28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 701/228/24
провадження № 61-4461ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року про відмову у роз'ясненні судового рішення у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої Олександри В'ячеславівни,
У березні 2025 року до Черкаського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Новікова О. М.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 визнано необґрунтованою та передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Новікова О. М.
У березні 2025 ОСОБА_1 подала до Черкаського апеляційного суду заяву про роз'яснення зазначеної ухвали апеляційного суду, а саме мотивів відмови у задоволенні заяви про відвід судді.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Черкаського апеляційного суду від 24 березня 2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 березня
2025 року, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановити окрему ухвалу, якою зобов'язати Черкаський апеляційний суд зареєструвати апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 18 лютого 2025 року, сформовану в підсистемі «Електронний суд».
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі вказується обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження ухвали Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року заявник визначає порушення судом норми процесуального права та положень Інструкції з діловодства у місцевих та апеляційних судах України.
Заява про відвід судді, як вказує заявник, була мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_2 від 18 лютого 2025 року з незрозумілих причин не повністю була зареєстрована канцелярією Черкаського апеляційного суду та з незрозумілих правових підстав передана судді-доповідачу Новікову О. М., що вплинуло на самостійне вирішення питання, яку саме апеляційну скаргу розглядати, без ухвалення жодного процесуального рішення. При цьому з ухвали Черкаського апеляційного суду від 24 березня 2025 неможливо зрозуміти, чому суд не вбачав підстав для задоволення відводу судді при порушенні норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Ухвала апеляційного суду від 31 березня 2025 року мотивована тим, що доводи скаржника щодо незрозумілості ухвали від 24 березня 2025 року є необґрунтованими та такими, що зводяться до наведення судом нових аргументів в обґрунтування ухвали про відмову у задоволенні заяви про відвід судді, що не передбачено процесуальним законодавством.
За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення (частини перша статті 271 ЦПК України).
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (частини друга статті 271 ЦПК України).
Як свідчить тлумачення частин першої та другої статті 271 ЦПК України роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно є незрозумілим і це ускладнює його реалізацію. При здійсненні роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року
у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) зазначено, що «роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних або про роз'яснення мотивів прийняття рішення або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення. Частиною другою статті 245 ГПК України встановлено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Із зазначеної норми вбачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом
України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) вказано, що «необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз'яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, роз'ясненню підлягають лише ті судові рішення, які набрали законної сили та які підлягають виконанню, у випадку, якщо вони не виконані або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Ухвала, про роз'яснення якої подано заяву, не допускає кількох варіантів тлумачення, ця ухвала є мотивованою і зрозумілою, висновки суду є однозначними, резолютивна частина є ясною, зрозумілою та не підлягає роз'ясненню в порядку, визначеному статтею 271 ЦПК України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали апеляційного суду.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 березня
2025 року є необґрунтованою, а наведені в скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого
1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня
2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм процесуального права й підстави для його скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2025 року про відмову у роз'ясненні судового рішення у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої Олександри В'ячеславівни.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська