБА_1 належним чином ознайомлена та погодилася із умовами надання кредиту, на підставі чого 21 лютого 2023 року між сторонами укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1159-7003, в якому відображені умови надання кредиту, визначені у паспорті споживчого кредиту, остання з відповідним договором погодилася про що свідчить електронний підпис останньої.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не зверталася до відповідача із заявою про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилася зі всіма умовами такого договору.
Позивачка мала можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість позивач погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.
Більш того, твердження представника позивача стосовно невідповідності умов оспорюваного кредитного договору вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вже були предметом розгляду Миколаївського апеляційного суду.
Так, постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року по справі № 484/2910/24 за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнути з останньої на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за договором про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 від 21 лютого 2023 року заборгованість в загальному розмірі 56 000 грн, яка складається з: 11 200 грн заборгованості за кредитом та 44 800 грн боргу за процентами за користування кредитом.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тому факту, що чоловік позивачки є не просто військовослужбовцем, а ще й учасником бойових дій та що розмір відсотків за оспорюваним кредитним договором є у три рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
У цивільній справі № 484/2910/24, на яку послався суд, та у даній справі, що розглядається, різні предмети спору. При розгляді справи № 484/2910/24 судом не вирішувалось питання дійсності чи недійсності пунктів кредитного договору, так як дане питання не було предметом позову.
Крім того, стягнення заборгованості за кредитним договором не є перешкодою для розгляду справи про визнання пунктів кредитного договору недійсними, так як у разі задоволення такого позову та визнання судом пунктів кредитного договору недійсними у ОСОБА_1 є процесуальна можливість перегляду судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором за нововиявленими обставинами.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надав відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві відповідач зазначав, що враховуючи те, що зміни до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» набули чинності лише 18 травня 2024 року, а відповідач здійснив нарахування процентів за кредитним договором у період 21 лютого 2023 року по 17 грудня 2023 року включно - нарахування процентів є правомірними, оскільки в період нарахування процентів за користування кредитними коштами передбачена пункті 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» пільга для дружин військовослужбовців ще не діяла, була відсутня у вказаному законі.
Під час встановлення денної процентної ставки у розмірі 3 %, відповідач керувався редакцією Закону України «Про споживче кредитування» станом на день укладення Договору про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 від 21 лютого 2023 року, а саме станом на 21 лютого 2023 року. Норма про встановлення денної процентної ставки не більше 1 % за день кредитування була встановлена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. З врахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування станом на 21 лютого 2023 року, відповідачем здійснено правомірне нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов Договору.
Скаржник у випадку не згоди з відсотковою ставкою мав право відмовитись від договору протягом 14 календарних днів з моменту його укладення, що передбачено Договором про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 від 21 лютого 2023 року, а також Законом України «Про захист прав споживачів», однак Скаржник даним правом не скористався та остаточно прийняв умови кредитування.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Апеляційним судом було задоволено клопотання представниці позивачки - адвокатки Савченко Л.В. про її участь у режимі відео конференції з власних технічних засобів за допомогою «Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС», але відео конференція не відбулася з технічних причин, пов'язаних з неможливістю встановлення зв'язку з власних технічних засобів представниці. Представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 05 травня 2025 року через засоби електронного зв'язку надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на будь-яку іншу дату у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання. При цьому представник у клопотанні не зазначив будь-яких причин неможливості явки в судове засідання, що позбавило апеляційний суд можливості визначити поважність таких причин. З огляду на ці обставини та з урахуванням положень статті 372 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 21 лютого 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1159-7003.
Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальниці шляхом надання їй грошових коштів у розмірі 11 200 грн на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальниці, а остання зобов'язалась повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом (пункт 2.1 договору про відкриття кредитної лінії).
Відповідно до пункту 4.1 Договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір Кредиту: 11 200 грн. Дата надання/видачі кредиту: 21 лютого 2023 року.
Договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Правила відкриття кредитної лінії, Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором є невід'ємними частинами договору та разом з Договором про відкриття кредитної лінії (який також є невід'ємною частиною договору) складають єдиний договір.
Обставини укладення кредитного договору та отримання за ним коштів позичальницею не заперечуються.
Разом з тим, спосіб перерахування позичальниці коштів у рахунок кредиту (пункт 4.2 Договору): кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1. цього Договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу, ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1. цього Договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення Сторонами цього Договору та надіслання Позичальнику примірнику Договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.
Відповідно до пункту 4.4. Договору, базовий період складає 18 календарних днів. Перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду. Перебіг кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього базового періоду, крім наступного випадку: якщо Позичальник у поточному базовому періоді має заборгованість зі сплати процентів і здійснив повне погашення цієї заборгованості, в дату погашення вказаної заборгованості перебіг поточного базового періоду припиняється достроково та з наступного календарного дня починається перебіг наступного базового періоду. Перебіг останнього Базового періоду закінчується в останній день строку дії цього Договору.
Сплату процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного Базового періоду (пункт 4.5). Проценти за користування Кредитом вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця. Позичальник підписанням цього Договору підтверджує та розуміє, що після ініціювання позичальником переказу коштів з власного рахунку на рахунок кредитодавця проходить певний час до моменту зарахування сплачених позичальником коштів на рахунок кредитодавця, а також те, що ризики того, що сплачені позичальником кошти можуть надійти на рахунок кредитодавця із затримкою, несе позичальник.
Відповідно до пункту 4.6 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою:
- стандартна процентна ставка становить 3.00% за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання права користування Кредитом за Зниженою та/або Пільговою ставкою).
Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (пункт 4.8 Договору), отже дата повернення (виплати) кредиту 17 грудня 2023 року, а також строк Договору є рівним строку кредитування. В частині виконання зобов'язань Договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором. Продовження строку кредитування в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. Подовження строку кредитування є можливим виключно за взаємною згодою сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов'язань позичальника.
Згідно із пунктом 4.9, 4.10 Договору реальна процентна ставка на дату укладення договору складає 756335,00%, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає 112 000,00 грн, з них проценти 100 800,00 грн.
Відповідно до пункту 4.11 обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості Кредиту є репрезентативними та базуються на обраних позичальником умовах кредитування, зазначених в Договорі, і на припущенні, що Договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки належним чином на умовах та у строки, визначені в Договорі. Орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту обчислені на основі припущення, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіку платежів за Договором, наведеного в додатку 3 до цього Договору, при цьому у зв'язку з належним виконанням обов'язку зі сплати процентів проценти нараховуватимуться за ставками, наданими в межах програм лояльності. Обчислення загальної вартості Кредиту для Позичальника та реальної річної процентної ставки за весь строк кредитування здійснюється відповідно до Методики Національного банку України.
Відповідно до пункту 5.1 Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю отриманий кредит та нараховану Кредитодавцем неустойку (якщо неустойка буде нарахована Кредитодавцем) не пізніше, ніж в останній календарний день Строку кредитування, вказаного у пункті 4.8 цього договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. Кредит вважається повернутим Кредитодавцю з моменту зарахування необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок Кредитодавця.
У пункті 11.1 зазначено, що цей договір та Правила разом складають єдиний Договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту. Укладаючи цей Договір, Позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на веб-сайті Кредитодавця (https://creditkasa.ua), повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає Договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.
Пунктом 11.3.1 договору передбачено, що Позичальник підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частини 2 статті 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на сайті https:// creditkasa.com.ua, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
За змістом пунктом 11.12 Договору невід'ємними його частинами є: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Таблиця обчислення загальної вартості кредиту, Паспорт споживчого кредиту. Відповідачка підтвердила, що ознайомлена із вказаними документами та зобов'язувалася виконувати їхні умови.
У пункті 12 «Реквізити сторін» наданого суду примірнику договору про відкриття кредитної лінії № 1159-7003 зазначено, що договір відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля А7875).
Відповідачці ОСОБА_1 було перераховано кошти у розмірі 11 200 грн за кредитним договором від 21 лютого 2023 року № 1159-7003 на банківський рахунок позичальника з використанням вказаних нею реквізитів електронного платіжного засобу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про таке зазначається у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з дотриманням положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов'язків позичальника у кредитних правовідносинах з позивачем.
Щодо застосування до спірних правовідносин статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частин 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За положеннями статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ) від 12 травня 19991 року № 1023-XII тут і далі в редакції, що діяла на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії № 1159-7003) (далі - Закон № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди (частина 3 цієї статті).
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина 4 цієї статті).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина 5 цієї статті).
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина 7 статті 18 Закону № 1023-XII).
Стаття 19 Закону № 1023-XII визначає заборону нечесної підприємницької практики, що включає:
1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;
2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:
1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;
2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;
3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;
4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;
5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;
6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;
7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;
8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;
9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв'язку з покупкою та/або використанням продукції;
10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об'єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально (частина 2 цієї статті).
Забороняються як такі, що вводять в оману:
1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;
2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;
3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;
4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості продукції або про продаж продукції протягом обмеженого строку, що спонукає споживачів до прийняття швидкого рішення і позбавляє їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;
5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;
6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;
7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;
8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності;
9) маркування продукції знаком довіри, знаком якості або знаком відповідності без отримання на це відповідного дозволу уповноваженої особи чи власника таких знаків;
10) пропонування продажу продукції за спеціальною ціною, якщо:
а) у продажу така продукція відсутня;
б) продавець відмовляється прийняти замовлення на таку продукцію або доставити її у прийнятний строк;
в) продавець пропонує неякісні екземпляри такої продукції з наміром продати іншу продукцію;
11) представлення встановленого законодавством права споживача як наданого продавцем продукції привілею;
12) неправдива заява про припинення продавцем торговельної діяльності або його переїзд;
13) заява про те, що придбання продукції може сприяти виграшу у лотереї;
14) поширення недостовірної інформації про стан ринку або можливість придбати продукцію з метою спонукати споживача придбати продукцію на менш вигідних для нього умовах;
15) заява про проведення конкурсу або розіграшу подарунків без наступного вручення таких подарунків або їх еквівалента;
16) недостовірне твердження про те, що продавець діє не в торговельних, ділових чи професійних інтересах, або представлення продавцем себе як споживача (частина 3 цієї статті).
Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Статті 18, 19 Закону № 1023-XII "Про захист прав споживачів" передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.
Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначала, що оспорювані умови договору є недійсними на підставі пункту 5 частини 3 статті 18 та пункту 7 частини 3 статті 19 Закону № 1023-XII.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Між тим, за умовами оспорюваного договору сплата процентів передбачена за користування кредитними коштами та не є компенсацією внаслідок невиконання зобов'язань боржником.
При укладенні кредитного договору позивачка отримала від кредитора всю необхідну інформацію щодо умов кредиту, зокрема й розміру процентної ставки, з якими погодилася підписавши кредитний договір. Таким чином, остання діяла на свій розсуд та усвідомлювала свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у визначеному розмірі з урахуванням визначеної сторонами процентної ставки за користування запозиченими коштами.
Як правильно зазначив суд принцип свободи договору передбачає право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, між тим позивачка свідомо погодилася на такі умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки.
Не знайшли свого підтвердження й посилання позивачки на те, що в діях відповідача при укладення спірного договору кредиту мало місце утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції, що передбачено пунктом 7 частини 3 статті 19 Закону № 1023-XII.
За наведених обставин висновок суду про недоведеність порушень законодавства про захист прав споживача, на які посилалась позивачка, є правильними, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо застосування приписів Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру процентної ставки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною 4 цієї статті, у якій зазначено формулу розрахунку денної процентної ставки за споживчим кредитом та частиною 5 цієї статті, у якій визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, у пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За встановленого, оскільки кредитний договір укладений між сторонами до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), а тому відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі, що перевищує 1 % на день не можуть бути застосовані в оспорюваному договорі.
Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку закон має зворотну силу є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
Відповідно до частини 2 статті 5 ЦПК України акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність.
Як встановлено передбачені умовами оспорюваного договору про відкриття кредитної лінії від 21 лютого 2023 року № 1159-7003 проценти не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов'язань за цим договором, а є процентами за користування кредитними коштами, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано принцип зворотної сили закону у часі.
Щодо визнання недійсними нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до частини 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Чинною редакцією частини 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ), згідно якої військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Між тим ці положення внесені до Закону №2011-ХІІ згідно із Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року.
На час виникнення спірних правовідносин, а саме, у період з 21 лютого 2023 року по 17 грудня 2023 (період нарахування процентів за кредитом), частина 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ була викладена в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.».
Тобто на момент укладення сторонами кредитного договору та строку його дії дружини (чоловіки) військовослужбовців, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, та військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, не звільнялися від сплати процентів за користування кредитом.
Отже, із урахуванням вимог статті 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства в часі, чинна норма частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ, на яку посилається позивачка в апеляційній скарзі не регулює спірні правовідносини сторін.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про не поширення на позивачку положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки проценти за кредитом про нарахування яких просить визнати недійсними позивач були нараховані по 17 грудня 2023 року, тобто до набрання чинності змін до вказаної норми Закону.
Більш того, ці питання були предметом розгляду Миколаївського апеляційного суду 21 листопада 2024 року при розгляді скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (цивільна справа № 484/2910/24), де суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням суду першої інстанції про застосування зазначених положень Закону № 2011-ХІІ при стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором, зокрема, й процентів за користування кредитними коштами. Як наслідок рішення суду першої інстанції було змінено та з ОСОБА_1 стягнута заборгованість за процентами за користування кредитом.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За такого доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 07 травня 2025 року.