30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 686/14711/21
провадження № 61-15386св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр), ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.
Позов обґрунтований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 20 червня 2019 року № 22-4513-СГ затверджено документацію із землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 26 червня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яку за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 .
Згідно з актом на право колективної власності на землю серії ХМ № 31 від 18 грудня 1995 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Відродження» с. Колибань (далі - КСП «Відродження») передано у колективну власність 962,3 га земель на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. За наслідками розпаювання цієї землі, земельні ділянки з № 253 до № 263, з № НОМЕР_7-НОМЕР_8, з № НОМЕР_9-554 віднесені до невитребуваних паїв та перейшли у комунальну власність.
Оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру є незаконним, оскільки земельна ділянка, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» за № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6, ця земельна ділянка не була вільною, а тому ОСОБА_2 набув право власності на неї незаконно. Отже, ОСОБА_1 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого ця ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.
Позивач просив визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 20 червня 2019 року № 22-4513-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району, надавши йому у власність вказану земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницької міської територіальної громади); витребувати у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року провадження у справі за позовом керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 закрито.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року у задоволенні позову керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, відноситься до земель колективної власності колишнього КСП «Відродження», позивач не надав, матеріали справи теж не містять таких доказів, внаслідок чого ОСОБА_2 законно набув право власності на цю земельну ділянку та відчужив її ОСОБА_1 . Позивач не довів, а суд не встановив під час розгляду справи тієї обставини, що відповідач, придбаваючи спірну земельну ділянку, діяла недобросовісно. Наявність кримінального провадження (на стадії досудового розслідування), на яке посилався прокурор, саме по собі не свідчить про наявність вини у скоєнні будь-якого правопорушення в її діях. Задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру не призведе до поновлення прав Хмельницької міської ради на відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, що потребуватиме додаткових засобів судового захисту.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року в частині відмови у витребуванні земельної ділянки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, змінено розподіл судових витрат.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади на підставі незаконного рішення державного органу, тобто поза волею власника, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині витребування спірної земельної ділянки від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савченко О. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року,просить їїскасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20. Також касаційна скарга містить посилання на підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, які підпадають під визначення пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позивач не довів факт порушення права держави в особі Хмельницької міської ради, оскільки прокурором не доведено належності КСП «Відродження» на праві колективної власності спірної земельної ділянки та факту накладення будь-якої земельної ділянки КСП «Відродження» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку.
Позивач не надав суду оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року, який витребувано судом на вимогу відповідачів, що є порушенням частини шостої статті 95 ЦПК України; наданий позивачем проєкт землеустрою на спірну земельну ділянку у 2008 році не підтверджує право колективної власності КСП «Відродження», оскільки замовником документації із землеустрою було сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вітава» (далі - СТОВ «Вітава»), а не особа, на ім'я якої видано державний акт на право колективної власності на землю.
Факт неможливості проведення судової земельно-технічної експертизи у зв'язку із відсутністю необхідних документів, свідчить про неможливість доведення факту накладення належної відповідачу земельної ділянки на земельну ділянку, яка нібито належала на праві колективної власності КСП «Відродження».
Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно послались на висновок експерта від 03 квітня 2023 року № 2635/2126/1228-1259/23-26, складений за результатами судової земельно-технічної експертизи в кримінальному провадженні № 42021241010000003 від 12 січня 2021 року, оскільки такий висновок не є належним та допустимим доказом, а факт накладення земельних ділянок установлювався експертом на підставі технічної документації, яка розроблена у 2008 році на замовлення СТОВ «Вітава», ніким не погоджена і не затверджена, без будь-якої прив'язки до координат меж земельної ділянки, які повинні визначатись у проєкті відведення зі складання державного акта від 18 грудня 1995 року.
Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом..
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне.
Тому, враховуючи факт набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору, в силу необізнаності останньої про будь-які обмеження продавця (навіть у разі їх існування) щодо відчуження спірної земельної ділянки, вказане свідчить про добросовісність дій ОСОБА_1 , як набувача права власності на таку земельну ділянку й правові підстави для її витребування у зазначеного добросовісного відповідача відсутні.
Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Аргументи інших учасників справи
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Хмельницької міської радина касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що ГУ Держгеокадастру оспорюваним наказом розпорядилося спірною земельною ділянкою, тоді як таке право належало виключно Копистинській сільській раді. На час розгляду справи судами відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади, згідно з рішенням Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року № 11 Хмельницька міська рада є правонаступником прав та обов'язків Копистинської сільської ради.
Належність спірної земельної ділянки до земель колишнього КСП «Відродження» підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, оціненими судами відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України, що не спростовано відповідачами.
Прокурор правомірно звернувся до суду з указаним позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, оскільки остання не здійснила належних дій у спірних правовідносинах. Прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що у справі наявні належні, допустимі та достатні докази, які доводять той факт, що КСП «Відродження» існувало, під час проведення земельної реформи йому передані землі у колективну власність, які згодом розподілені між власниками земельних сертифікатів шляхом жеребкування, залишено частину земель, які не увійшли до жеребкування, під невитребувані паї (номера жеребків 253-263, НОМЕР_7-НОМЕР_8, НОМЕР_9-50, 548-554), а також, те що спірна земельна ділянка на момент її відведення у власність в межах норм безоплатної приватизації не була вільною, належала до невитребуваних паїв колективної власності колишнього КСП «Відродження», надавалася органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, в розпорядженні якого перебувала.
Межі касаційного перегляду
Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вирішення вимог про витребування земельної ділянки, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Копистинської сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року № 3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» одержало державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ № 31 від 18 грудня 1995 року.
Згідно з протоколом № 3 загальних зборів членів КСП «Відродження» від 08 травня 1998 року постановлено прийняти кооперативну форму господарювання, тобто змінити колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) на виробничий сільськогосподарський кооператив (ВСК) «Відродження».
Науково-виробничим Товариством з обмеженою відповідальністю «Геокадастр» (далі - НВ ТОВ «Геокадастр») розроблено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району та картографічний матеріал розташування земельних ділянок колективної власності.
Загальні збори власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області рішенням від 03 листопада 2008 року затвердили проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього ВСК «Відродження» та провели розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки № НОМЕР_1 - НОМЕР_2 , з № НОМЕР_7-НОМЕР_8, з № НОМЕР_9-НОМЕР_10, з № НОМЕР_3 - НОМЕР_4 не включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв.
Наказом ГУ Держгеокадастру № 22-4513-СГ від 20 червня 2019 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою та надано йому у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, для ведення особистого селянського господарства (проєкт розроблено на підставі наказу № 22-3530-СГ від 25 квітня 2019 року).
Право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 26 червня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстратором Олешинської сільської ради Хмельницького району Андрієвською М. В., номер запису про право власності 32192376, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1861850368250 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 липня 2019 року, індексний номер 47562358).
10 вересня 2019 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.
Право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку зареєстровано приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2019 року, індексний номер 48611415, номер запису про право власності 33160354.
Відповідно до інформації Хмельницької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» та наданих картографічних матеріалів земельна ділянка, що передана ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради, які протоколом загальних зборів від 03 листопада 2008 року залишено для невитребуваних паїв, а саме на земельні ділянки під № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 , що розташовані на картографічному матеріалі проєкту землеустрою із схематичним зображенням.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади (адміністративний центр територіальної громади - м. Хмельницький); рішенням сесії Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року № 11 на території Хмельницької міської територіальної громади утворено 6 старостинських округів у тому числі з центром у с. Копистин, що складається із сіл Копистин, Івашківці, Колибань, Мала Колибань та селища Богданівці.
Розпочато процедуру реорганізації Копистинської сільської ради шляхом приєднання до Хмельницької міської ради.
Згідно з інформацією Відділу Держгеокадастру у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 спірна земельна ділянка перебуває у межах земель колективної власності колишнього КСП «Відродження».
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру від 19 квітня 2021 року № 10-22-0.33-584/116-21 встановлено, що оригінал державного акта на право колективної власності на землю КСП «Відродження» с. Колибань відсутній. Надано завірену копію Книги реєстрації державних актів на право колективної власності на землю Хмельницької районної ради, у якій було зареєстровано державний акт на право колективної власності КСП «Відродження».
Листом від 10 лютого 2021 року № 31-1898 вих-21 заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури проінформував Хмельницьку міську раду про виявлені факти неправомірного набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, та наявності підстав для вжиття міською радою заходів до поновлення інтересів територіальної громади.
Хмельницькою міською радою повідомлено Хмельницьку місцеву прокуратуру листом від 24 лютого 2021 року № 892-02-2021, що відповідні заходи будуть вживатись самостійно та запропоновано надати прокуратурі документи, які підтверджують порушення.
Листом від 19 травня 2021 року № 3053-02-24-21 Хмельницька міська рада повідомила прокурора, що заходів представницького характеру, спрямованих на усунення виявлених порушень та поновлення інтересів територіальної громади шляхом звернення до суду, не вжито.
21 травня 2021 року керівник Окружної прокуратури м. Хмельницького направив Хмельницькій міській раді лист-повідомлення, в якому попередньо повідомив міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді інтересів Хмельницької міської ради шляхом пред'явлення до Хмельницького міськрайонного суду позовних вимог, в тому числі до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року
№ 22-4513-СГ та витребування земельної ділянки кадастровий номер 6825083300:09:008: 1600 на користь Хмельницької міської ради.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко О. В. та призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ).
Відповідно до повідомлення судового експерта експертам Хмельницького відділення КНДІСЕ від 29 грудня 2022 року проведення судової земельно-технічної експертизи у справі № 686/14711/21 є неможливим, у зв'язку із несплатою рахунка № 2367 від 31 жовтня 2022 року - вартості проведення судової земельно-технічної експертизи.
Із висновку експерта № 2635/21-26/1228-1259/23-26 від 03 квітня 2023 року, складеного за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи експертами КНДІСЕ на підставі постанови слідчого від 05 серпня 2021 року про призначення судової земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні 42021241010000003 від 12 січня 2021 року, встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, площею 2,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Копистинсьої сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, що на праві власності належить ОСОБА_1 , накладається на земельні ділянки, які включені до проєкту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради.
У розпорядження експерта надано: проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, складений НВ ТОВ «Геокадастр», затверджений рішенням загальних зборів 03 листопада 2008 року, на 105 аркушах; копію державного акта, виданого КСП «Відродження» с. Колибань серії ХМ № 31 від 18 грудня 1995 року на 1 аркуші; оригінал картографічного матеріалу із відображенням місця знаходження земельних ділянок на 1 аркуші (організація території земельних часток (паїв); СD-R диск.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо представництва прокурором інтересів держави
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Системне тлумачення частин третьої-п'ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).
Доводи касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, є необґрунтованими, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, визначив, у чому полягає порушення його інтересів, та визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У цій справі підставою для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради прокурор зазначив нездійснення Хмельницькою міською радою упродовж тривалого часу захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а саме: незвернення до суду з вимогами про витребування спірного майна.
10 лютого 2021 року заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури проінформував Хмельницьку міську раду про виявлені факти неправомірного набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, та наявності підстав для вжиття міською радою заходів до поновлення інтересів територіальної громади.
21 травня 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького направив Хмельницькій міській раді лист, в якому попередньо повідомив міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Хмельницької міської ради.
З позовом до суду керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького звернувся 16 червня 2021 року, надавши Хмельницькій міській раді майже місяць для відповідного реагування, що останньою зроблено не було.
Таким чином, у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, яка самоусунулася від виконання покладених на неї обов'язків щодо витребування майна. Тому, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в спірних правовідносинах.
Щодо вирішення спору по суті
На підтвердження належності спірної земельної ділянки КСП «Відродження» прокурором надано копію державного акту на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ.
Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (зокрема на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 (далі - Інструкція № 28) право власності на землю і право постійного користування землею посвідчення державними актами, зокрема, на право колективної власності на землю, форма якого затверджена Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції № 28 державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.
У пункті 2.4 Інструкції № 28 визначено, що до державного акта на право колективної власності на землю додається список громадян - членів колективного сільськогосподарського кооперативу, або товариства.
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 28 державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображення плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.
За змістом пунктів 4.1, 4.2 Інструкції № 28 власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання. Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію.
Отже, обов'язок із зберігання примірника державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ, яким позивач обґрунтовував належність спірної земельної ділянки колишньому КСП «Відродження», належить самому КСП «Відродження», а другого примірника - Копистинській сільській раді Хмельницького району Хмельницької області.
Проте, прокурором не надано оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ, яким він обґрунтовував свій позов, а надана ним копія державного акта в силу вимог частини шостої статті 95 ЦПК України не могла братися апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач ставила під сумнів цей письмовий доказ. Такі доводи відповідача суд апеляційної інстанції взагалі залишив поза увагою.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21.
Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держеокадастру від 20 червня 2019 року № 22-4514-СГ, посилаючись на те, що остання набула її у власність незаконно, з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, зокрема на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, зокрема передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Alentseva v. russia» від 17 листопада 2016 року судом зазначено, що конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («Brumarescu v. Romania», № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми. Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, висловлена в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання держоргану в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України», параграфи 166-168).
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Верховного Суду зазначає, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див.; пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 у справі № 910/8413/21).
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За приписами частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Таким чином, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 зазначено, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)).
Встановивши, що 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 6825083300:09:008:1600, ОСОБА_1. на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку зареєстровано приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2019 року, індексний номер 48611415, номер запису про право власності 33160354, суд апеляційної інстанції не надав оцінку критерію пропорційності втручання у право власності набувача такого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки.
Разом з тим, не можна залишити в силі і рішення суду першої інстанції в частині вимог про витребування земельної ділянки, оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не надав належного обґрунтування правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, що унеможливлює перевірку правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
З урахуванням викладеного в частині вимог про витребування земельної ділянки, ухвалені судові рішення не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, а також на належному застосуванні норм матеріального права, тому справа в цій частині підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно звернути увагу на Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09 квітня 2025 року.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У своєму клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко О. В. посилається на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо неможливості звернення прокурора до суду за наявності іншого суб'єкта владних повноважень.
У частині п'ятій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово виснувала, що прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23)).
Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду вже висловилася з приводу застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко О. В. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суди обох інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення в частині вимог про витребування земельної ділянки не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у скасованій частині для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № НОМЕР_9/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Оксани Володимирівни про передачу справи № 686/14711/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік