Справа № 127/6368/24
Провадження № 22-ц/801/937/2025
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.
Доповідач:Копаничук С. Г.
01 травня 2025 рокуСправа № 127/6368/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Жмудя О. О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків та моральної шкоди,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків та моральної шкоди, заподіяних неправомірними діями відповідачів. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 . Позивач, як спадкоємець за заповітом , 09.02.2015 подала заяву про прийняття спадщини. Однак ,володіти і розпоряджатися спадковим майном,вона не може, оскільки в дану квартиру самовільно вселились відповідачі. Факт незаконного використання відповідачами квартири позивача підтверджується багаточисельними відеозаписами, актами від 23 серпня 2021 року та довідкою від 30.08.21р., виданою головою ОСББ «Литва-10». Зазначені умисні протиправні дії відповідачів - ОСОБА_2 та членів його сім'ї змусили позивача 02.09.21 звернутись до суду з позовом про виселення вказаних осіб з незаконно зайнятого житлового приміщення, що належить позивачу, як спадкоємцю. Рішенням Вінницького міського суду від 19 вересня 2023 у справі 127/23428/21 позов задоволено. Однак, навіть після постановлення судового рішення, відповідачі добровільно не виселились з квартири і лише 23.01.24 державним виконавцем проведено примусове виконання рішення. Вона має у власності частку в житловому будинку АДРЕСА_2 , а успадкована нею квартира була призначена для передання її в найм та отримання постійного доходу. Однак, внаслідок протиправних дій відповідачів, які унеможливили навіть доступ до квартири, вона була позбавлена можливості передавати квартиру в найм. Внаслідок таких протиправних дій відповідачів вона за період з 23.08.21 по 23.01.24 недоодержала доходи в розмірі 145 000 грн., виходячи із середнього розміру щомісячної орендної плати за здачу однокімнатної квартири у районі її розташування у 5000 грн. на місяць. Також зазначає, що внаслідок тривалого обмеження її у праві використання спадкового майна переживала моральне приниження та дуженні страждання, чим їй була заподіяна моральна шкода ,яку вона оцінює у 50 000 грн .Просила суд стягнути солідарно із відповідачів на її користь збитки у вигляді неотриманих доходів в сумі 145000 грн та моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000 грн, по 16 666,66 грн з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що суд не врахував вжиття позивачем заходів для отриманні доходів від передачі в найм спадкового майна, однак понад 8 років вона не мала доступу до квартири. Відмова у стягнення упущеної вигоди з формальних підстав не доведення позивачем чіткого її розміру, за наявності доведеності протиправної поведінки відповідачів , фактично призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків. Вона довела , що за спірний період мінімальний розмір плати за оренду подібної квартири становив 5000 грн, а відповідач не надав доказів на спростування розміру упущеної вигоди.
ОСОБА_2 у апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні її позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначає, що в ході розгляду справи позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди відповідачами. Сам факт наявності спору щодо користування квартирою не є доказом заподіяння позивачці моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року вищевказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 12.06.2002, посвідченого 12.06.2002 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. та зареєстрованого в реєстрі за №6206, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 була придбана квартира АДРЕСА_3 , що складає 43/100 частин квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . Загальна площа квартири складає 34,4 кв.м, що знаходиться в цегляному будинку «А», загальною житловою площею 187,3 кв.м та складається з: житлової кімнати 1б-2, житловою площею 29,0 кв.м, і 43% кухні 1б-1-5,4 кв.м (а.с. 17).
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.04.2013 у справі №127/2897/13-ц було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 58 756,80 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої самочинним будівництвом, та 1 000 грн моральної шкоди.
16.10.2014 ОСОБА_5 заповів належну на праві особистої власності всю квартиру під номером АДРЕСА_4 ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої вінницької нотаріальної контори Шарко О.В. та зареєстровано в реєстрі за №1-2125 (а.с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 17.10.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ВМУЮ у Вінницькій області (а.с. 15).
У спадковому реєстрі №39573653 від 09.02.2015 Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 09.02.2015 заведена спадкова справа №57084206 щодо майна померлого ОСОБА_5 (а.с. 38).
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25.05.2016 у цивільній справі №127/22697/15-ц було скасовано рішення Вінницького міського суду від 05.04.2016 і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог Замостянського відділу ДВС ВМУЮ про накладення стягнення на майно спадкоємця - відмовлено. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення набрало законної сили 25.05.2016.
Як вбачається з акту від 23.08.2021,складеного ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , внаслідок самовільного заселення у квартирі АДРЕСА_4 , станом на день складення акту, у квартирі проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є власниками квартири АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на прохання відчинити двері та пояснити на якій підставі вони проживають у даній квартирі, не реагували. Власника квартири ОСОБА_1 до приміщення не впустили (а.с. 20).
Згідно довідки ОСББ «Литва-10» від 30.08.2021 у квартирі1-Б за по АДРЕСА_6 без реєстрації та правових підстав проживають особи ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (а.с. 21).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2023 у цивільній справі №127/23428/21 було усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , що складає 43/100 частин квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , шляхом виселення з неї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без надання іншого приміщення (а.с. 22-28).
Як вбачається з акту державного виконавця від 23.01.2024,при примусовому виконані рішення Вінницького міського суду про виселення відповідачів ,при виході за місцем виконання рішення державним виконавцем усунено перешкоди ОСОБА_1 шляхом входу до приміщення за допомогою заміни ключів. Боржник був повідомлений про час та місце вчинення дій, хоча був відсутній під час проведення виконавчих дій (а.с. 31).
Згідно акту від 26.01.2024, підписаного ОСОБА_1 , ОСОБА_8 ,, ОСОБА_10 23.01.2024 за адресою АДРЕСА_7 в присутності працівників поліції та державного виконавця було виконано рішення суду щодо усунення перешкод для ОСОБА_1 користуватися вищевказаною квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 26.01.2024 10:30 ОСОБА_1 хотіла зайти в квартиру, але відчинити двері їй не вдалося ,оскільки замок було кимось змінено. В день виселення вище зазначених осіб 23.01.2024 ОСОБА_1 замінила замки на обох дверях та за участю голови ОСББ опломбувала двері. Другі двері поставив ОСОБА_2 зі сторони своєї квартири за адресою АДРЕСА_8 , зруйнувавши стіну квартири ОСОБА_1 . Через ці двері їй теж не вдалося зайти, оскільки заважав паркан, який побудував ОСОБА_2 на території загального користування, а хвіртку було зачинено на ключ. При спробі достукатися та на прохання відчинити ніхто не вийшов. Тож до своєї оселі ОСОБА_1 так і не вдалося потрапити (а.с. 13).
Врешті,31.01.2024 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №73668842 за виконавчим листом №127/23428/21, у зв'язку з виконанням рішення про усунення перешкод в користуванні квартирою (а.с. 33-37).
На замовлення ОСОБА_2 незалежним оцінювачем ОСОБА_11 виконана оцінка ринкової вартості 43/100 частки квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . За результатами проведеної роботи ринкова вартість квартири станом на 21.09.2015 складала 111 555 грн.
Згідно звіту про оцінку майна виконаного ФОП ОСОБА_12 вартість однокімнатної квартири, загальною площею 34,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , станом на 22.02.2024 складає 913 767,00 грн.
З копії технічного паспорту на квартиру вбачається, що дана квартира знаходиться на 1 поверсі одноповерхового будинку та складається з однієї кімнати, житловою площею 29 кв.м., кухні 5,4 кв.м. Загальна площа квартири 34,4 кв.м.
ОСОБА_1 належить на праві власності 59/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2009, посвідченого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малая Н.С., зареєстрованого в реєстрі за №2-1253 (а.с. 29).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено реальності можливості отримання нею грошових коштів в сумі 145 000 грн від здачі в оренду належної їй квартири. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок протиправних дій відповідачів позивач протягом восьми років була позбавлена можливості використовувати і розпоряджатись належною їй квартирою та постійно переживала моральне приниження, душевні страждання, оскільки відповідачі розпоряджались і користувались квартирою , не допускаючи позивача до неї, а після звернення до суду умисно затягували розгляд справи про усунення перешкод шляхом їх виселення та саме виселення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд відмовляючи у стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди не врахував вжитих позивачем заходів для отримання доходів від передачі в найм спадкового майна , не є переконливими.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто, упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі, встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 30 жовтня 2024 року у справі № 757/27686/22 ).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач пов'язувала упущену вигоду з неотриманням нею плати за здачу належної їй на праві власності квартири в найм внаслідок протиправних дій відповідачів, які цю квартиру добровільно не звільняли та чинили їй перешкоди у користуванні нею. Обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди, позивач посилалася на оголошення про здачу в оренду подібних квартир у м. Вінниці.
Однак суд правильно вказав, що на вартість оренди житла впливає низка чинників, зокрема місце розташування житлового будинку (центр, околиця), умови в самому будинку (тип опалення, відсутність або наявність та ступінь внутрішнього комплектування - меблі і техніка) тощо. Тому ототожнення запропонованих оголошень з можливою вартістю оренди житлової квартири, належної позивачу, буде лише припущенням, а в силу ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги додоказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування(частина 2 статті 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Крім того, оцінюючи реальність отримання позивачем доходів, апеляційний суд враховує і те, що відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Як вбачається з матеріалів справи , ОСОБА_1 спадщину прийняла, проте свідоцтво про право на спадщину на спадкову квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 34,4 кв.м. ,не отримувала.
Разом із тим, згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
А згідно змісту ст.158 ЖК України договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Тобто, незважаючи на те, що згідно закону спадщина належить спадкоємцю з дня відкриття спадщини, проте право здавати будинок( квартиру) в найм згідно закону належить лише його власнику.
ОСОБА_1 не надала суду достовірних і достатніх доказів тієї обставини, що вона вжила достатніх заходів для реальності отримання нею доходів від здачі квартири в найм, оскільки не вчинила необхідних дій ,не оформила право власності на спадкову квартиру, що унеможливлює згідно закону укладення нею договору найму і виключає факт реальності отримання нею доходів і понесення нею збитків у вигляді упущеної вигоди .
Оскільки позивачем не було надано суду належних доказів оформлення права власності на квартиру, розміру орендної плати, яку вона могла би отримати у разі, якби відповідачі не чинили перешкоди у користуванні квартирою, то суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування їй збитків у вигляді втраченої вигоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач не надала доказів завдання їй моральної шкоди ,також не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 50000 грн, суд правильно виходив з того, що протягом восьми років внаслідок протиправних дій відповідачів позивач була позбавлена можливості використовувати і розпоряджатись належною їй квартирою та тривалий час переживала моральне приниження і душевні страждання від розпоряджання і користування відповідачами належною їй квартирою, не допуску ними її до квартири, а після звернення до суду умисно затягували розгляд справи про усунення перешкод шляхом їх виселення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 обгрунтованих висновків суду не спростовують і не є підставами для скасування законного рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих і достатніх доводів, що б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували б правильні висновки суду та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. П. Рибчинський