Справа № 126/2833/23
Провадження № 22-ц/801/1103/2025
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.
Доповідач:Сопрун В. В.
07 травня 2025 рокуСправа № 126/2833/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,
за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,
за участю сторін: відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №126/2833/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пригузи Сергія Дмитровича на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року, яке ухвалив суддя Хмель Р.В. в Бершадському районному суді Вінницької області, повний текст складено 04 березня 2025 року,
В листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, мотивуючи позовні вимоги тим, що ним особисто було передано в борг відповідачу грошові кошти 24 травня 2021 року в сумі 40000 грн, а 20 липня 2021 року грошові кошти в сумі 1726 доларів США, що станом на 26 жовтня 2023 року, складає 63053,85 грн.
На підтвердження отримання коштів відповідачем було надано особисті письмові розписки від 24 травня 2021 року та 20 липня 2021 року із зазначенням умов їх повернення.
Незважаючи на досить тривалий час користування позикою відповідач не повернув позивачу кошти. Листом вимогою від 20 березня 2023 року, позивачем було повідомлено відповідача про необхідність повернення коштів. Відповідач даний лист отримав 10 квітня 2023 року, однак кошти не повернув та жодних пояснень не надав про причини такого неповернення.
Відповідач не зважаючи на встановлений та погоджений порядок та умови повернення грошових коштів уникає від виконання зобов'язання.
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 63053,85 грн в рахунок погашення боргу за розпискою від 20 липня 2021 року, а також три відсотки річних в розмірі 3757,23 грн. Також просив стягнути заборгованість в розмірі 40000 грн в рахунок погашення боргу за розпискою від 24 травня 2021 року, а також інфляційне збільшення в розмірі 13374,55 грн та три відсотки річних в розмірі 2485,50 грн.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 63053,75 грн у рахунок погашення боргу за розпискою від 20 липня 2021 року та три відсотки річних в розмірі 3757,23 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 40000 грн у рахунок погашення боргу за розпискою 24 травня 2021 року, інфляційне збільшення в розмірі 13374,55 грн та три відсотки річних в розмірі 2485,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 2147,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пригуза С.Д. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просив рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на користь відповідача сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення позики, суд не витребував у позивача оригіналів розписок та вирішив спір на підставі копій документів. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, не довів обставин, на які посилався, не довів факту укладення договору позики та надання грошових коштів відповідачу.
Крім, того, суд дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року до дня звернення з цим позовом - 27 жовтня 2023 року, оскільки згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.
Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 20 липня 2021 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1726 доларів США, які зобов'язався повернути до 30 жовтня 2021 року (а.с.37).
Відповідно до оригіналу розписки від 24 травня 2021 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 40000 грн, які зобов'язався повернути до 30 вересня 2021 року (а.с.38).
Отже є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивач не долучив до матеріалів справи оригінали розписок від 24 травня 2021 року та від 20 липня 2021 року.
Згідно листа вимоги про оплату боргу від 20 березня 2023 року, позивач, ОСОБА_2 письмово звертався до ОСОБА_1 з вимогою повернути борг, який останній отримав особисто 10 квітня 2023 року.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 63053,75 грн у рахунок погашення боргу за розпискою від 20 липня 2021 року та в розмірі 40000 грн у рахунок погашення боргу за розпискою 24 травня 2021 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем на підтвердження позовних вимог було надано оригінали боргових розписок. Відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов'язання за договорами позики (розписками) від 24 травня 2021 року та від 20 липня 2021 року не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.
З такими висновками суду першої інстанції, погоджується апеляційний суд, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Щодо інфляційного збільшення та трьох відсотків річних.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони по справі по кожній з розписок обумовили строк повернення грошових коштів.
За розписками:
від 24 травня 2021 року, встановлено термін повернення до 30 вересня 2021 року (а.с.38);
від 20 липня 2021 року встановлено термін повернення до 30 жовтня 2021 року (а.с.37).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі ОСОБА_2 має право на отримання гарантій відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 просив стягнути відсотки та індекс інфляції з жовтня 2021 року по вересень 2023 року.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Колегія суддів вважає, що стягненню інфляційного збільшення та трьох відсотків річних, відповідно до умов договору та за ст. 625 ЦПК України, підлягають наступним чином:
За розпискою від 24 травня 2021 року:
[Період прострочення №1]: 01.10.2021 - 23.02.2022.
[Сума заборгованості] = 40000,00 грн.
[Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення]: жовт. 2021 = 100.9 лист. 2021 = 100.8 груд. 2021 = 100.6 січ. 2022 = 101.3 лют. 2022 = 101.6;
[Сукупний індекс інфляції] = 100.9:100 (жовт. 2021) * 100.8:100 (лист. 2021) * 100.6:100 (груд. 2021) * 101.3:100 (січ. 2022) * 101.6:100 (лют. 2022) = 1.05305931.
[Інфляційне нарахування] = 40000,00 * 1.05305931 -40000,00 = 2122.37 грн.
[Сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції] = 40000.00 * 1.05305931 = 42122.37 грн.
Розрахунок 3 % річних (ст. 625 ЦКУ):
[Період прострочення №1]: 01 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
[Сума заборгованості] = 40000,00 грн.
[Кількість днів прострочення] = 145.
[Сума санкції] = 40000,00*3/100/365*92 + 40000,00*3/100/365*53 = 476,71 грн.
[Інфляційні нарахування] = 2122,37 грн.
[Сума санкції 3 % річних] = 476,71 грн.
За розпискою від 20 липня 2021 року:
Розрахунок 3 % річних (ст. 625 ЦКУ):
[Період прострочення №1]: 31 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
[Сума заборгованості] = 63053,85 грн.
[Кількість днів прострочення] = 115.
[Сума санкції] = 63053,85*3/100/365*62 + 63053,85*3/100/365*53 = 595,99 грн.
[Сума санкції 3 % річних] = 595,99 грн.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за розпискою від 24 травня 2021 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача інфляційне збільшення в розмірі 2122,37 грн та три відсотки річних в розмірі 476,71 грн, а за розпискою від 20 липня 2021 року підлягає стягненню три відсотки річних в розмірі 595,99 грн.
При цьому, що стосується періоду з 24 лютого 2022 року по вересень 2023 року на час воєнного стану ст. 625 ЦК України не застосовується.
Щодо розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 142 ЦПК України).
Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позовні вимоги позивача задоволені на 86,61 % (розрахунок 106248,92 грн (задоволена частинна вимог) х 100 : 122671,13 грн (ціна позову) = 86,61 %), а вимоги апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пригузи С.Д. задоволені на 13,39 % (100% - 86,61%).
Позивачем при зверненні в суд з позовом сплачено 2147,20 грн судового збору, з яких відповідачем належить відшкодувати позивачу 1859,69 грн = (2147,20 грн х 86,61 % задоволена частина позовних вимог).
Відповідач ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги сплатив 3220,80 грн, з яких позивачем йому має бути відшкодовано 431,27 грн = (3220,80 грн х 13,39 % задоволена частина вимог апеляційної скарги).
Разом з тим, оскільки ч. 10 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, відповідачем на яку покладається більша сума судових витрат, має бути відшкодована позивачу різниця між зазначеними сумами, що становить 1428,42 грн (1859,69 грн - 431,27 грн).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення інфляційного збільшення та трьох відсотків річних, з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.
В частині стягнення заборгованості за розписками від 24 травня 2021 року в розмірі 40000 грн та від 20 липня 2021 року в розмірі 63053,75 грн підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 122671,13 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пригузи Сергія Дмитровича задовольнити частково.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року в частині стягнення інфляційного збільшення, трьох відсотків річних та судового збору скасувати та ухвалити в цій нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційне збільшення в розмірі 2122,37 грн та три відсотки річних в розмірі 476,71 грн за розпискою від 24 травня 2021 року
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних в розмірі 595,99 грн за розпискою від 20 липня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1428,42 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 07 травня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Войтко Ю.Б.
Матківська М.В.