ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2025Справа № 910/2093/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Управління поліції охорони в м. Києві (04050, м. Київ, вул. Студентська, 9, ідентифікаційний код 40109147)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖСЕРВІС К" (02166, м. Київ,вул. Братиславська, 9-А, ідентифікаційний код 39235474)
про стягнення 31 020,00 грн,
Управління поліції охорони в м. Києві звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦМОНТАЖСЕРВІС К» про стягнення збитків за договором підряду № 561/31/6/ГСП-2022 від 29.12.2022 у розмірі 31 020,00 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з реєстрації податкової накладної № 1 від 03.02.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.12.2022 між Управлінням поліції охорони в м. Києві (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦМОНТАЖСЕРВІС К» (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 561/31/6/ГСП-2022.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується виконати роботи з підключення до електромережі та запуску дизельної електростанції замовника, що знаходиться в Шевченківському МВ за адресою: м. Київ, вул. Студентська, 9.
Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість робіт становить 335 478,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 55913,00 грн.
Відповідно до п 3.2. договору замовник протягом 3 банківських днів після підписання договору перераховує виконавцю аванс на матеріали у розмірі 149 358,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 24893,00 грн.
Згідно з п. 3.3. договору остаточний розрахунок за виконані роботи в сумі 186 120,00, в тому числі ПДВ 20% - 31020,00 грн, здійснюється за виконані виконавцем роботи протягом 3 банківських днів з моменту підписання замовником акта приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 6.8. договору,у разі здійснення дій виконавцем або у результаті його бездіяльності, що призвело до невизнання контролюючими органами податкового кредиту з ПДВ замовника по цьому договору, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі невизнаного контролюючими органами податкового кредиту в частині, що стосується цього договору, протягом 10 днів від дня встановлення факту невизнання податкового кредиту або отримання претензії замовника.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що сторони в частині проведення робіт та здійснення оплати за договором виконали свої обов'язки повністю, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за 03.02.2023.
Так, 30.12.2022 позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 52275,30 грн, у тому числі ПДВ 20% - 8712,55 грн, що підтверджується платіжною інструкцією; 05.01.2023 позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 97082,70 грн, у тому числі ПДВ 20% - 16180,45 грн, що підтверджується платіжною інструкцією; 03.02.2023 позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 186 120,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 31020,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.
Водночас, позивач зазначає, що податкова накладна від 03.02.2023 № 1 на суму 31020,00 грн не була зареєстрована відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, як стверджує позивач, оскільки вказана податкова накладна не була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач позбавлений права на формування податкового кредиту на суми податку у сукупному розмірі 31020,00 грн, сплаченого у складі вартості виконаних робіт.
Спір виник у зв'язку з тим, що внаслідок нездійснення відповідачем реєстрації наведених вище податкових накладних позивач втратив право на формування податкового кредиту на суми податку у розмірі 31 020,00 грн, чим завдано позивачу збитки, які має відшкодувати відповідач.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України» № 2198-VIII від 09.11.2017, який набрав чинності 03.12.2017 внесено зміни у наведених вище абзацах четвертому і п'ятому пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: цифри « 365» замінено цифрами « 1095».
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відтак, як вбачається з викладеного вище, на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання позивача на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
У порушення приписів статті 201 Податкового кодексу України відповідач належним чином не оформив податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та не зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 31 020,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Отже, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника податку на додану вартість механізм, який би дозволяв йому включити податок на додану вартість за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник податку на додану вартість також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.
З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити податок на додану вартість за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками господарської операції, продавець залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
При цьому хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).
Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.
Судом встановлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо реєстрації податкової накладної № 1 від 03.02.2023 за фактом здійснення господарських операцій з виконання робіт, сума ПДВ за такими накладними становить 31 020,00 грн, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин, як і не надано належних доказів на підтвердження факту реєстрації в установлений законом термін спірних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та відшкодування завданих позивачу збитків.
За встановленими судом обставинами, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв'язок з неможливістю включення позивачем суми ПДВ 31 020,00 грн до податкового кредиту та зменшення податкового зобов'язання на таку суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖСЕРВІС К" (02166, м. Київ,вул. Братиславська, 9-А, ідентифікаційний код 39235474) на користь Управління поліції охорони в м. Києві (04050, м. Київ, вул. Студентська, 9, ідентифікаційний код 40109147) збитки у розмірі 31 020 (тридцять одна тисяча) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 07.05.2025
Суддя І.О. Андреїшина