06 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4912/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи клопотання Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"
про ухвалення додаткового рішення з розподілу витрат на професійну правничу допомогу
у справі № 916/4912/24
за позовом Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Спільне підприємство "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю,
про стягнення 38 775 051,78 грн,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО"
на ухвалу Господарського суду Одеської області
у складі судді Литвинової В. В.
від 11 листопада 2024 року
та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів Діброви Г. І., Принцевської Н. М., Савицького Я. Ф.
від 16 грудня 2024 року (повний текст складений 19 грудня 2024 року)
за заявою Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"
про вжиття заходів забезпечення позову
У листопаді 2024 року Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" про стягнення збитків в сумі 38 775 051,78 грн.
11 листопада 2024 року до Господарського суду Одеської області надійшла заява Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» в межах ціни позову в розмірі 38 775 051,78 грн.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 11 листопада 2024 року, у справі № 916/4912/24, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року, задовольнив заяву Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ» про забезпечення позову: вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» у межах ціни позову у розмірі 38 775 051,78 грн.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у повному обсязі.
Верховний Суд постановою від 19 лютого 2025 року у цій справі касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у справі № 916/4912/24 залишив без змін.
03 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання позивача від 17 лютого 2025 року про залучення доказів понесення судових витрат, в якому позивач просить:
- залучити докази понесення ним судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції;
- вирішити питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом у Верховному Суді касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у цій справі, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" на користь Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 69 100,00 грн.
Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2025 року призначив заяву Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4912/24 до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" подати заперечення на заяву Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4912/24 у строк до 11 квітня 2025 року.
11 квітня 2025 року відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" подав до Верховного Суду клопотання, в якому виклав свої заперечення на заяву Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4912/24 та просив залишити без розгляду подане 01 квітня 2025 року Селянським (фермерським) господарством «ВІКТОРІЯ» клопотання (заяву про прийняття додаткового рішення) про залучення доказів понесення судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи в суді касаційної інстанції, на підставі статей 80, 129 Господарського процесуального кодексу України як таке, що подане з пропуском встановленого законом строку для його подання, а у разі задоволення цього клопотання зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Селянського (фермерське) господарства «ВІКТОРІЯ» до 6 700,00 грн.
Верховний Суд, розглянувши клопотання Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4912/24, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Однак, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року у цій справі, що надійшли на запит Верховного Суду, позивач - Селянське (фермерське) господарство «Вікторія» не виконав вимоги процесуального закону: не подав суду касаційної інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми його судових витрат, які він очікував понести у зв'язку із касаційним розглядом цієї справи. Позивач ні у відзиві на касаційну скаргу відповідача, ні в інших поданих до Верховного Суду документах не навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми його витрат на професійну правничу допомогу, не вказав жодних причин неможливості подання такого розрахунку до суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
На відміну від розгляду справи (в порядку загального провадження) в суді першої та апеляційної інстанцій, судове засідання в яких передбачає стадію судових дебатів, розгляд справи в суді касаційної інстанції як в судовому засіданні, так і без виклику сторін, за змістом статті 301 Господарського процесуального кодексу України, не передбачає проведення судових дебатів. З огляду на викладене, якщо справа в суді касаційної інстанції розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, заява про відшкодування судових витрат в суді касаційної інстанції, за винятком витрат щодо сплаченого судового збору, має бути зроблена стороною до закінчення розгляду касаційної скарги в цьому суді (до ухвалення остаточного судового рішення у справі), а відповідні докази - надані цією стороною або до ухвалення остаточного судового рішення у справі, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення касаційним судом.
Однак, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року у цій справі, позивач не зробив заяву про відшкодування судових витрат в суді касаційної інстанції до 19 лютого 2025 року - до ухвалення Верховним Судом постанови у цій справі.
Як вбачається, клопотання позивача про залучення доказів понесення судових витрат від 17 лютого 2025 року із заявою про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом у Верховному Суді касаційної скарги відповідача на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у цій справі, надійшло до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 03 квітня 2025 року. Відповідно до відбитку календарного штемпелю на конверті, до якого була вкладена зазначена заява, лист із вказаною заявою був відправлений 01 квітня 2025 року. При цьому, Верховний Суд не бере до уваги доданий до заяви опис вкладення у цінний лист на ім'я Касаційного господарського суду, на якому наявний відбиток календарного штемпелю відділення поштового зв'язку з датою 17 лютого 2025 року, оскільки відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, належним доказом направлення документів адресату є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення. Однак, розрахунковий документ до зазначеного опису вкладення позивачем не доданий, а опис вкладення у цінний лист без розрахункового документу не є доказом відправлення позивачем клопотання про залучення доказів понесення судових витрат саме 17 лютого 2025 року. Крім того, опис вкладення не містить номеру поштового відправлення.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що клопотання позивача про залучення доказів понесення судових витрат від 17 лютого 2025 року було подане позивачем засобами поштового зв'язку простою кореспонденцією саме 01 квітня 2025 року, тобто з пропуском строків, встановлених частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що позивач не дотримався установленого процесуальним законом порядку реалізації принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, а саме: не надав суду касаційної інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми його судових витрат, які він очікував понести у зв'язку із касаційним розглядом цієї справи, не зробив заяву про розподіл його витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом цієї справи в касаційному суді, до 19 лютого 2025 року - дати ухвалення Верховним Судом постанови у цій справі, не дотримався вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру у встановлений законом строк, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для здійснення розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, та для ухвалення додаткової постанови у цій справі з цього питання.
З огляду на викладене у задоволенні клопотання Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/4912/24, слід відмовити.
Керуючись статтями 129, 234, 235, 244, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити Селянському (фермерському) господарству "ВІКТОРІЯ" в ухваленні додаткової постанови у справі № 916/4912/24.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй