Ухвала
Іменем України
06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 146/561/21
провадження № 61-5784ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування,
У липні ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
Томашпільський районний суд Вінницької області ухвалою від 31 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовив.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 02 вересня 2024 року визнав, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року повернув заявнику. Застосував до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 1 514,00 грн та стягнув з неї вказану суму в дохід Державного бюджету України.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 30 вересня 2024 року визнав, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року повернув заявнику.
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Вивчивши подану касаційну скаргу, колегія судів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги заявнику не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження, Вінницький апеляційний суд в ухвалі від 30 вересня 2024 року встановив, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі використовує висловлювання, які непритаманні для написання ділових документів (в тому числі апеляційної скарги), зокрема виражає явну неповагу до судді першої інстанції, під головуванням якого ухвалено оскаржуване судове рішення, та відображає зневажливе ставлення до судової гілки влади загалом. Так, обґрунтування апеляційної скарги з використанням таких висловлювань як: «працівник суду» та «особа», «заявила відвід особі ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю у неї спеціалізації у категорії таких справ та категорично заборонила їй розглядати мою заяву», «прийняте раніше суддею може свідчити про два факти або необізнаність у веденні такої категорії справи або свідоме ухвалення такого рішення з метою матеріального збагачення» виходять за межі нормальної, коректної та легітимної критики.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частини перша, друга та четверта статті 44 ЦПК України).
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20).
За таких обставин, слід вважати, що використання одними учасниками судового процесу нецензурної лексики, образливих і лайливих слів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства, а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України, відповідно до якої якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 використала у своїй апеляційній скарзі формулювання, які носять образливий характер, спрямовані на відвертий вияв неповаги до судді першої інстанції, який ухвалював оскаржуване судове рішення, судової гілки влади загалом.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, визнавши в діях ОСОБА_1 ознаки зловживання процесуальними правами, дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не свідчать про порушення апеляційним судом норм процесуального права при поверненні апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Разом із цим, заявлене ОСОБА_1 у касаційній скарзі клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року не підлягає процесуальному вирішенню, оскільки відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги, що підтверджується наданою копією довідки до акта огляду МСЕК від 10 вересня 2012 року серії 10 ААА № 675945.
Також, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389, 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов