іменем України
07 травня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/2779/24
Головуючий у першій інстанції - Чепурко В. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/838/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року (місце ухвалення - м. Новгород-Сіверський) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 08.11.2023 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 2023-842-2, за умовами якого відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 5000 грн строком на 365 днів на його платіжну картку, емітовану в АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день.
Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та використання відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
За доводами позову, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у результаті чого станом на 23.12.2024 виникла прострочена заборгованість у розмірі 62932,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 57932,00 грн - заборгованість за відсотками, яка й підлягає стягненню на користь позивача та яка була обрахована за період з 08.11.2023 по 07.11.2024 виключно на заборгованість за простроченими процентами та сумою кредиту.
У позові ТОВ «ФК «Процент» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 2023-842-2 від 08.11.2023 станом на 23.12.2024 у розмірі 62932,00 грн, яка складається з: 5000 грн - заборгованість за кредитом, 57932,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 08.11.2023 по 07.11.2024, а також судові витрати.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду від 26.02.2025 позов ТОВ «ФК «Процент» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором №2023-842-2 від 08.11.2023 у розмірі 62932,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» судові витрати у розмірі 7422,40 грн.
Враховуючи положення ст.1048, 1049, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду і ухвалити нову постанову, якою позов ТОВ «ФК «Процент» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10000 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5000 грн - заборгованість за відсотками, а в задоволенні решти вимог - відмовити. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» судовий збір у розмірі 384,92 грн та витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 1589,01 грн, а з ТОВ «ФК «Процент» стягнути на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої (правової) допомоги у суді першої інстанції у розмірі 5046,58 грн та 3000 грн за розгляд справи в апеляційному суді, 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
За доводами скарги рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об'єктивному її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Заявник посилається, що розмір суми кредиту за кредитним договором становить 5000,00 грн, а розмір відсотків - 57932,00 грн, тобто розмір відсотків за кредитним договором становить фактично 92,05% від суми загальної заборгованості.
Вказує, що відповідач як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «ФК «Процент», які викладені в значних за об'ємом документах та які не містять зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, а договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду, тому вважає, що укладення відповідачем кредитного договору № 2023-842-2 від 08.11.2023 є непомірним тягарем для відповідача як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Тому за доводами скарги, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, як стверджує заявник, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Заявник зазначає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі не є співмірною із сумою кредиту за договором № 2023-842-2 від 08.11.2023, що суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором
Тому заявник вважає, що нарахований розмір процентів, який значно перевищує суму заборгованості за кредитом, суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим розмір відсотків підлягає зменшенню до 5000 грн, що складає 100% від суми заборгованості по кредиту.
В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду, викладені у постанові від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник ТОВ «ФК «Процент» - адвокат Руденко К.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Новгород-Сіверського районного суду від 26.02.2025 - без змін, зменшити витрати на професійну правничу допомогу, які понесені ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн за подання відзиву на апеляційну скаргу. В обґрунтування посилається, що відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідач зареєструвався на веб-сайті Позивача в мережі Інтернет, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Вказує, що Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті та є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Як стверджує заявник, укладення Відповідачем кредитного договору це право, а не обов'язок Відповідача, яке було реалізовано на власний розсуд, який є вільним у своєму виборі і Відповідач не був обмежений ні у часі для ознайомлення з умовами кредитування, ні у часі для ознайомлення з самим Договором. Також вказує, що до позовної заяви додано первинні документи, зокрема кредитний договір, що підтверджує наявність правовідносин між Позивачем та Відповідачем, який оформлено відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і на підставі кредитного договору Відповідачу був здійснений переказ суми кредиту на платіжну картку Відповідача, яка була ним верифікована що підтверджується відповідною довідкою. Заявник не погоджується з доводами скарги про застосування норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Відповідач перед укладенням Кредитного договору ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, змістом кредитного договору, яким сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків та порядок їх сплати. Тому вважає, що підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із кредитодавцем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Щодо нарахованого розміру заборгованості за відсотками, заявник вказує на те, що враховуючи прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023), за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності цим Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. Вказує, що денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту). Таким чином, відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору, є фіксованою та не змінюється протягом строку дії кредитного договору. В укладеному Кредитному договорі між Відповідачем та Кредитором встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом, а зміни до Кредитного договору не вносились (додаткові договори щодо продовження строку дії та інших умов не укладались), тому вважає, що підстави для перерахунку денної процентної ставки відсутні.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 08.11.2023 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2023-842-2, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у визначені договором строки (а.с. 9-13).
Згідно п. 1.2., 1.3. Сторонами кредитного договору було погоджено процентну ставку за кредитом у розмірі 3,5% за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка 1 277,50%), визначено строк надання кредиту - 365 днів та погоджено періодичність платежі за кредитом - кожні 14 днів.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 257822, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідач засвідчив, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом Паспорту споживчого кредиту, Договору та Правилами, а також отримав від Товариства інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема, частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9,25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Товариства, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
ТОВ «ФК «Процент» надало відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за договором в сумі 5000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що узгоджується з умовами п. 1.7. Кредитного договору.
Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 12.02.2025, на ім'я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_1 . Номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій (фінансовий номер телефону) за вказаною платіжною карткою за період з 08.11.2023 по 13.11.2023 та який знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 : НОМЕР_2 , а згідно наданої виписки по картковому рахунку відповідача йому 08.11.2023 було зараховано 5000 грн (а.с. 15, 95).
Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов'язується у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.
Згідно п. 4.2 Кредитного договору нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Судом також встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором № 2023-842-2 щодо надання споживчого кредиту у розмірі 5000 грн, а відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, останній платіж на погашення заборгованості здійснив 21.02.2024 на суму 1248,00 грн, у зв'язку з чим, згідно розрахунку, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 62932,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 57932,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 16-20).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, враховуючи положення ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до укладеного кредитного договору № 2023-842-2 від 08.11.2023, ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 5000,00 грн строком на 365 днів, шляхом переказу на платіжну картку на електронний платіжний засіб № НОМЕР_3 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (1277,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https:procent.com.ua та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, затвердженими наказом директора ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ», викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті установи.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 261033, що підтверджується Витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи щодо хронології дії укладення кредитного договору та анкетою-заявою на кредит від 08.11.2023 (а.с. 21, 22-22 зворот).
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, кошти не повернув.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості виключно за простроченими до оплати відсотками за користування кредитом, за період з 08.11.2023 по 07.11.2024, у сумі 62932,00 грн.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (1277,50% річних). Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 365 днів.
Відповідно до п.1.3. періодичність платежів зі сплати процентів ставлять кожні 14 днів, що відображено в Додатку №1 до Кредитного договору.
Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов'язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість відповідача за Кредитним договором по нарахованим та несплаченим процентам, станом на 23.12.2024 становить 57932,00 грн, за період з 08.11.2023 по 07.11.2024, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом (1277,5% річних) та Графіку платежів, в межах строку кредитування.
Заперечуючи щодо суми заборгованості відповідачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанціям свій розрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити, чи інший доказ про невірність нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Відповідачем також не надано суду жодних доказів, які б свідчили про повернення ним тіла кредиту чи сплату відсотків за користування кредитними коштами у будь - якій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором № 2023-842-2 від 08.11.2023 у визначеному позивачем розмірі.
Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Така компенсація може застосовуватися у випадку невиконання зобов'язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Разом з тим, проценти відповідно до ст. 1048, 1056-1 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.
Оскільки нараховані відповідно до ст. 1048, 10561 ЦК України проценти за користування кредитом не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», на думку колегії суддів відсутні підстави для визнання умов кредитного договору в частині передбачених процентів за користування кредитом, несправедливими.
Крім того, підписуючи договір, відповідач погодився з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.
Також не може бути застосовано до спірних правовідносин п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.
Також необґрунтованими є доводи скарги щодо безпідставного стягнення судом з відповідача витрат на правничу допомогу, враховуючи наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Так, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, позивачем надано копію договору № 03/06/2024 від 03.06.2024 (а.с. 41-42), акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 30.10.2024 (а.с. 45).
Відповідно до витягу з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг до договору №03/06/2024 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правової допомоги у розмірі 10000,00 грн (а.с. 46).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, а також враховуючи задоволення судом заявлених позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що критеріям розумності, співмірності та справедливості відповідають витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн.
З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Крім того, заявлені представником ОСОБА_1 - адвокатом Калініним С.К. вимоги про стягнення витрат на правову допомогу за розгляд справи апеляційним судом задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Процент» підлягає залишенню без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 07.05.2025.
Головуючий Судді :