06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 201/5714/23
провадження № 61-5727ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби, в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року за заявою Державної казначейської служби України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органу місцевого самоврядування,
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року, у задоволенні заяви Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення суду відмовлено.
02 травня 2025 року представник Державної казначейської служби
України -Тараненко М. С. через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року.
У пункті 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ухвали, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, наведено в статті 353 ЦПК України.
Відповідно до пункту 26 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відстрочення розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення.
У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції про відстрочення розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, після їх перегляду в апеляційному суді (пункт 24 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній вище статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статі 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98).
Системне тлумачення статей 353, 389 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
ЄСПЛ у рішенні від 21 жовтня 2010 року (заява № 19164/04) у справі
«Дія 97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
На підставі викладеного, Верховний Суд доходить висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Державної казначейської служби України -Тараненко М. С. на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня
2025 року, оскільки вказані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 353, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби, в інтересах якого діє представник Тараненко Марина Сергіївна, на ухвалу Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року за заявою Державної казначейської служби України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органу місцевого самоврядування.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська