07.05.25
22-ц/812/856/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/76/25
Номер провадження 22-ц/812/856/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
07 травня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Костюченка Г.С., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» (далі - КЖЕП ММР «Зоря») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій,
У січні 2025 року КЖЕП ММР «Зоря» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником особового рахунку та користувачем квартири АДРЕСА_1 .
КЖЕП ММР «Зоря» надає послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 відповідно до договору № 0270 від 28 грудня 2018 року, яким було затверджено кошторис витрат на утримання такого будинку та прибудинкової території, встановлено місячний розмір витрат у розмірі 5,0257 грн. за 1 кв. м.
У зв'язку з цим власники квартир, в тому числі і відповідач, зобов'язані своєчасно та у повному обсязі оплачувати послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій.
З огляду на систематичну несплату ОСОБА_1 платежів на утримання будинку та прибудинкової території, у останньої утворилася заборгованість за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 у розмірі 34 743,09 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 34 743,09 грн, 3 028 грн судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КЖЕП ММР «Зоря» заборгованість зі сплати послуг з управління, утримання будинків та прибудинкових територій за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 у розмірі 17 371,54 грн, 1 514 грн судового збору та 1 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач є власником частки квартири, до якої позивач надає послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій, та враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позов в частині стягнення заборгованості за вказані послуги підлягає частковому задоволенню відповідно до частки відповідача у квартирі. Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд приймаючи до уваги складність справи, суму заборгованості відповідача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не врахував своєчасно поданого відповідачем відзиву та заяви про застосування строків позовної давності. Судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази доведення до відповідача кошторису витрат, обсягу та якість наданих послу, а також неправомірне включення до розрахунку сум до укладення договору. Вказує на те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б заперечно підтверджували розмір заборгованості, належним чином не обґрунтовано тариф, якій застосовано. У поданих розрахунках станом на 01 грудня 2021 року міститься сума боргу понад 27 000 грн, яка виникла ще до 2021 року, що виходить за межі позовних вимог. Зазначає про те, що розрахунок боргу є некоректним, оскільки не враховані платежі, здійсненні відповідачем. Крім того, просить застосувати строк позовної давності та відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу КЖЕП ММР «Зоря» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що з 22 листопада 2023 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 1999 року № 1226 зареєстровано частка права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
КЖЕП ММР «Зоря» надає послуги з управління багатоквартирним будинком, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до Договору № 0270 від 28 грудня 2018 року, укладеного між КЖЕП ММР «Зоря» в особі директора Курятника Володимира Андрійовича, з однієї сторони, та співвласників багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_2 , уповноваженого зборами Співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі Протоколу загальних зборів співвласників, з іншої сторони.
Додатком № 2 до вказаного договору було затверджено кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території по вищевказаній адресі, встановлено місячний розмір витрат у розмірі 5, 0257 грн за 1 кв. м.
У зв'язку з несплатою ОСОБА_1 платежів на утримання будинку та прибудинкової території утворилася заборгованість за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 34 743,09 грн, що підтверджено історією фінансового стану послуг абонента ОСОБА_1 .
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Положеннями частини четвертої статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує. Тобто тягар утримання майна покладається на його власника.
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, фактичне не проживання відповідача за адресою нерухомого майна, яке належить йому на праві приватної власності, не звільняє його від обов'язку сплачувати за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення, житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов'язання відповідачів оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, передбачено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20, пунктом 2 частини першої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг, тоді як на споживача покладається обов'язок своєчасно оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» обсяг зобов'язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов'язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 цього Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власника належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
Отже, згідно зі загальним правилом, витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством.
Після укладення 28 грудня 2018 року між КЖЕП ММР «Зоря» в особі директора Курятника Володимира Андрійовича, з однієї сторони, та співвласників багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_2 , уповноваженої зборами Співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі Протоколу загальних зборів співвласників, з іншої сторони, договору № 0270, правові підстави для укладання окремого договору з відповідачем, як власником житлового приміщення, відсутні.
Належних та допустимих доказів того, що вищевказаний договір є недійсним, матеріали справи не містять.
З урахуванням встановленого та положень вказаних норм, приймаючи до уваги те, що відповідач є власником квартири (1/2 частка), до якої позивач надає послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій, та враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про покладення обов'язку на відповідача щодо сплати заборгованості за послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій пропорційно до її частки.
Разом з тим, стягнувши з ОСОБА_1 на користь КЖЕП ММР «Зоря» заборгованість у розмірі 17 371,54 грн. за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається з історії фінансового стану послуг абонента ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 за період з 01 грудня до 31 грудня 2021 року включено заборгованість у розмірі 28 891,96 грн, а не 458,82 грн, яка нарахована за цей період.
Отже, враховуючи межі позовних вимог, а саме стягнення з відповідача заборгованості за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року з урахуванням здійсненої ОСОБА_1 оплати, заборгованість за послуги з управління, утримання будинків та прибудинкових територій з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року становить 6 826,52 грн (16 980,52 грн (нараховано) - 10 154 грн (сплачено).
Враховуючи, що ОСОБА_1 належить на праві власності лише 1/2 частка квартири, з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 3 413, 26 грн ( 6 826,52 грн : 2).
За такого, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині некоректного розміру заборгованості (межі позовних вимог) є слушними.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про надання позивачем послуг та їх якість, колегія зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 640/18143/16-ц зазначено, що факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що, у свою чергу, є порушенням умов договору у розумінні статей 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином.
Зокрема, стаття 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
Крім того, нормою статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2013 № 70 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі». У цьому Порядку вказано, що у разі надходження актів-претензій від споживачів про перерву в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не в повному обсязі та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення, проводиться перерахунок протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії).
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 521/6969/15-ц, зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.
У даному випадку, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, в підтвердження звернення до надавача послуг, з приводу не надання та надання не якісних послуг, та складання акта-претензії.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом та заяви про застосування строку позовної давності, колегія виходить з наступного.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в грудні 2024 року, в частині вимог про стягнення заборгованості за період з 01 грудня 2021 року до 30 листопада 2024 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строки звернення з вимогою про стягнення заборгованості та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному в обсязі.
За таких обставин, рішення суду на підставі п.п.1.4, ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати послуг з управління, утримання будинків та прибудинкових територій за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 3 413,26 грн.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи, позов задоволено на 10 % (34 743, 09 грн : 3 413,26 грн), відповідно апеляційну скаргу на 90%, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 302, 80 грн судового збору ( 3 028 грн - судовий збір сплачений при подачі позову х 10%), а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 043, 90 грн судового збору ( (2 271 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги х 90% ).
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн, колегія виходить з наступного.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано - договір про надання правничої допомоги № 22-19АБ від 16 грудня 2022 року, згідно п. 5.1. якого клієнт протягом 5 календарних днів за днем підписання акту надання послуг сплачує кошти, що зазначені у рахунку та додаткову угоду № 2 до нього від 05 січня 2024 року, акт наданих послуг № 24-1 від 16 грудня 2024 року на суму 3000 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю.
За таких обставин, враховуючи складність справи, суму заборгованості відповідача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обставин даної справи, колегія вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи в суді, підлягають зменшенню до 300 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2025 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» (ЄДРПОУ 37104458) заборгованість зі сплати послуг з управління, утримання будинків та прибудинкових територій за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 3 413,26 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» 302, 80 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 300 грн.
Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» на користь ОСОБА_1 2 043, 90 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 07 травня 2025 року.