Номер провадження: 22-ц/813/3588/25
Справа № 505/859/24
Головуючий у першій інстанції Івінський О. О.
Доповідач Погорєлова С. О.
29.04.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Закарія Фаісала у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Івінського О.О. 25 квітня 2024 року у м. Подільськ Одеської області, -
встановила:
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_3 , в якому просив розірвати укладений між сторонами шлюб, який був зареєстрований 15 лютого 2019 року Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 22.
Від шлюбу сторони мають спільних дітей: доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що сторони фактично перестали підтримувати між собою шлюбні відносини, так як сімейні стосунки останнім часом у них не склалися, постійно виникали сварки, так як кожний має різні погляди на сімейне, спільне життя та ведення спільного господарства. Тому, можливість подальшого спільного життя і збереження шлюбу стало неможливим.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено.
Розірвано шлюб, зареєстрований 15 лютого 2019 року Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 22, між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, не повідомивши апелянта належним чином про час і місце розгляду заяви, фактично позбавив його права на участь в судовому засіданні, наданні доказів та заперечень проти поданої позовної заяви.
Крім того, представник Закарія Ф. посилається на те, що з 01 березня 2022 року він перебуває у Німеччині, і протягом всього цього часу позивачка перебувала з позивачем, не повідомивши при цьому останньому про наявність справи про розірвання шлюбу.
Відповідач має на меті збереження сім'ї, дуже любить дружину та дітей, готовий працювати над налагодженням сімейних стосунків.
Сторони про розгляд справи на 29 квітня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник Закарія Ф.
Представник Закарія Є.В. про розгляд справи був сповіщений належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу.
Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Закарія Ф. підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 3) ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду підтверджує, що застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.
Так, про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).
Тлумачення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 211, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
- обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення жодної судової повістки ОСОБА_3 про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України. Так, судові повістки, що надсилались на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулись до суду зі вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання», що не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи
Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності ОСОБА_3 , щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , що між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 15 лютого 2019 року Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області був зареєстрований шлюб за актовим записом № 22.
Від шлюбу сторони мають спільних дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31 жовтня 2018 року, актовий запис № 5124), та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22 грудня 2020 року, актовий запис № 273).
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що родина фактично розпалася, шлюбні відносини між сторонами припинені, можливість їх відновлення втрачена, а відтак, подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе.
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, що підтверджується паспортом громадянина іноземної держави та посвідкою на постійне проживання в Україна серії ІН, виданої 29 липня 2015 року.
Таким чином, колегія суддів приймає до уваги, що у даному випадку позов про розірвання шлюбу заявлений громадянкою України до громадянина іноземної держави.
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем в Україні здійснюється з урахуванням норм Закону України «Про міжнародне приватне право».
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У відповідності до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Пункт 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» надає визначення поняттю «іноземний елемент», за яким іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичної особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: визначення застосування права; процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; підсудність судам України справ з іноземним елементом; виконання судових доручень; визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Статтею 28 Конвенції наголошується, що по справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви.
Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», з-поміж іншого передбачено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону на території України, або якщо відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території. До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем на території України і видання відповідного свідоцтва про шлюб.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
У даному випадку колегія суддів враховує, що згідно наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 на момент подачі позову про розірвання шлюбу перебувала на території України.
Доводи апеляційної скарги представника Закарія Ф. про те, що з 01 березня 2022 року і по сьогоднішній день він перебуває у Німеччині, де мешкає разом із позивачкою, не підтверджені жодним належним доказом, також матеріали справи не містять доказів визнання факту сумісного проживання сторін у Німеччині ОСОБА_1 .
Таким чином, дана справа правильно розглянута судом України за місцем реєстрації позивачки.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 зазначено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Вивчивши надані сторонами та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви ОСОБА_1 про неможливість збереження шлюбу, який вже носить формальний характер, оскільки сторони подружні відносини припинили та спільного господарства не ведуть, що суперечить правам та інтересам позивача, і вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ст. 18 ч. 2 п. 3, ст. ст. 51, 56 ч. 3, ст. 110 ч. 1 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
Враховуючи викладене та задовольняючи позов про розірвання шлюбу, колегія суддів виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
У даному випадку, позивач ОСОБА_1 категорично наполягала на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про її сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його правомірні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 про те, що відповідач докладає максимум зусиль для збереження спільного шлюбу, що вказує на безумовний характер та бажання зберегти шлюб.
Колегія зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач ОСОБА_1 бажає зберегти шлюб, і навпаки, остання наполягала на його розірванні. Заява про відмову від позовних вимог від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходила.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 про нібито вжиття сторонами заходів для збереження шлюбу є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, у зв'язку із чим рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2024 року - скасувати.
Постановити нове судове рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 15 лютого 2019 року Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 22, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - розірвати.
При реєстрації розірвання шлюбу позивачці залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_7 ».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 05 травня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе