Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/3618/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Білокінь Сергій Сергійович (в залі суду)
відповідача: Янковський Вячеслав Володимирович (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс», місто Харків,
до Ковальової Аліни Анатоліївни, місто Куп»янськ (з), селище міського типу Куп»янськ-Вузловий (з),
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс», звернувся до Господарського суду Харківської області через систему «Електронний Суд», із позовною заявою до відповідача, фізичної особи - підприємця Ковальової Аліни Анатоліївни, про стягнення основної суми боргу в розмірі 15 306, 84 грн., три відсотка річних в розмірі 1 200,24 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 798,53 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 173 867,68 грн. та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 3 826,71 грн.
15 жовтня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» без руху, та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви у п'ять дні з дня вручення даної ухвали.
22 жовтня 2024 року до суду від позивача (в межах встановленого судом процесуального строку на усунення недоліків) через систему «Електронний Суд» надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 26658).
20 листопада 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3499/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18 грудня 2024 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» (вх. № 31761 від 18 грудня 2024 року). Дане клопотання містить перелік документів, які позивачем не було під вантажено разом із позовною заявою в системі «Електронний суд».
19 грудня 2024 року ухвалою суду прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» (вх. № 31761 від 18 грудня 2024 року).
31 грудня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 32765), сформований в системі «Електронний Суд» 30 грудня 2024 року. Також до суду 31 грудня 2024 року від відповідача надійшло клопотання (вх. № 32819) про призначення експертизи. Відзив (вх. № 32765 від 31 грудня 20241 року) та клопотання (вх. № 32819 від 31 грудня 2024 року) про призначення експертизи подані та підписані від імені відповідача адвокатом Янковським В.В. (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 720 від 21 січня 2010 року), на підтвердження повноважень якого додано згенерований онлайн ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23 грудня 2024 року (далі - Ордер).
09 січня 2025 року ухвалою суду залишено без розгляду відзив (вх. № 32765 від 31 грудня 20241 року) та клопотання (вх. № 32819 від 31 грудня 2024 року) про призначення експертизи та повернути їх заявнику.
10 січня 2025 року від представника відповідача через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання про призначення експертизи (вх. № 685).
15 січня 2025 року, ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника Фізичної особи - підприємця Ковальової Аліни Анатоліївни про призначення експертизи (вх. № 685 від 10 січня 2025 року).
10 січня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив (вх. № 676).
15 січня 2025 року ухвалою суду залишено без розгляду відзив (вх. № 676 від 10 січня 2025 року) та долучено його до матеріалів справи.
15 січня 2025 року ухвалою суду постановлено перейти за ініціативою суду від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 922/3618/24 за правилами загального позовного провадження. Подальший розгляд справи № 922/3618/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Почати у справі № 922/3618/24 підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 06 лютого 2025 року.
17 січня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив (вх. № 1264).
20 січня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 1264 від 17 січня 2025 року).
28 січня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшло через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 (вх. № 2311) про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Національному науковому центру «ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА» Міністерства юстиції України. На вирішення експертизи поставити наступні питання:
- Чи виконаний від імені Ковальової Аліни Анатоліївни підпис, зображення якого міститься у розділі 10 «ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН» (Покупець:) Договору поставки товару № 3316-21х від «15» червня 2021 року, самою Ковальовою Аліною Анатоліївною, чи іншою особою?
- Чи виконаний Ковальовою Аліною Анатоліївною підпис, зображення якого міститься у графі «Одержувач» на видаткових накладних: № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн., № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., чи іншою особою?
- Чи виконаний Ковальовою Аліною Анатоліївною підпис, у графі «Прийняв (відповідальна особа одержувача)» на відомостях про вантаж: вартість вантажу з ПДВ 6 405,36 грн., вартість вантажу з ПДВ 8 901,48 грн., чи іншою особою?
06 лютого 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче провадження на 20 лютого 2025 року.
20 лютого 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 4571) в яких останній, поміж іншого вважає, що заява відповідача про призначення експертизи є безпідставною та має бути залишена без задоволення.
В судовому засіданні 20 лютого 2025 року представник позивача заявив усне клопотання про поновлення строку на подання додаткових пояснень (вх. № 4571 від 20 лютого 2025 року).
20 лютого 2025 року, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено задовольнити клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання додаткових пояснень, поновлено процесуальний строк та прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи додаткові пояснення від позивача (вх. № 4571 від 20 лютого 2025 року).
20 лютого 2025 року суд змінив порядок розгляду справи підготовчого провадження, витребувавши у позивача (для огляду) оригінал договору, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
20 лютого 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче провадження на 13 березня 2025 року.
26 лютого 2025 року до суду через систему "Електронний Суд" представником відповідача скеровано заперечення (на відповідь на відзив) (вх. № 5085) до яких останнім в тому числі додано фотографії, які на думку останнього доводять факт пограбування та часткової руйнації приміщень, де знаходилося місце торгівльної діяльності відповідача (торгова зала, офіс, склад, де зберігався товар та уся документація (електронні носії інформації).
12 березня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» від представника позивача надійшли заперечення на клопотання (заяву) проти проведення почеркознавчої експертизи (вх. № 6331), де останній обґрунтовуючи свою позицію вказує, що предметом дослідження в даній справі підлягає факт переміщення та отримання товару, а також встановлення обставин, в їх сукупності, а не з'ясування яка саме особа з боку відповідача підписала видаткові накладні.
12 березня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшли від представника відповідача додаткові пояснення по справі (вх. № 6435) в яких останній вказує, що докази у справі є взаємно суперечливими, а не співпадінням в зображеннях підписів відповідача на договорі поставки, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, є обставиною дослідження, яка входить до предмета доказування, в зв'язку із чим виникає необхідність в проведені почеркознавчої експертизи, що дасть змогу всебічно й повно дослідити обставини господарської справи.
13 березня 2025 року суд оглянув в судовому засіданні оригінали договору поставки, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які були надані представником позивача на вимогу суду.
13 березня 2025 року ухвалою суду в задоволенні клопотання представника Ковальової Аліни Анатоліївни про призначення експертизи (вх. № 2311 від 28 січня 2025 року) - відмовлено.
13 березня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, та визначено дату першого судового засідання по суті на 03 квітня 2025 року.
03 квітня 2025 року під час судового засідання по розгляду справи по суті постало питання щодо невідповідності сум стягнення, що зазначена в прохальній частині позовної заяви до суми, що зазначена в розрахунках штрафних санкцій, який додано до позовної заяви.
03 квітня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання в судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошено перерву на 10 квітня 2025 року.
10 квітня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшло від представника відповідача (вх. № 8916) клопотання про повернення до розгляду справи № 922/3618/24 на стадію підготовчого провадження, призначення по справі № 922/3618/24 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Національному науковому центру «ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА» Міністерства Юстиції України. На вирішення експертизи поставити наступні питання:
- Чи виконаний від імені ОСОБА_1 підпис, зображення якого міститься у розділі 10 «ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН» (Покупець:) Договору поставки товару № 3316-21х від «15» червня 2021 р., самою Ковальовою Аліною Анатоліївною, чи іншою особою?
- Чи виконаний Ковальовою Аліною Анатоліївною підпис, зображення якого міститься у графі «Одержувач» на видаткових накладних: № 20549 від 17.11.2021 на суму 8 901,48 грн., № 2328 від 26.01.2022 на суму 6 405,36 грн., чи іншою особою?
- Чи виконаний ОСОБА_1 підпис, у графі «Прийняв (відповідальна особа одержувача)» на відомостях про вантаж: вартість вантажу з ПДВ 6 405,36 грн., вартість вантажу з ПДВ 8 901,48 грн., чи іншою особою?
10 квітня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшли від представника позивача додаткові пояснення (вх. № 8922) де вказав, що різниця між сумою вказаною в долученому додатку-розрахунку до позовної заяви про стягнення заборгованості за вих. № 11-09/24-юр від 11 вересня 2024 року та сумою вказаною в зазначеній позовній заяві пояснюється тим, що позивач згідно зі своїми процесуальними правами визначив стягнути лише частину із нарахованих штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами. Вказане обумовлюється у тому числі вирахуванням суми судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви.
10 квітня 2025 року, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні по розгляду справи відкладено розгляд справи по суті на 01 травня 2025 року для надання можливості позивачу надати свою правову позицію стосовно клопотання відповідача.
28 квітня 2025 року та 01 травня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшла від представника відповідача (вх. № 10314, вх. № 10711) заява у відповідності до якої просить зменшити розмір санкцій, визначених у пункті 5.3 договору поставки товару № 3316 - 21х від 15 червня 2021 року, щодо сплати на користь постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов'язання (3% * 365 днів = 1095 %), що встановлює відповідальність покупця у вигляді пені 1095 % річних за користування чужими грошовими коштами. А також просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» в частині стягнення штрафу із розрахунку 25% від вартості товару у розмірі - 3 826 грн. 71 коп. та відмовити у позові.
28 квітня 2025 року до суду через систему «Електронний Суд» надійшло від представника відповідача клопотання (вх. № 10315) про зупинення провадження у справі № 922/3618/24 до вирішення кримінального провадження №12025025040000102, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 квітня 2025 року, за частиною 1 статті 358 КК України.
30 квітня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшла через систему «Електронний Суд» заява від представника ОСОБА_1 (вх. № 10609) про передачу справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Вінницької області. В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача наполягає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 грудня 2022 року за № 529-5002458743, засвідчує місце проживання відповідача - ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи у місті Вінниця (на даний час фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ), на період наявності підстав, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Вищезазначене надає підстави прийти до висновку, що даний спір має розглядатися Господарським судом Вінницької області.
01 травня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшло через систему “Електронний Суд» від представника позивача заперечення на клопотання (заяву) (вх. № 10718) про передачу справи за підсудністю. Просить суд залишити без розгляду цю заяву представника відповідача.
01 травня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшло через систему “Електронний Суд» від представника позивача надійшла заява (вх. № 10708) в якому просить клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження, проведення почеркознавчої експертизи - залишити без задоволення, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі - залишити без задоволення. Задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
01 травня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, суд залишив без розгляду клопотання представника відповідача (вх. № 8916 від 10 квітня 2025 року).
Також в судовому засідання 01 травня 2025 року представник відповідача підтримав заявлену заяву про передачу справи за підсудністю. Представник позивача в судовому засідання 01 травня 2025 року заперечував проти задоволення заяви відповідача про передачу справи за підсудністю, та просив відмовити у її задоволенні.
При цьому, зміна позиції представника позивача (у письмовому вигляді зазначав про залишення заяви позивача про передачу справи за встановленою підсудністю без розгляду, а в судовому засіданні 01 травня 2025 року вказав - про відмову у задоволенні заяви представника відповідача), є виключно його процесуальною прерогативою на викладення своїх міркувань стосовно скерованої представником відповідача заяви про передачу справи за встановленою підсудністю.
01 травня 2025 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (вх. № 10609 від 30 квітня 2025 року) про передачу справи за встановленою підсудністю.
01 травня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 02 травня 2025 року.
02 травня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, заяву про застосування строків позовної давності та зменшення розміру санкцій (вх. № 10314 від 28 квітня 2025 року) залишено без розгляду та повернуто.
02 травня 2025 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі (вх. № 10315 від 28 квітня 2025 року).
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача 02 травня 2025 року просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник відповідача 02 травня 2025 року просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію позивача та відповідача, які ґрунтуються на наступному.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, 15 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (далі за текстом - позивач/постачальник) та фізичною особою - підприємцем Ковальовою Аліною Анатоліївною (далі - відповідач/покупець) було укладено договір поставки товару за № 3316-21х (далі - договір).
За позицією позивача, відповідач не вчинив жодних дій по розрахунку за поставлений товар в межах наступних видаткових накладних:
-по видатковій накладній № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн.
-по видатковій накладній № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн.
19 липня 2024 року, як вказує позивач, ним сформовано на адресу відповідача претензію № 1 за вих. № 13-09/24-юр, із вимогою негайно перерахувати суму боргу яка утворилась через неналежне виконання умов договору поставки товару за № 3316-21х від 15 червня 2021 року. Як вказує позивач, дана претензія залишилась без відповіді.
Вище викладені обставини послугували підставою для звернення позивачем до суду для захисту прав та інтересів підприємства - позивача про стягнення основної заборгованості та похідних вимог.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача також три відсотки річних в розмірі 1 200 грн. 24 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 798 грн. 53 коп., штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 3 826 грн. 71 коп. а також проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 173 867 грн. 68 коп.
Представник відповідача у відзиві ставить під сумнів факт отримання фізичною особою - підприємцем Ковальовою А.А. від позивача поставок товару відповідно до видаткових накладних за № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн., та за № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., які зазначені позивачем в своєму позові. Свою позицію обґрунтовує тим, що підписи, зображення які міститься у графі «Одержувач» на видаткових накладних: № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн., № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн. - виконано не відповідачем, Ковальовою Аліною Анатоліївною, а іншою особою, що їй не відома.
Відповідач стверджує у відзиві, що під час здійснення фізичною особою - підприємцем Ковальовою А.А. своєї підприємницької діяльності, вона ніколи не мала найманих працівників та нікого не наділяла повноваженнями щодо отримання поставок товару відповідно до видаткових накладних: № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн; № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., зазначених позивачем в своєму позові.
Також представник відповідача вказує в якості заперечення проти позову, що фізична особа - підприємець Ковальова А.А. не укладала (не підписувала) із позивачем примірника договору поставки товару № 3316-21х від 15 червня 2021 року, копія якого надано останнім до суду. Підпис, зображення якого міститься у розділі 10 «ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН» (Покупець:) до договору поставки товару № 3316-21х від 15 червня 2021 року - виконано не відповідачем, а іншою особою, що їй не відома.
Крім того, відповідач вказує у відзиві, що додана до позовної заяви копія претензія № 1 від 19 липня 2024 року, не містить жодних доказів її направлення відповідачу (квитанція про направлення поштою (із зазначенням дати), опис вкладення, повідомленням про вручення, тощо.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару за № 3316-21х від 15 червня 2021 року та нарахованих похідних вимог, у зв'язку з простроченням виконання обов'язку по оплаті поставленого товару.
Як свідчать матеріали справи, 26 травня 2021 року за фізичною особою - підприємцем посвідчено право на роздрібну торгівлю алкогольними напоями за адресою місця торгівлі: Україна, Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Петра Іванова, будинок 3, павільйон, 103М2, що підтверджується Ліцензією № 20260308202101871 Головного управління ДПС у Харківській області.
15 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (далі за текстом - позивач/постачальник) та фізичною особою - підприємцем Ковальовою Аліною Анатоліївною (далі - відповідач/покупець) було укладено договір поставки товару за № 3316-21х (далі - договір) за умовами якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором (пункт 1.1.).
З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 2.3. договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
В змісті позову позивач вказує, що в рамках укладеного договору між зобов'язаними контрагентами були здійсненні наступні господарські операції:
-17 листопада 2021 року відбулась господарська операція по поставці товару на загальну суму 8 901,48 грн., що підтверджується видатковою накладною № 20549 від 17 листопада 2021 року, яка містить посилання на договір № 3316-21х від 15 червня 2021 року
-26 січня 2022 року відбулась господарська операція по поставці товару на загальну суму 6 405,36 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2328 від 26 січня 2022 року, яка містить посилання на договір № 3316-21х від 15 червня 2021 року.
Однак, відповідачем неодноразово зазначалось, що він не отримував товар за вказаними видатковими накладними від позивача. Судом встановлено, що позивачем в порушення вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, тобто факт здійснення господарської операції - поставки товару за видатковою накладною № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та за видатковою накладною № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., з огляду на таке.
Факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ст. 9 названого Закону).
Основними первинними документами, що підтверджують здійснення поставки є видаткова накладна та товарно - транспортна накладна.
Видаткова накладна є документом, що фіксує факт отримання та передачі товарів.
Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.
У той же час у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт передачі позивачем товару відповідачу за видатковою накладною № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та за видатковою накладною № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн. та його прийняття останнім.
Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Відповідно до п.2.3. Договору моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації ( видаткова накладна тощо) . Ціна, асортимент, номенклатура, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.
Згідно п.2.5. У випадку поставки товару фізичній особі -підприємцю, який працює без печатки, - вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), яка виписана на покупця, вважається уповноваженою на це Покупцем, товар прийнято у відповідній кількості та належної якості, Покупцем отримано усю супроводну документацію до товару відповідно до вимог даного договору та вимог чинного законодавства України.
Разом з тим, дослідивши видаткові накладні, надані позивачем, а саме видаткову накладну № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та видаткову накладну № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., судом встановлено, що ці первинні документи не містить відбиток печатки покупця, а містить тільки підпис, за змістом якого не можливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача, відсутні документи, які б підтверджували повноваження осіб, які поставили підпис від імені покупця (а. с. 50,52 том 1).
При цьому, підписи у змісті видаткової накладної № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та видаткової накладної № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн. візуально відрізняються від підпису фізичної особи-підприємця Ковальової А.А., який міститься у паспорті громадянина України у формі ID картки.
Печатки відповідача вказані видаткові накладні також не містять.
Посилання позивача на положення пункту 2.5. договору, яким сторони визначили, що у випадку поставки товару фізичній особі-підприємцю, який працює без печатки, вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), яка виписана на покупця, вважається уповноваженою на це покупцем, є необґрунтованими, оскільки вони суперечать положенням чинного законодавства.
Крім того, суд звертає увагу, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), яка виписана на покупця, повинна перебувати у правовідносинах з відповідачем (наприклад, у трудових) або бути уповноваженою відповідачем на отримання товару.
В даному випадку, у штаті відповідача не перебувало жодних найманих осіб, про що свідчить податкова декларація про майновий стан і доходи за 2021 року від 03 лютого 2022 року, розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військово збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Ці документи прийняті від відповідача ГУ ДПС у Харківській області (м. Куп'янськ) 03 лютого 2022 року.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що видаткова накладна № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та видаткова накладна № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн. не є належним доказом передачі товару відповідачу.
Касаційний господарський суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі № 916/922/19 зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Пунктом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерством транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Правила), встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники. У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається перевізнику.
Наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні (ТТН) від 17 листопада 2021 року, та від 26 січня 2022 року також не надають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача (а. с. 51, 53 том 1). Зокрема, вказані у розділі "Відомості про вантаж" в графі "прийняв" містяться підписи невідомих осіб.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, зазначені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, в розумінні статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, не є належними, допустимими та вірогідними доказами, які підтверджують поставку відповідачу товару на заявлену у позові суму.
У разі дефектів первинних документів сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 580/2490/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року зі справи № 910/23097/17.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд має враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 червня 2022 року у справі № 922/2115/19.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування відповідних операцій, а позивач не звертався до суду з клопотанням про витребування цих доказів від податкових органів (а саме, матеріалів податкової звітності відповідача).
У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт використання товару, який на думку позивача, відповідач отримав за спірними видатковими накладними.
Суд критично оцінює посилання позивача на здійснення відповідачем оплати за іншими поставками за цим договором, як на підтвердження визнання останнім спірної заборгованості (а. с. 197, том 1), з огляду на те, що здійснення відповідачем оплати у січні 2022 року не підтверджує виникнення у Ковальової А.А. обов'язку з оплати товару за видатковою накладною № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн., а також за видатковою накладною № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн.
Тобто, підсумовуючи вище зазначене, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять обставин, з яких можна було констатувати фактичне здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем. Інших доказів поставки позивачем товару відповідачу матеріали справи не містять.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 5.8 договору сторони зобов'язані систематично (не менше одного разу на місяць) проводити звіряння розрахунків за поставлений товар. У випадку, якщо протягом 10 календарних днів з моменту отримання покупцем акту звірки постачальника, покупець не направить постачальнику підписаний з боку покупця акт звірки чи свої письмові заперечення по ньому, такий акт звірки вважається узгодженим з покупцем.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надсилання акту звіряння взаємних розрахунків за договором поставки позивачем відповідачу у справі. Крім того, в матеріалах справи також відсутні докази систематичного (не менше одного разу на місяць) звіряння розрахунків за поставлений товар між сторонами.
Також матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із вимогою про погашення заборгованості. Наявна в матеріалах справи претензія № 1 від 19 липня 2024 року не містить жодних фактичних доказів її скерування відповідачу (як-то поштових чеків, опису вкладення до цінного листа, тощо). У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що доказів направлення цієї претензії матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що грошова сума у розмірі 15 306,84 грн. є значною сумою для господарської діяльності фізичної особи - підприємця, і вибуття товару на зазначену суму із балансу підприємства - позивача не може пройти безслідно та непомітно, а відтак, останній, здійснюючи свою діяльність добросовісно, мав б вживати достатніх та передбачуваних заходів для стягнення вказаних коштів. Проте відповідних доказів до суду не надано.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд (постанова Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 916/2492/21).
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійсненно належне дослідження сукупності наявних в матеріалах доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, як окремо так і в їх сукупності, факту поставки відповідачеві товару за видатковою накладною № 20549 від 17 листопада 2021 року на суму 8 901,48 грн. та за видатковою накладною № 2328 від 26 січня 2022 року на суму 6 405,36 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документи, які б доводили цю поставку, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку з оплати товару та, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 15 306,84 грн.
Оскільки господарський суд дійшов висновку, що позивачем не було належним чином доведено факту здійснення поставки товару, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 3316-21х від 15 червня 2021 року не є законною та обґрунтованою, не доведена належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.
З урахуванням встановлених судом обставин справи щодо відсутності факту реальності спірних господарських операцій з поставки товару, враховуючи, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних, інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафу є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача цих сум похідних вимог.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у позові.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про відмову у задоволені позову, судові витрати, понесені позивачем не розподіляються в процесі розгляду справи.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в позові повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "07" травня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко