Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" квітня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1674/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Радгоспробкоопу "Безлюдівський", смт Безлюдівка
до Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни, с.Просяне Харківської обл.
про розірвання договору та стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Бородіна Є.А. (адвокат, ордер ВІ №1222511 від 04.06.2024);
відповідача - не з'явився.
Радгоспробкооп "Безлюдівський" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни, в якій просив суд:
- розірвати договір оренди майна № 05 від 01.02.2020, укладений між ФОП Потаскаєвою Ю.С. та Радгоспробкооп "Безлюдівський";
- стягнути з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» 110220,08 грн, з яких: сума основного боргу - 86800,00 грн; інфляційні витрати - 7762,62 грн; 3% річних - 3049,16 грн; пеня - 12608,30 грн;
- стягнути з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» судові витрати, враховуючи витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішенням Господарського суду Харківської області 04.09.2024 позовні вимоги задоволено повністю.
Розірвано договір оренди майна № 05 від 01.02.2020 між фізичною особою-підприємцем Потаскаєвою Ю.С. та Радгоспробкоопом "Безлюдівський".
Стягнуто з фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» 110220,08 грн, з яких сума основного боргу - 86800,00 грн, інфляційні втрати - 7762,62 грн, 3% річних - 3049,16 грн, пеня - 12608,30 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6056,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 заяву позивача про розподіл судових витрат задоволено повністю і стягнуто з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 апеляційну скаргу ФОП Потаскаєвої Ю.С. залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 - без змін.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; стягнуто з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 9000,00 грн; в іншій частині заяви відмовлено.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 04.02.2025 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни задовольнив частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасував в частині стягнення пені та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасував в частині розгляду апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 скасував повністю. Справу №922/1674/24 у скасованій частині передав на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2024 для розгляду справи визначено суддю Аріт К.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2025 року прийнято справу №922/922/1674/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено справу №922/1674/24 до розгляду у підготовчому засіданні на 18.03.2025.
11.03.2025 року відповідач надав до суду додаткові пояснення (вх.№6310), в яких просить суд провести судове засідання без участі відповідача, винести ухвалу про визнання наказів Господарського суду Харківської області в частині стягнення пені та витрат на професійну правничу допомогу у даній справі такими, що не підлягають виконанню.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2025 року прийнято до розгляду заяву фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню та постановлено розглянути її в судовому засіданні, яке призначено на 18.03.2025 року.
18.03.2025 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення (вх.№6912), в яких в яких просить стягнути з відповідача пеню та витати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 року задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню в частині стягнення пені та витрат на професійну правничу допомогу у справі №922/1674/24. Визнано наказ Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 року на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу “Безлюдівський» пені в розмірі 12608,30грн, таким, що не підлягає виконанню.
Визнано наказ Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 року на примусове виконання додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу "Безлюдівський" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Визнано наказ Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 року на примусове виконання додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу “Безлюдівський» судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 9000,00 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Протокольною ухвалою суду від 18.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2025 року.
26.03.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про припинення повноважень представника по справі №922/1674/24, в якій просив виключити представника відповідача адвоката Шох К.А. з підсистеми "Електронний суд" та врахувати цю заяву при подальшому розгляді справи та не залучати адвоката Шох К.А. до участі у справі.
27.03.2025 року відповідач надав до суду додаткові пояснення щодо складених позивачем розрахунків пені (вх.№7793), в якій просить розглядати справу без участі відповідача. Також, відповідач вважає розрахунок позивача невірним, з огляду на те, що пеня повинна нараховуватись за кожен місяць окремо, як вказано в постанові Верховного Суду.
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 15.04.2025 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 29.04.2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 29.04.2025 року підтримувала позовні вимоги в частині стягнення пені та витрат на професійну правничу допомогу, просила суд позов в цій частині задовольнити.
Відповідач в судове засідання 29.04.205 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Раніше надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Радгоспробкооп «Безлюдівський» звернувся до суду з позовною заявою до ФОП Потаскаєвої Ю.С., в якій просив:
- розірвати договір оренди майна, укладений позивачем і відповідачкою;
- стягнути з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспу 86800,00 грн основного боргу, 7762,62 грн інфляційних втрат; 3049,16 грн 3% річних, 12608,30 грн пені.
Господарський суд Харківської області рішенням від 04.09.2024 у цій справі позовні вимоги задовольнив повністю.
Господарський суд Харківської області рішенням (додатковим) від 10.09.2024 у цій справі заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнив повністю і стягнув з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2024 у цій справі апеляційну скаргу ФОП Потаскаєвої Ю.С. залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 - без змін.
Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 03.12.2024 у цій справі заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково; стягнув з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 9000,00 грн; в іншій частині заяви відмовив.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 04.02.2025 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни задовольнив частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасував в частині стягнення пені та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасував в частині розгляду апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 скасував повністю. Справу №922/1674/24 у скасованій частині передав на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд зазначив, що судові рішення в частині стягнення пені ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та розмір стягнутої пені не відповідає розміру, який визначено у Договорі сторонами (пункт 8.52 цієї постанови), оскільки:
- сторонами визначено розмір штрафної санкції - 10 %, а у розрахунку позивача та судами попередніх інстанцій стягнуто подвійну облікову ставку НБУ, що суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», частині четвертій статті 231 ГК України та частині другій статті 551 ЦК України;
- період нарахування пені суперечить приписам частини шостої статті 232 ГК України;
- крім того, позивачем нараховано пеню фактично двічі за один і той самий період на одну і ту ж суму (пункт 8.52 цієї постанови).
Отже Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
Отже, з урахуванням постанови Верховного Суду, суд розглядає справу лише в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
У відповідності до ст.173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписист.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.316 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Відповідно до статей 610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Отже, штрафною є така санкція, що передусім спрямована на спонукання особи утриматися від порушення вимог закону чи умов договору під загрозою майнової кари (висновок, викладений Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2024 у справі №904/1553/23).
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд звертає увагу, що умови договору не містять нарахування пені більш ніж 6 місяців.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначила правовий висновок такого змісту:
«Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій
Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором».
Зі змісту оскаржуваних судових рішень, умов Договору та розрахунку пені, які досліджувались та оцінені судами першої та апеляційної інстанцій вбачається, що:
- пеня нарахована на суму заборгованості у розмірі 74000,00 грн за період з 01.01.2024 до 01.05.2024;
- заборгованість за Договором, яка заявлена до стягнення позивачем складає 86800,00 грн, яка виникла за період з січня 2022 року до квітня 2024 року;
- у силу приписів пункту 4.1 Договору оренда палата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місця у сумі 3 200,00 грн;
- відповідно до пункту 5.2 Договору розмір штрафної санкцій складає 10% за кожний день прострочення суми недоїмки;
- позивачем нараховано пеню з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, а саме - 30% і 29%;
- позивач просить стягнути 12608,30 грн пені, з яких: 7185,68 грн, нараховані за період з 01.01.2024 до 29.04.2024 на 74 000,00 грн; 5 422,62 грн, нараховані за період з 01.02.2024 до 01.05.2024 на суму 74 000,00 грн;
- суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши умови Договору, зокрема, зміст пункту 5.2 дійшли висновку, що вказана у цьому пункті штрафна санкція є пенею.
Верховний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову Східного апеляційного Господарського суду, вказав, що судові рішення в частині стягнення пені ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та розмір стягнутої пені не відповідає розміру, який визначено у Договорі сторонами, оскільки:
- сторонами визначено розмір штрафної санкції - 10 %, а у розрахунку позивача та судами попередніх інстанцій стягнуто подвійну облікову ставку НБУ, що суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», частині четвертій статті 231 ГК України та частині другій статті 551 ЦК України;
- період нарахування пені суперечить приписам частини шостої статті 232 ГК України;
- крім того, позивачем нараховано пеню фактично двічі за один і той самий період на одну і ту ж суму (дивись пункт 8.52 цієї постанови).
Як встановлено судом, відповідно до пункту 5.2 Договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати (пункт 4.1 Договору) орендар виплачує орендодавцю договірну санкцію в розмірі 10% за кожний день прострочення суми недоїмки, а також 20% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
Позивачем заявлено до стягнення 12608,30 грн пені.
При цьому позивачем в мотивувальній частині позову (т.1 а.с.3) зазначено про нарахування пені за період з січня 2022 року по квітень 2024 року.
Однак, в детальному розрахунку пені (т.1 а.с.25) визначений період нарахування пені з 01.01.2024 по 01.05.2024 року.
Дослідивши матеріали справи та розрахунок пені, судом встановлено наступне.
Позивач просить стягнути всього 12608,30 грн пені, з яких: 7185,68 грн, нараховані за період з 01.01.2024 до 29.04.2024 на суму боргу 74000,00 грн; 5422,62грн, нараховані за період з 01.02.2024 до 01.05.2024 на суму боргу 74000,00грн.
Нарахування пені здійснено на загальну суму боргу в розмірі 74000,00 грн, яка утворилась за період з січня 2022 по грудень 2023, без врахування боргу за січень - квітень 2024.
При цьому суд зазначає, що нарахування пені на суму боргу в розмірі 74000,00грн здійснено позивачем двічі за період 01.02.2024 - 29.04.2024 (т.1 а.с.25).
Пеня нарахована позивачем, з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.
Судом встановлено, що 01.02.2021 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду про зміни та доповнення №1 до Договору, відповідно до п.1 якої визначено змінити п. 4.1 Договору оренди № 5 від 01.02.2020 року і викласти його в такій редакції: "Орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця в сумі 3200,00 грн.
Таким чином, нарахування пені повинно бути здійснено на суму 3200,00 грн за кожен місяць окремо, з 6 числа кожного місяця, в якому відбулось прострочення зі сплати орендного платежу.
При цьому, згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалось, умови договору не містять нарахування пені більш ніж 6 місяців.
Отже суд перераховує пеню на суму 3200,00 грн (сума невиконаного зобов'язання) за кожен місяць окремо, починаючи з 6 числа поточного місяця, в якому виник борг, та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (з 06 січня по 05 липня, з 06 лютого по 05 серпня й так далі).
Щодо висновків Верховного Суду відносно того, що сторонами визначено розмір штрафної санкції - 10%, а у розрахунку позивача та судами попередніх інстанцій стягнуто подвійну облікову ставку НБУ, суд зазначає наступне.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У силу приписів статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, умовами п. 5.2 Договору сторонами погоджено розмір штрафної санкції - 10 % за кожний день прострочення суми недоїмки.
Отже нарахування пені за умовами договору повинно здійснюватись в розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочення, але, при цьому не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок позивача, з урахуванням умов договору та вимог законодавства, судом встановлено, що позивачем невірно нараховано пеню.
Враховуючи приписи законодавства та умови договору, розрахунок пені повинен здійснюватись на суму боргу (3200,00 грн) за кожен місяць окремо, з 6 числа поточного місяця та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням оплат), починаючи з 06.01.2022 по 05.07.2022, з 06.02.2022 по 05.08.2022 й так далі, відповідно.
З огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суми боргу за кожен місяць окремо, включаючи часткові оплати, враховуючи положення ч.6 ст.232 ГК України, за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, з обмеженням, передбаченим ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та не виходячи при цьому за межі позовних вимог, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, суд встановив, що хоча розрахунок позивача здійснений невірно, однак, за розрахунком суду, сума пені, яка підлягає стягненню, є більшою, ніж заявлена позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі № 824/399/17-а).
Таким чином, суд не має права вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму пені, яку позивач не просить, оскільки вона перевищує суму заявленої пені.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення пені в заявленій сумі у розмірі 12608,30 грн.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи повне задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
При цьому суд зазначає, що на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04 вересня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року судом вже було видано наказ про стягнення з фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» суми основного боргу - 86800,00 грн., інфляційних втрат - 7762,62 грн., 3% річних - 3049,16 грн., а також витрат по сплаті судового збору в сумі 6056,00 грн.
В частині стягнення судового збору відповідний наказ таким, що не підлягає виконанню, не визнавався, отже, відсутні підстави для повторного стягнення з відповідача суми судового збору.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача 39000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1222511 від 04.06.2024, договір про надання правової допомоги №07/09/2023 від 07.09.2023, акт наданих послуг від 03.09.2024 до договору №07/09/2023 про надання правничої допомоги від 07.09.2023, платіжна інструкція №583 від 03.09.2024 про сплату Радгоспробкооп «Безлюдівський» Адвокатському бюро Ободовської Наталі 39000,00 грн та виписку АТ «СЕНС БАНК» за рахунками за 03.09.2024.
З наданих документів вбачається, що Радгоспробкооп «Безлюдівський» та Адвокатське бюро «Ободовської Наталі» уклали договір про надання правової допомоги №07/09/2023 від 07.09.2023, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 1.3. договору за довіреністю від імені клієнта мають право діяти помічники адвоката Ободовської Наталі Сергіївни та інші співробітники Адвокатського бюро, які мають право виконувати всі обов'язки Адвокатського бюро, за винятком тих, які відповідно до законодавства України, можуть надаватись лише адвокатом.
Відповідно до підпункту 2.1.4. пункту 2.1. договору Адвокатське бюро, на підставі звернень клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді, а також в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності під час розгляду правових спорів.
Правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, клієнт оплачує в національній валюті України гривні, шляхом переказу суми на рахунок Адвокатського бюро (п.4.1. договору).
Пунктом 4.2. договору визначено, що сума, яка підлягає сплаті клієнтом визначається відповідно до акту наданих послуг. Клієнт оплачує фактично надані Адвокатським бюро послуги у розмірі, що зазначається в акті наданих послуг.
Факт надання передбачених цим договором послуг підтверджується актом наданих послуг. Адвокатське бюро після фактичного надання належної правової допомоги, що передбачена предметом даного договору готує і надає (відправляє) клієнту будь-яким не забороненим законодавством засобом зв'язку акт наданих послуг. При цьому сторони домовилися, що акт може складатися за будь-який період часу та включати в себе всі послуги, які були надані клієнту протягом відповідного періоду часу. Акт наданих послуг підписується представником кожної зі сторін. В акті наданих послуг вказується загальна вартість наданої Адвокатським бюро правової допомоги. Клієнт зобов'язаний підписати акт наданих послуг не пізніше наступного дня, після його отримання від Адвокатського бюро (п. 4.3. договору).
Пунктом 4.4. договору визначено ставки вартості надання Адвокатським бюро видів правової допомоги. Так, складання документів індивідуальних/типових від 3000,00 грн, складання договорів типових від 1600,00 грн, індивідуальних від 3000,00грн, складання позовної заяви (відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, інше) від 6000,00 грн, участь у судовому засіданні в суді першої інстанції від 16000,00грн (перше судове засідання) та 2500,00 грн (кожне наступне судове засідання), подання будь-яких клопотань від 3000,00 грн.
Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків, до повного виконання зобов'язань за ним.
03.09.2024 між клієнтом і Адвокатським бюро був складений акт надання послуг до договору, відповідно до якого Адвокатське бюро надало клієнту такі послуги вартістю 39000,00 грн:
- підготовка проекту пропозиції про розірвання договору - 1500,00 грн;
- складання проекту позовної заяви - 6000,00 грн;
- організація (супровід) перекладу договору оренди та заява про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи - 2000,00 грн;
- підготовка та направлення відповіді на відзив - 6000,00 грн;
- участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024 - 16000,00 грн;
- участь представника в судовому засідання в суді першої інстанції 06.08.2024 - 2500,00 грн;
- участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 27.08.2024 - 2500,00 грн;
- запланована участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024 - 2500,00 грн.
Матеріали справи містять платіжну інструкцію АТ «ПриватБанк» щодо оплати позивачем послуг за договором №07/09/2023 від 07.09.2023 Адвокатському бюро Ободовської Наталі на суму 39000,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у додатковій постанові від 21.01.2020 року по справі №904/1038/19 за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.
Вибір форми та суб'єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до чч.1,2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").
Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Разом з тим, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі № 910/2053/20.
Оцінюючи доводи сторін, суд відзначає таке.
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що в даному випадку пунктом 4.4. договору визначено ставки вартості надання Адвокатським бюро видів правової допомоги. Так, складання документів індивідуальних/типових від 3000,00 грн, складання договорів типових від 1600,00 грн, індивідуальних від 3000,00 грн, складання позовної заяви (відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, інше) від 6000,00 грн, участь у судовому засіданні в суді першої інстанції від 16000,00 грн (перше судове засідання) та 2500,00 грн (кожне наступне судове засідання), подання будь-яких клопотань від 3000,00 грн. Як вже зазначалось, актом приймання передачі визначено розмір 39000,00 грн. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
При цьому, відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду).
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 39000,00 грн не є співмірним з предметом позову у даній справі, а отже стягнення з Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн є необґрунтованим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу, та враховуючи заперечення відповідача щодо суми таких витрат, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати всі витрати позивача на правничу допомогу в заявленій сумі.
Також, суд звертає увагу щодо окремих витрат, вказаних у Акті надання послуг.
Так, адвокат зазначає, що ним надані такі послуги, як підготовка проєкту пропозиції про розірвання договору 1500,00 гривень.
Проте, в матеріалах справи наявна пропозиція щодо розірвання договору оренди, яка підписана головою правління Радгоспробкоопу "Безлюдівський" О.К.Бересток.
Жодних доказів того, що адвокат надавав вищезазначену послугу матеріали справи не містять.
Таким чином, витрати щодо підготовки проєкту пропозиції про розірвання договору в сумі 1500,00 грн не можуть бути покладені на відповідача.
Щодо розміру винагороди по складанню проєкту позовної заяви - 6000,00 грн та підготовки та направлення відповіді на відзив - 6000,00 грн.
Суд вважає, що розмір таких витрат є завищеним та не співмірним зі складністю справи, оскільки справа є незначної складності та не потребує значних зусиль для її супроводження, позов про розірвання договору оренди, у зв'язку з несплатою орендної плати та стягнення орендної плати є типовим позовом, судова практика по таким позовам є сформованою, розрахунки позовних вимог не потребують особливих зусиль, зважаючи на наявність спеціальних безкоштовних програм, що здійснюють такі розрахунки.
Крім того, суд також звертає увагу, що представником позивача не надано доказів вартості перекладу договору оренди в розмірі 2000,00 грн.
Щодо участі в судових засіданнях, суд зазначає наступне.
Як зазначає представник позивача, останнім понесені такі витрати, участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024 - 16000,00 грн, участь представника в судовому засідання в суді першої інстанції 06.08.2024 - 2500,00 грн, участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 27.08.2024 - 2500,00 грн, запланована участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024 - 2500,00 грн.
Суд вважає розмір таких витрат завищеним, з огляду на те, що судові засідання в суді першої інстанції в своїй сукупності тривали трохи більше двох годин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на правничу допомогу щодо участі в чотирьох судових засіданнях в розмірі 23500,00 грн, які тривати загалом дві години, є завищеними, враховуючи те, що справа не є складною.
Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Зокрема, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності.
Наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
З огляду на зазначене, стягнення повної вартості послуг, заявлених представником позивача, на загальну суму 39000,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).
У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб'єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).
Отже, враховуючи також клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, та враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають частковому покладенню на відповідача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір таких витрат має становити 10000,00 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їх розміру, ці витрати є співрозмірні зі складністю/предметом справи та виконаною роботою у суді першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» (адреса: вул.Зміївська, буд. 58-А, смт Безлюдівка, Харківський р-н, Харківська обл., 62489; код ЄДРПОУ 01768507) 12608,30 грн пені, а також 10000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "07" травня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт