07 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 925/180/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Ємця А. А. та Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - Підприємство)
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025
за позовом Фізичної особи-підприємця Лисак Світлани Василівни
до: 1) Підприємства
2) Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
про стягнення 648 364, 00 грн,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,
Підприємство 24.04.2025 (згідно зі вхідним штампом Верховного Суду) звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, а справу № 925/180/24 направити на новий розгляд.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 648 364,00 грн шкоди, з яких 348 364 грн матеріальної та 300 000,00 грн моральної шкоди у зв'язку з неправомірними діями Підприємства та пошкодження майна, а отже, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Так, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 позов задоволено повністю; стягнуто з бюджету міста Києва через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві на користь Фізичної особи-підприємця Лисак С.В. 348 364,00 грн матеріальної та 300 000,00 грн моральної шкоди.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024, зокрема, стягнуто з Підприємства пов'язані з розглядом справи судові витрати у розмірі 60 814,72 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у цій справі вказані рішення від 24.10.2025 та додаткове рішення суду першої інстанції від 25.11.2024 залишені без змін.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Підприємство зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання визначення статусу консультаційного висновку з рецензування висновку експерта, його ролі у спростуванні висновку експерта та визначення правового статусу у господарському судочинстві такого доказу як консультативний висновок, оскільки наявні проблемні питання щодо дослідження таких висновків та оцінки їх судами, а також скаржник зазначає про те, що результати розгляду цієї справи мають виняткове для нього значення, що полягає у недопущенні порушенні прав територіальної громади міста.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо ж до "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником.
Натомість аргументи скаржника, наведені у скарзі, обмежуються формальною вказівкою про вплив цієї справи на права територіальної громади міста, однак без належних обґрунтувань до доказів, а тому не можуть автоматично бути визнані судом такими, що підпадають під дію положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
У зв'язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 зі справи № 925/180/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець
Суддя І. Колос