05.05.25
22-ц/812/774/25
Єдиний унікальний номер судової справи 487/1307/25
Номер провадження 22-ц/812/774/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
05 травня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Носіковим І.М.,
за участі: заявника ОСОБА_1 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалу, яка постановлена Заводським районним судом міста Миколаєва 18 березня 2025 року, під головуванням судді Лагоди А.А. в приміщені цього ж суду, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» про визнання права власності, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Автогаражного кооперативу «Парма» (далі - АГК «Парма») про визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначено, що АГК «Парма» в місті Миколаєві, як юридична особа, створено в 1999 році як автостоянка з можливістю встановлення на наданій земельній ділянці рухомого індивідуально визначеного майна - металевих боксів, які належать фізичним особам, і не належать на праві власності АГК «Парма», як юридичній особі.
З 2007 року на території АГК «Парма» у власності, володінні та користуванні ОСОБА_1 знаходився металевий гараж на місці, виділеному йому головою правління кооперативу ОСОБА_2 .
Позивачем сплачувались членські внески до кооперативу. Так, внески згідно з квитанцій сплачені з 01 січня 2008 року до 31 грудня 2015 року, після чого правління кооперативу відмовилось отримувати внески. За 2015 рік членські внески сплачені були 09 квітня 2015 року.
Влітку 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу (цивільна справа за №487/5285/15, борг стягнуто).
Після звернення із вищевказаним позовом про стягнення боргу, відповідач вирішив заволодіти гаражем, шляхом внесення до рішень (протоколів) правління АГК «Парма» завідомо неправдивої інформації про право власності АГК «Парма» на гараж на підставі договору та квитанції від 22 серпня 1993 року. Вказані документи, як на думку позивача, є очевидно фальшивими, оскільки АГК «Парма» було створено в 1999 році, тобто лише через шість років після нібито укладеного 22 серпня 1993 року договору.
31 жовтня 2019 року у справі №487/5705/16-ц суд, на підставі договору від 22 серпня 1993 року, задовольнив позовні вимоги та витребував у ОСОБА_1 і зобов'язав повернути АГК «Парма» спірний гараж.
Позивач вважає, що такі дії АГК «Парма» свідчать, що кооператив, на підставі вищезазначених документів, не визнає право власності позивача на рухоме індивідуально визначене майно - металевий гараж (бокс), яким позивач володіє з 2007 року без будь-яких претензій інших осіб на це майно, окрім сім'ї ОСОБА_3 , після звернення позивача до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу.
ОСОБА_1 неодноразово, з початку виконання рішення, звертався до ДВС з заявами і скаргами та надавав документи, які свідчать про відсутність у нього гаражу, нібито придбаного 22 серпня 1993 року неіснуючою юридичною особою за шість років до свого створення в 1999 року, а також вказував на недодержання ДВС закону та правових позицій Верховного Суду під час виконання.
Посилаючись на викладенні обставини та положення ст.ст.328,392,344 ЦК України, позивач просив:
визнати за ОСОБА_1 право власності на рухоме індивідуально визначене майно - металевий гараж (бокс) № НОМЕР_1 , який знаходиться на території АГК «Парма», за який ОСОБА_1 сплачує членські внески до АГК «Парма», починаючи з 01 січня 2008 року;
стягнути з АГК «Парма» на користь ОСОБА_1 90 грн. членських внесків, сплачених за листопад та грудень 2015 року;
вирішити питання розподілу судових витрат.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову у справі.
Заява обґрунтована тим, що у разі передачі гаражу АГК «Парма» посадові особі АГК, на підставі договору та квитанції від 22 серпня 1993 року, зможуть відчужити або знищити металевий гараж, що унеможливіть відновлення права позивача та спричинить втрату речового доказу у кримінальних справах.
За такого, з метою уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, ОСОБА_1 просив:
накласти арешт на металевий гараж за № НОМЕР_1 , що розташований на території АГК «Парма», вказаний на схемі, наданій АГК «Парма» державному виконавцю 04 березня 2021 року
заборонити АГК «Парма» вчиняти дії щодо відчуження або знищення металевого гаражу за №90, що розташований на території АГК «Парма», вказаний на схемі, наданій АГК «Парма» державному виконавцю 04 березня 2021 року.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2025 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.
Ухвала мотивована тим, що з наданої постанови державного виконавця від 15 січня 2021 року доля оскаржуваного в цій справі майна була вирішена в рамках справи №487/5705/16 і свідчить про подальші дії з боку державного виконавця для відновлення права АГК «Парма» як власника цього майна. Суд позбавлений, як правової так і аргументованої можливості в цій справі підміняти обов'язковість судового рішення в рамках справи №487/5705/16, а незгода позивача в цій справі з діями державного виконавця за наслідками прийнятого раніше судового рішення має вирішуватись виключно шляхом оскарження судового рішення у справі №487/5705/16 або дій державного виконавця стосовно виконання такого рішення.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.
Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником не доведено, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не надано доказів реального наміру відповідача відчужити оскаржуване майно та бажання навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим у Цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно чи забороною вчиняти дії.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
За змістом ч.3 ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.
Процесуальним законом визначено обов'язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред'явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року у справі №405/2886/23 (провадження № 61-13530св23) зазначено, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Аналогічні положення зазначені також у роз'ясненнях, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в яких звернуто увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу права власності на металевий гараж № НОМЕР_1 , розташований на території АГК «Парма» за адресою: місто Миколаїв, вулиця Індустріальна, №10.
ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на металевий гараж за № НОМЕР_1 на території АГК «Парма», вказаний на схемі, наданій АГК «Парма» державному виконавцю 04 березня 2021 року, та заборони АГК «Парма» вчиняти дії щодо відчуження або знищення металевого гаражу за №90 на території АГК «Парма», вказаний на схемі, наданій АГК «Парма» державному виконавцю 04 березня 2021 року, посилаючись на те, що нерухоме майно може бути відчужене або знищено відповідачем та невжиття заходів забезпечення може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, предметом спору у даній справі є металевий гараж, який знаходиться на території АГК «Парма». Між сторонами існує спір щодо права власності на вказаний гараж.
У зв'язку з наведеним, з метою збереження цілісності гаражу до ухвалення судового рішення по суті та набрання ним чинності, є підстави для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони АГК «Парма» вчиняти будь-які дії щодо відчуження або знищення металевого гаражу, що є предметом спору у даній справі, а невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення по даній цивільній справі.
На думку колегії суддів, такий спосіб забезпечення позову відповідає змісту прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, та буде співмірним цим вимогам і жодним чином не порушує прав інших осіб, які не є учасниками даної справи. До того ж заборона вчиняти певні дії є тимчасовим заходом, а тому не є такою, що порушує права відповідача, а є лише обмежувальним заходом встановленим законом, та необхідним для вирішення судового спору.
При цьому, посилання районного суду на те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії буде перешкоджати виконанню судового рішення, ухваленого у іншій справі з приводу вищевказаного майна (справа №487/5705/16-ц), колегія суддів вважає помилковим, оскільки відповідно до акту державного виконавця від 06 березня 2025 року спірний металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 , що розташований на території Автогаражного кооперативу «Парма» повернуто кооперативу.
При цьому, колегія зауважує, що питання про обґрунтованість чи необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до АГК «Парма» про визнання права власності на гараж не вирішується судом на даній стадії.
За такого, аргументи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині заборони вчиняти певні дії, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Також апеляційний суд зауважує, що заборона вичиняти певні дії, у тому числі і щодо відчуження майна, сама по собі передбачає обмеження відповідача здійснювати дії, спрямовані, зокрема, на відчуження чи знищення, а тому недоцільним є задоволення вимог заяви позивача в частині накладення арешту на спірне майно.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна і заборона на відчуження майна (заборона вчиняти дії) є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право особи розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування для вирішення справи та способу забезпечення позову немає, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.
За таких обставин, враховуючи предмет спору у даній справі, колегія суддів вважає, що не є необхідним і співмірним додатково накладати арешт на предмет спору.
З урахуванням підстав та змісту заяви ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд мав вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо спірного майна. Оскільки суд першої інстанції не вчинив вказаної процесуальної дії, то вказане слід виправити судовим рішенням апеляційної інстанції.
За такого, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» про визнання права власності - задовольнити частково.
Заборонити Автогаражному кооперативу «Парма» вчиняти дії щодо відчуження та знищення металевого гаражу № НОМЕР_1 , що розташований на території Автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: місто Миколаїв, вулиця Індустріальна, №10.
В іншій частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 07 травня 2025 року