Справа №466/4662/24 Головуючий у 1 інстанції:Федорова О.Ф.
Провадження №22-ц/811/2699/24 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
06 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Федорової О.Ф. від 26 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврольвів» про визнання майнових прав, -
ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 липня 2024 року заяву представниці позивача ОСОБА_1 адвоката Марець Юлії Ігорівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Марець Юлії Ігорівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврольвів» про визнання майнових прав - задоволено.
Накладено арешт на 1-но кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500:07:004:0024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 10 (десятому) поверсі, за будівельним номером 54 (п'ятдесят чотири), загальна площа 57,44 (п'ятдесят сім цілих сорок чотири сотих) кв.м.
Вказану ухвалу оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів».
В апеляційній скарзі просять ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 липня 2024 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вважають, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Зазначають, що вжиті судом заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на 1-но кімнатну квартиру не лише неспівмірні з предметом позову, але й не відповідають чинному законодавству, жодним чином не забезпечують можливе виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а також перешкоджають законній господарській діяльності юридичної особи. Суд наклав арешт на квартиру, якої не існує, оскільки багатоквартирний будинок не прийнятий в експлуатацію та право власності на квартири не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав. Вказують, що накладений арешт не відповідає правовій природі спірних правовідносин, а зобов'язання із укладення основного договору купівлі-продажу квартири припинилося і в позивача виникло лише право на відшкодування збитків, завданих невиконанням попереднього договору (право грошової вимоги), а не право власності чи майнові права на квартиру, оскільки закон не містить такого правового наслідку невиконання попереднього договору. Також в результаті привласнення та неправильного використання коштів попередніми посадовими особами ТОВ «Єврольвів» виникла необхідність залучення коштів та організаційних можливостей стороннього інвестора, а тому між ТОВ «Єврольвів» та новим забудовником, девелоперською компанією ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», 26.03.2024 року було укладено договір № 01-26/03-24, за умовами якого майнові права та функції забудовника передані девелоперу, який проводить добудову будинку та сплачує ТОВ «Єврольвів» грошові кошти для їх повернення попереднім покупцям квартир, а відтак накладення арешту на квартиру перешкоджає його законній господарській діяльності.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що від представниці відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви осіб, що беруть участь у справі в межах доводів позовної заяви, зави про забезпечення позову, апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень представниці відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 149-153, 157, 247 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, та задовольняючи заяву про забезпечення позову, - виходив з того, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, враховуючи суть та характер позовних вимог, обґрунтування, що викладені в заяві про забезпечення позову. Невжиття таких заходів може в подальшому істотно ускладнити виконання рішення суду або зробити його неможливим. Тому з урахуванням обставин справи суд вважав, таку заяву обґрунтованою та доведеною.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими не доведені, а тому ухвала суду підлягає скасуванню.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврольвів» про визнання майнових прав, в якому просив:
- визнати за ОСОБА_1 майнові права (у тому числі право на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на однокімнатну житлову квартиру, що знаходиться на 1-му поверсі, за будівельним номером АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири. На виконання Договору ОСОБА_1 було сплачено 981 216,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2019 року. Проте ТОВ «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ» не виконала свого зобов'язання щодо укладення Основного договору та введення будинку в експлуатацію. У зв'язку з цим ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 29.12.2020 року справі №465/3130/20 суд постановив затвердити мирову угоду, укладену 16.10.2020 року позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активам «Оптимум», що діє за рахунок та в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест», згідно умов якої:
- Відповідач зобов?язувався укласти з позивачем попередній договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 4610137500:07:004:0024, площею 0,2063 га та має наступі характеристики: 1-о (одно) кімнатна житлова квартира, що знаходиться в 1-му під?їзді на 10-му поверсі, за будівельним номером 54, загальна площа 57,44 кв.м.
- Заборгованість відповідача в розмірі 981 216,00 грн. зараховується як забезпечувальний платіж по новоукладеному попередньому договору купівлі-продажу квартири, як 100% оплата вартості квартири визначеної в попередньому договорі.
На виконання умов мирової угоди, затвердженої вищезгаданою ухвалою, 09.02.2021 року між ТОВ «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири. 05.11.2021 року між ТОВ «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ». ТОВ «Єврольвів» та ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін та заміну сторони, тим самим сторони домовились замінити у вищевказаному Попередньому договорі купівлі-продажу квартири ТОВ «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ» на ТОВ «Єврольвів» з 05 листопада 2021 року. Сторони вирішили змінити п. 2.4. Попереднього Договору, виклавши його у наступній редакції: «п. 2.4. Сторони укладають Основний Договір купівлі-продажу квартири на умовах, передбачених цим Договором, протягом четвертого кварталу 2022 року» згідно якого ТОВ «Єврольвів» передає позивачу об'єкт нерухомості, для проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем за умов виконання ним вимог, згідно п.1.5.4 щодо оплати по Договору купівлі-продажу квартири, який буде укладений між ТОВ «Єврольвів» та позивачем, відповідно до п.1.5.1 цього Договору. Також Сторони погодили змінити п.4.8. Попереднього договору купівлі-продажу квартири, виклавши його у наступній редакції:«п.4.8. Встановити ціну 1-го квадратного метра площі Об'єкта у розмірі 19 542,00 грн., без податку на додану вартість, що за курсом НБУ на день укладання цього Договору становить 746,16 доларів США 16 центів 1 (долар по курсу НБУ= 26,19 грн.) для цілей застосування при коригуванні суми оплати по Договору купівлі-продажу. Курс гривні по відношенню до долара США враховується на момент здійснення оплати». Пунктом 1.5.3. Договору про внесення змін та заміну сторони визначено, що сторони підтверджують, що на момент підписання цього Договору сума неоплаченої частини забезпечувального платежу становить 141 276,48 грн., без податку на додану вартість, з врахуванням умов п.1.5.2 цього Договору, що за курсом НБУ на день укладання цього Договору становить 5394,28 долари США 28 центів (1 долар по курсу НБУ= 26,19 грн.). Таким чином, за умовами Договору про внесення змін та заміну сторони всі права та обов?язки за Попереднім договором перейшли від ТОВ «Компанія з Управління Активами «ОПТИМУМ» до ТОВ «Єврольвів». Згідно Договору про внесення змін та заміну сторони ОСОБА_1 зобов'язувався доплатити частину забезпечувального платежу, що становила 141 276,48 грн. ОСОБА_1 виконав своє договірне зобов?язання щодо оплати забезпечувального платежу у встановлені договором строки. Підтвердженням цього є платіжне доручення від 28.11.20219 року на суму 981 216.00 грн., платіжне доручення від 06.11.2021 року на суму 47 094,48 грн, платіжне доручення від 18.01.2022 року на суму 16 853,00 грн, платіжне доручення від 03.05.2022 року на суму 17 530,00 грн., платіжне доручення від 09.08.2022 року на суму 35052,12 грн., платіжне доручення від 11.07.2022 року на суму 17530,00 грн., платіжне доручення від 31.03.2022 року на суму 17530,00 грн. Тим не менш, ТОВ «Єврольвів» своє зобов?язання щодо передачі ОСОБА_1 протягом четвертого кварталу 2022 року об'єкта нерухомості для проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не виконало. За змістом Попереднього договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості позивач отримав лише право на набуття права власності шляхом укладення в майбутньому Основного договору купівлі-продажу, а не саме право власності на нерухоме майно. Однак укладання Основного договору купівлі-продажу є можливим з моменту введення будинку в експлуатацію. Проте обов'язок щодо введення будинку в експлуатацію ТОВ «Єврольвів» не виконало. Додаткових угод, які передбачали зміну умов договорів, в тому числі в частині визначення інших строків здачі будинку в експлуатацію, між сторонами не укладено, тобто позивачу навіть невідомий орієнтовний строк введення будинку в експлуатацію. Оскільки позивач повністю виконав умови укладених між сторонами договорів, сплативши зазначені у них суми коштів в повному обсязі та у встановлений договорами строк, а відповідач покладені на нього зобов?язання перед позивачем не виконав, у власність вказане майно не передав, а сам будинок досі не введений в експлуатацію, позивач звернувся до суду із позовом про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.
У липні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подала в суд заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи, а саме:
- накласти арешт на 1-но кімнатну житлову квартиру в будинку, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500:07:004:0024, що знаходиться в 1-му під'їзді на 10-му поверсі, за будівельним номером 54, загальна площа 57,44 кв.м.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначала, що ухилення відповідачем ТОВ «Єврольвів» від передачі у власність позивачу квартири, дає підстави ставити під сумнів збереження спірної квартири за час розгляду справи у суді, що в разі позитивного вирішення спору може суттєво ускладнити його виконання або ж зробить його виконання взагалі неможливим. Дії відповідача ТОВ «Єврольвів» та його фінансовий стан можуть свідчити про можливість відчуження майнових прав на недобудовану квартиру відповідача ОСОБА_1 (укладання попереднього договору тощо) третій особі, з метою отримання грошових коштів. Позивачу стало відомо, що відповідач через різні Інтернет платформи для продажу нерухомості здійснює продаж квартир у будинку по АДРЕСА_1 . Позивач звертався з електронним запитом до платформи для вибору квартир для купівлі на первинному та вторинному ринку житла «ЛУН» для уточнення інформації щодо продажу квартир у вказаному будинку. У відповідь на дане звернення платформа « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зазначила, що відповідач ТОВ «Єврольвів» справді подало інформацію про продаж квартир у будинку за даною адресою та надало вичерпний перелік квартир, щодо яких було розміщено оголошення щодо продажу. Серед цих квартир була наявна квартира позивача (однокімнатна квартира, розміщена на 10 поверсі будинку, площею 59,19 кв.м). Попереднім договором купівлі-продажу квартири була передбачена площа квартири 57,44 кв.м., однак в оголошенні зазначена площа 59,19 кв.м., проте в процесі будівництва фактична площа квартири може змінюватися, що також передбачено в договорі, укладеному між позивачем та відповідачем, більше того, на 10-му поверсі цього багатоквартирного будинку наявна лише одна однокімнатна квартира і це саме квартира позивача. Вважає, що існує реальна загроза продажу квартири позивача ОСОБА_1 третім особам, оскільки такі спроби вже здійснювались відповідачем ТОВ «Єврольвів».
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша, друга статті 149 ЦПК).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).
Касаційний суд вже зазначав, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Помилковим є накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 (провадження №61-17180св20), від 01 листопада 2023 року у справі №453/179/23 (провадження № 61-11618св23), від 29 лютого 2024 року у справі № 902/611/22).
Аналогічний правовий висновок зазначено в ухвалі Верховного Суду від 21 січня 2025 року у справі №466/7004/24.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Шевченківського районного суду м.Львова перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів».
ОСОБА_1 у позовній заяві просить визнати за ним майнові права (у тому числі право на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на однокімнатну житлову квартиру, що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 10 (десятому) поверсі, за будівельним номером 54 (п'ятдесят чотири), загальна проектна площа 57,44 кв.м. в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
26.07.2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет спору, що визначений у позовній заяві. Із заяви вбачається, що ОСОБА_1 стало відомо, що ТОВ «Євро Львів» через Інтернет платформи для продажу нерухомості здійснює продаж квартир у будинку на АДРЕСА_1 . Попереднім договором купівлі-продажу квартири була передбачена площа квартири 57,44 кв.м., однак в оголошенні зазначена площа 59,19 кв.м., проте в процесі будівництва фактична площа квартири може змінюватись, що також передбачено в договорі, укладеному між позивачем та відповідачем, більше того, на 10-му поверсі багатоквартирного будинку наявна лише одна однокімнатна квартира і це саме квартира позивача.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2024 року між ТОВ «ЄвроЛьвів» та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» укладено Договір №01-26/03-24 за умовами якого майнові права та функції забудовника на багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , що буде збудований на земельній ділянці разом з усім функціонуючим інженерним обладнанням, які необхідні для забезпечення належної його експлуатації в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, чинним законодавством України, який після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку та здійснення відповідної державної реєстрації права власності, стане самостійним об'єктом нерухомого майна (п.1.5 Договору).
Отже, на даний час функції забудовника передані від ТОВ «ЄвроЛьвів» до ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент».
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд прийшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Однак, з урахуванням викладеного, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на одно кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 ) слід вважати впливають на права та законні інтереси особи, яка до участі у розгляді справи не залучена.
Право розпорядження спірним об'єктом на час прийняття оскаржуваної ухвали належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не залучено до участі у справі.
Отже, слід вважати, що такими заходами порушено права та законні інтереси особи, яка не залучена до участі у справі і відповідно слід вважати, що такі вимогам закону не відповідають.
З урахуванням зазначеного, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та саму скаргу слід задовольнити, оскаржувану ж увалу слід скасувати з постановленням нової про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 липня 2024 року - скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду
Повний текст постанови складено 06 травня 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра