вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"06" травня 2025 р. Справа№910/5112/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025
у справі №910/5112/24 (суддя Ягічева Н.І.)
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2»
на дії Приватного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та похідні від неї постанови
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2»
про стягнення 176 433,41 грн
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» (далі - відповідач) про стягнення 176 433,41 грн плати за скид стічних вод без умов на скид стічних вод.
Господарський суд міста Києва рішенням від 27.06.2024 по справі №910/5112/24 позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість в розмірі 176 433, 41 грн та судовий збір 3 028, 00 грн.
25.07.2024 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 22.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/5112/24 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
За результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» від 04.11.2024 про відмову від апеляційної скарги, в якій скаржник просив закрити апеляційне провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 по справі №910/5112/24, у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, Північним апеляційним господарським судом ухвалою від 08.11.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» про відмову від апеляційної скарги задоволено; прийнято відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 по справі №910/5112/24; закрито апеляційне провадження у справі №910/5112/24; матеріали справи №910/5112/24 повернуто до господарського суду першої інстанції.
Під час апеляційного перегляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 по справі №910/5112/24, останнім 20.09.2024 через систему «Електронний суд» було подано до Господарського суду міста Києва скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевської Тетяни Ігорівни, в якій просив суд визнати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевської Т.І. про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та похідні від неї постанови, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника від 13.09.2024 неправомірними та скасувати; зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевську Т.І. вчинити дії щодо зняття арешту із усіх рахунків та майна, на які накладено арешт постановами від 13.09.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Заява мотивована тим, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярушевською Т.І. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, незважаючи на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у цій справі не набрало законної сили, а ухвалою від 12.08.2024 у справі №910/5112/24 Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження. Такі дії приватного виконавця та сама постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.09.2024 ВП НОМЕР_1, яка була винесена через місяць після відкриття апеляційного провадження, на думку заявника, є неправомірними, оскільки винесені з порушенням вимог Закону №1404-VIII.
Також, всупереч ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, де зазначається, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ярушевська Т.І. в один і той же день 13.09.2024 з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 виносить чотири похідні від неї постанови від 13.09.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 відмовив в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевської Т.І. про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» про визнання неправомірними та скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.09.2024 та постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 13.09.2024 закрив.
Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в частині про визнання неправомірними та скасувати постанови щодо відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, слід відмовити, оскільки доводи скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
При цьому судом встановлено, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, належать до юрисдикції адміністративних судів, а тому керуючись пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриває провадження в цій частині скарги.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24;
скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24;
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» задовольнити;
визнати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевської Т.І. «Про відкриття виконавчого провадження» НОМЕР_1 та похідні від неї постанови «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», «про стягнення з боржника основної винагороди», «про арешт коштів боржника», «про арешт майна боржника» від 13.09.2024 неправомірними та скасувати;
зобов'язати Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярушевської Т.І. вчинити дії щодо зняття арешту із усіх рахунків та майна, на які накладено арешт постановами від 13.09.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки, на думку апелянта, приватний виконавець діяла з перевищенням своїх повноважень, які призвели до порушення прав і законних інтересів відповідача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5112/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 до надходження матеріалів даної справи.
Матеріали справи №910/5112/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.04.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.04.2025 задовольнив клопотання та поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24. Розгляд апеляційної скарги призначив на 29.04.2025 о 12 год. 50 хв.
22.04.2025 Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» направлено відзив на апеляційну скаргу, за яким позивач зазначає, що оскаржувана ухвала, якою відмовлено у задоволенні скарги є законною та такою що постановлена у відповідності з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням процесуальних норм права із належним встановленням всіх обставин справи.
В свою чергу, позивач вказує, що апеляційна скарга боржника не містить обставин справи, які господарським судом першої інстанції не встановлено і не досліджено, зводиться до невірного трактування норм процесуального права щодо вчинення виконавчих дій.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.04.2025 заяву Товариству з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнив.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» адвокат Галич Анастасія Сергіївна не зможе прийняти участь у судовому засіданні, що призначене на 29.04.2025 через хворобу. На підтвердження зазначеного до клопотання додано знімок медичного висновку про тимчасову непрацездатність дійсного з 28.04.2025 по 02.05.2025.
Позивач у судовому засіданні 29.04.2025 заперечив проти відкладення розгляду справи вказуючи, що відповідач є юридичною особою та може представляти свої інтереси не лише через одного адвоката.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.04.2025 відклав розгляд справи №910/5112/24 на 06.05.2025 до 14 год. 00 хв.
Представник позивача у судовому засіданні 06.05.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 залишити без змін.
Відповідач у судове засідання 06.05.2025 своїх представників не направив, про причини їх неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 до його електронного кабінету.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того суд апеляційної інстанції під час проведення судового засідання 06.05.2025 здійснив запрошення/виклик представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» - Галич Анастасію Сергіївну на його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак представник відповідача не вийшов на зв'язок.
Таким чином, оскільки відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції, при цьому явка обов'язковою не визнавалась, а тому справа №910/5112/24 розглядається за відсутності відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 ст. 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Зазначені конституційні принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 18, 316 Господарського процесуального кодексу України, які кореспондуються з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", і якою встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Колегія суддів у розгляді даної справи, в контексті встановлених судом апеляційної інстанції обставин, зазначає про те, що згідно з положеннями статті 241 ГПК України до набрання рішенням законної сили воно (рішення) не створює жодних правових наслідків ані для сторін, ані для будь-яких третіх осіб.
Згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 цього Закону).
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярушевською Тетяною Ігорівною (далі - Приватний виконавець) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №910/5112/24 від 25.07.2024.
Частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
В частині третій резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.09.2024 ВП НОМЕР_1 зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороду приватного виконавця у розмірі 17 946, 14 грн.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Суд у розгляді спірного питання зазначає про те, що на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України "Про виконавче провадження", чи надано усі документи, відтак, якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження (такий за змістом висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 21.12.2022 зі справи №902/34/21 та від 14.01.2021 зі справи №750/2414/17).
Відповідно до положень пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення державним виконавцем жодного із таких критеріїв під час винесення спірної постанови.
Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не володів інформацією щодо оскарження судового рішення на виконання якого видано виконавчий документ, а отримавши повідомлення 16.09.2024 на свою електронну адресу щодо відкритого апеляційного провадження у справі №910/5112/24 Північним апеляційним господарським судом, прийняв постанову ВП НОМЕР_1 від 16.09.2024 про зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.12.2019 зі справи №905/584/19 та від 17.03.2020 зі справи №910/12472/18 згідно з якою: "звернення стягувача із заявою до виконавця про відкриття виконавчого провадження в день набрання рішенням законної сили не є підставою для повернення виконавчого документа відповідно до частини четвертої статті 4 Закону".
Як уже зазначалось, Господарський суд міста Києва рішенням від 27.06.2024 по справі №910/5112/24 позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість в розмірі 176 433, 41 грн та судовий збір 3 028, 00 грн та на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 25.07.2024 видано відповідний наказ.
В наказі зазначено, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/5115/24 набрало законної сили 18.07.2024.
Згідно із частинами першою та другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, повний текст судового рішення від 27.06.2024 у справі №910/5112/24 складено та підписано 27.06.2024, отже в силу приписів частини першої статті 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 сплинув 17.07.2024. Поряд з тим, наказ судом було видано 25.07.2024. Тобто до 02.08.2024 коли матеріали справи були скеровані до Північного апеляційного господарського суду на запит про витребуванням справи у зв'язку з надходженням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції (ухвала апеляційного господарського суду від 31.07.2024 про витребування матеріалів справи).
Відтак судом правильно зазначено дату набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/5112/24 - 18.07.2024.
Врахувавши наведені положення статей 241, 256 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактично на момент звернення позивача із заявою про примусове виконання рішення суду у приватного виконавця були відсутні підстави для повернення наказу від 25.07.2024 №910/5112/24 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 31.05.2023 у cправі №910/6104/21 дійшов наступних висновків.
Обов'язки виконавця закріплено в частині другій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас обов'язку перевіряти обставини оскарження рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, та відкриття апеляційного провадження і зупинення дії оскаржуваного рішення частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає.
При цьому в силу положень частини першої статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" відкриття апеляційного провадження, є підставою для зупинення виконавчого провадження і такі дії вчиняються виконавцем вже після відкриття виконавчого провадження, що і було зроблено приватним виконавцем 16.09.2024.
Згідно відповіді ДФС України щодо відкритих рахунків в банківських установах 13.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярушевською Тетяною Ігорівною було винесено постанову у ВП НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №910/5112/24 від 25.07.2024 про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 197 863, 55 грн.
Згідно відповіді МВС України 13.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярушевською Тетяною Ігорівною було винесено постанову у ВП НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №910/5112/24 від 25.07.2024 про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 197 863, 55 грн.
Частиною 7 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти/електронні гроші боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов'язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частини перша-третя статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, приватний виконавець виявивши майно, що належить відповідачеві, а також отримавши інформацію про відкриті рахунки в банківських установах, керуючись статтями 48 та 56 Закону України «Про виконавче провадження» вчинив необхідні дії щодо примусового виконання рішення та для забезпечення його реального виконання.
При цьому порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо прийняття приватним виконавцем вказаних постанов апелянтом не зазначено, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Незгода апелянта з діями приватного виконавця та постановами у ВП НОМЕР_1 зводиться до небажання виконувати рішення суду, а з мотивів скарги вбачається, що оскаржувані постанови апелянт вважає неправомірними лише з обставинами, які виникли до їх постановлення, а саме подання ним апеляційної скарги.
Суд апеляційної скарги враховує, що за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/5112/24 не скасовано, а ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2024 прийнято відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 по справі №910/5112/24 та закрито апеляційне провадження у справі №910/5112/24.
На думку суду апеляційної інстанції, задоволення скарги відповідача та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та похідних від неї постанов ніяким чином не призведе до зміни резолютивної частини рішення суду у справі №910/5112/24 та ніяким чином не вплине на обов'язок виконання відповідачем рішення суду, обов'язковість виконання якого гарантовано позивачу (стягувачу) статтею 129-1 Конституції України.
Водночас Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до статті 326 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК).
За змістом статті 339 ГПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 1 статті 340 ГПК визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 911/100/18).
Водночас згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною 1 статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому частиною 2 статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі «Белілос проти Швейцарії»).
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Під час такого перегляду Велика Палата Верховного Суду наділена повноваженнями вирішувати, зокрема питання юрисдикційності тієї чи іншої справи.
Так, зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, дають підстави для висновку, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15, від 14.11.2018 у справі №906/515/17, від 16.01.2019 у справі №910/22695/13, від 07.02.2019 у справі №927/769/16, від 11.09.2019 у справі №925/138/18, від 23.11.2021 у справі №175/1571/15, від 20.09.2018 у справі №821/872/17, від 17.10.2018 у справі №826/5195/17, від 16.01.2019 у справі №279/3458/17-ц, від 09.10.2019 у справі №758/201/17.
Тобто судова практика з питання щодо юрисдикції оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, яке порушено у апеляційній скарзі, поданій у справі, що розглядається, є усталеною.
Крім того, відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 911/100/18, від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16, від 10.04.2019 у справі № 908/2520/16).
Суд першої інстанції врахував наведені норми законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; при цьому справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 231 ГПК якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у даній справі в частині вимог скаржника про визнання неправомірними та скасування постанов Приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.09.2024 та про стягнення з боржника основної винагороди від 13.09.2024.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки-2» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/5112/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Теремки-2».
4. Матеріали справи №910/5112/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 07.05.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська