майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"05" травня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/464/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Грицик А.В., довіреність №46 від 31.03.2025;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (с.Громада Житомирського району Житомирської області)
до Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (м.Житомир)
про стягнення 412 672,20грн.
ТОВ "Агрофірма "Відродження" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" 412672,20грн, з яких: 37 868,15грн 3% річних та 354 804,05грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в ході виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 02.05.2023 у справі №906/253/23 залишок несплаченого боргу не змінився і становить 3 898 945,69грн. За наведених підстав позивач вважає, що є підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на встановлену в судовому рішенні суму заборгованості за період невиконання рішення суду, а саме, з 04.10.2024 по 02.04 2025.
Ухвалою суду від 08.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.05.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 05.05.2025 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа в електронний кабінет.
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,
21.11.2022 між ТОВ "Агрофірма "Відродження" (постачальник/позивач) та ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 135, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти зернові культури (далі - продукція), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію (п.п. 1.1. договору).
Згідно з п.п. 1.2. договору загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю визначається додатковими угодами та/або додатками та/або специфікаціями до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Ціна на продукцію, що поставляється за цим договором встановлюється у додаткових угодах та/або додатках та/або специфікаціях, що додаються до цього договору і є його невід'ємними частинами (п.п. 2.1. договору).
Пунктом 4.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується постачати покупцеві продукцію протягом строку дії договору узгодженими партіями, згідно відповідних додаткових угод та/або додатків та/або специфікацій до закінчення строку дії даного договору.
Також п.п. 4.3. договору сторони погодили, постачання продукції здійснюється транспортом постачальника виключно тільки після поданої покупцем заявки в порядку передбаченому п.4.2. даного Договору, якщо інше не погоджено сторонами додатково.
Порядок розрахунків, встановлений п. 6 договору передбачав, що оплата продукції покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець зобов'язується провести 100% попередню оплату вартості партії продукції до дня поставки, якщо сторонами додатково не погоджено інше.
Даний договір набуває чинності в день підписання його сторонами і діє до 31.12.2022 (п.п. 9.1. договору).
При цьому в п.п. 9.2. вказаного договору сторони погодили, що у разі, якщо жодна із сторін в термін 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору не заявить про намір його розірвати, цей договір вважається продовженим на той же самий строк.
Сторонами у справі 21.11.2022 підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки № 135 від 21.11.2022, якою погодили ціну, обсяг та період поставки, а саме: зерно кукурудзи - 1000т за ціною 5450,00грн/тонну з ПДВ в період до 31.12.2022 за визначеною у договорі адресою розвантаження.
24.11.2022 позивач виставив до оплати рахунок № 93.
На виконання договірних зобов'язань ТОВ "АФ "Відродження" у відповідності до видаткових накладних поставило ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" зерно кукурудзи на загальну суму 4 488 945,36грн.
Позивач поставлений товар оплатив частково в сумі 590 000,00грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, яка становить 3 898 945,36грн.
19.01.2023 позивач скерував відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості в сумі 3 989 945,36грн, 240 369,98грн пені та 27 292,61грн інфляційних.
Відповідач в свою чергу повідомив позивача, що наявність заборгованості в сумі 3 898 945,36грн. не заперечує, але просив врахувати, що їх підприємство останні місяці знаходилось у простої, тому просив врегулювати спір без звернення до суду та надати розстрочку виплати вказаного боргу.
Зазначені вище обставини встановлювалися судом в межах розгляду справи №906/253/23, так 02.05.2023 рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/253/23 суд постановив стягнути з Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" прострочену заборгованість за поставлений товар та штрафні санкції за період часу з 06.12.2022 по 10.02.2023 в загальній сумі 4 392 276,14грн, в тому числі: 3 898 945,69грн основного боргу, 352 542,69грн пені, 21 101,00грн 3% річних, 34 776,28грн інфляційних, 64 910,48грн судових витрат (а.с.16-21).
18.12.2024 рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/1031/24 встановлено, що залишок несплаченого боргу не змінився та становить 3 898 945,69грн; суд постановив стягнути з Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" за період з 11.02.2023 по 03.10.2024 191 508,41грн 3% річних, 362 601,94грн інфляційних, 224 228,34грн пені, а також 11 675,08грн витрат по сплаті судового збору (а.с.22-26).
Згідно з довідкою ТОВ "Агрофірма "Відродження" станом на 05.05.2025 заборгованість ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" перед позивачем за поставлену на підставі укладеного між сторонами договору поставки №135 від 21.11.2022 складає 3 898 945,69грн.
З огляду на те, що боржник не виконав рішення суду у справі №906/253/23 та не сплатив борг за поставлений товар у розмірі 3 898 945,69грн позивач, вважаючи порушеним своє право, звернувся до Господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" 57 868,15грн 3% річних та 354 804,05грн інфляційних, нарахованих за період з 04.10.2024 по 02.04.2025.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.05.2023 у справі №906/253/23, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед ТОВ "Агрофірма "Відродження" за договором поставки № 135 від 21.11.2022.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.
До того ж, наведені приписи ст.ст.124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.05.2023 у справі №906/253/23, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" заборгованості у розмірі 3 898 945,69грн, при цьому станом на момент пред'явлення даного позову вказане рішення залишається невиконаним , відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний позивачем період 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Виходячи із положень ч.2 ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 57 868,15грн і вважає його арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, перевіривши розрахунок суми інфляційних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга.Закон" за період з 04.10.2024 по 02.04.2025, суд зазначає, що він є арифметично невірним, у зв'язку з допущенням позивачем при розрахунку помилки, а тому задоволенню підлягає 347 388,69грн. Вимоги в частині стягнення 7 415,36грн інфляційних заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач жодних заперечень проти позову не надав, доводів позивача не спростував.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 57 868,15грн 3% річних та 347 388,69грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 7 415,36грн інфляційних.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 40 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до таких висновків.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Частинами 2-4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" та Приватним підприємцем Грициком Андрієм Вікторовичем (адвокат/виконавець) укладено угоду №3 про надання правничої допомоги, згідно якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику правничу допомогу щодо звернення до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод", код ЄДРПОУ 00375504, трьох процентів річних та інфляційних за несплату заборгованості за поставлений згідно договору поставки № 135 від 21.11.2022 товар в сумі 3 898 945,36грн за період часу з 04.10.2024 та по день подання відповідного позову до суду.
За умовами п. 3.1. сторони погодили, що зважаючи на складність справи, очікувану тривалість її розгляду та важливість її результатів для замовника, сторонами визначено оплату в твердій сумі в розмірі 40 000,00 грн., яка підлягає сплаті замовником на користь виконавця в термін до 02.04.2025 авансовим платежем на визначений договором розрахунковий рахунок.
Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
В матеріалах справи міститься платіжне доручення № 118 від 01.04.2025, відповідно до якого Грициком Андрієм Вікторовичем отримано 40 000,00 грн.
Таким чином, позивачем оплачено надану професійну правничу допомогу та підтверджено відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи.
Суд зазначає, що з аналізу положень ст. 30 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Разом з цим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як встановлено матеріалами справи, є підтвердженим фактичне отримання позивачем послуг адвоката, а саме: адвокатом Грициком А.В.
Наведене свідчить про реальність надання адвокатом правової допомоги позивачеві у справі №906/464/25 та понесення витрат на таку допомогу.
Разом з цим, суд враховує, що позовна заява у даній справі за своїм предметом та підставами позову є нескладною, матеріали справи не об'ємні та ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах.
Категорія спору в даному конкретному випадку обмежується аналізом незначної кількості доказів, не становить виключної правової проблеми для кваліфікованого адвоката та чітко врегульована нормами права і не містить певної особливості, яка потребує застосування висновків Верховного Суду.
Суд зазначає, що відповідач відзиву на позов не подавав, будь-які нові докази не збирались і не подавались.
У даній справі було проведено одне судове засідання, в якому взяв участь представник позивача та у зв'язку з тим, що відповідачем не було подано відзиву на позов, будь-які особливі пояснення від позивача не вимагались.
Суд констатує, що клопотання відповідача в порядку частини 5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не надходило.
Втім, суд, з урахуванням вищевикладеного, не вбачає підстав для покладення витрат позивача у визначеному розмірі на відповідача.
Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд враховує, що предметом спору є сума 412 672,20грн, однак слід зазначити, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не ставиться в пряму залежність від ціни позову як це визначено для розрахунку судового збору. Грошовий вираз предмета спору не є достатнім та єдиним критерієм, який враховується судом під час визначення розумності таких судових витрат.
З підстав викладеного та враховуючи положення статей 86, 123, 126, 129 ГПК України, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації за вказані послуги буде 10 000,00грн.
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00грн. У стягненні 30 000,00грн суд відмовляє.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (вул.С.Ріхтера, 38, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 00375504)
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (вул.Польова, 1, с.Громада, Житомирський район, Житомирська область, 13132, код ЄДРПОУ31884860)
- 57 868,15грн 3% річних;
- 347 388,69грн інфляційних;
- 6078,85грн витрат по сплаті судового збору;
- 10 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В позові відмовити в частині стягнення 7415,36грн інфляційних та 30 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
друк.
1- у справу;
2,3- сторонам через "Електронний суд".