Справа № 463/11154/23 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/866/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
01 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Гаврилюк Я. Ю.,
з участю - приватного виконавця Шелінської Ю. А., боржника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Шелінської Юлії Андріївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
у лютому 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівського області Шелінська Юлія Андріївна (далі - приватний виконавець Шелінська Ю. А.) звернувся в суд із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, в якому просила тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом № 463/11154/23, виданим Шевченківським районним судом м. Львова 09 серпня 2024 року.
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у приватного виконавця Шелінської Ю. А. знаходиться виконавче провадження № 76193640 з виконання виконавчого листа № 463/11154/23, виданого 09 серпня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») заборгованості за кредитним договором в розмірі 243 126 грн 72 коп., а також судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп. Оскільки боржник добровільно рішення суду не виконує, а вжиті заходи примусового характеру результатів не дали, просила подання задовольнити та обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі Українивідмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення державним виконавцем передбачених законом дій по його виконанню та його неналежне виконання боржником, при відсутності належних та допустимих доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчить про необхідність вжиття тимчасового обмеження конституційних прав боржника у праві виїзду за межі України.
Ухвалу суду оскаржила приватний виконавець Шелінська Ю. А., подавши в березні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року, постановити нову ухвалу про задоволення подання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань полягає у неподанні ним декларації про доходи, за умови отримання ним постави приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та викликів про явку боржника до приватного виконавця, а також в ігноруванні відкритого виконавчого провадження та виконання обов'язку з виконання судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу від боржника та стягувача не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення приватного виконавця та боржника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу (пункт 14 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно частини третьої статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (частина четверта статті 441 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він, зокрема, ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів
Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема, виконання судового рішення.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.
Відповідно до статті 3 Конституції України гарантування прав і свобод людини є основним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справах «Стецов проти України» (рішення 11 травня 2021 року, заява № 5170/15) та «Гупало проти України» (рішення 01 грудня 2022 року, заява №33705/17) Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на порушення права на свободу пересування та виїзду з країни. Європейський суд дійшов висновку, що до заявника були застосовані заходи, які не були достатньо обґрунтованими і не могли бути переглянуті до здійснення повної сплати заборгованості, у зв'язку з чим втручання у право заявника на виїзд з країни не було обґрунтованим та пропорційним обставинам.
Ураховуючи зазначене, обмеження права на свободу пересування та виїзду з країни має оцінюватися судом на предмет легітимної мети, співмірності та пропорційності.
Судом встановлено, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.А. перебуває виконавче провадження ВП N76193640 з примусового виконання виконавчого листа №463/11154/23, виданого 09 серпня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором № 20201216-267100 від 16 грудня 2020 року в розмірі 243 126,72 грн. та судового збору в розмірі 2 684 гривні.
03 жовтня 2024 року виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 76193640, яку скеровано рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу на адресу боржника, що підтверджується списком згуртованих поштових відправлень від 03 жовтня 2024 року.
Лист з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №76193640 боржник отримав 07 жовтня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 03 жовтня 2024 року.
Отже, боржник володіє інформацією про відкрите виконавче провадження ВП N76193640 з примусового виконання виконавчого листа №463/11154/23, виданого 09 серпня 2024 Шевченківським районним судом м.Львова.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно протягом п'яти робочих днів.
Боржником вказану декларацію виконавцю не подано.
03 жовтня 2024 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ВП №76193640, згідно якої накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів та обґрунтувань того, що приватним виконавцем вчинено усі належні дії по виконавчому провадженню № ВП N76193640 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з метою виконання рішення суду, проте боржник ухиляється від виконання рішення суду та не вживає заходів щодо виконання такого.
При цьому, приватний виконавець, за наявності визначених законом підстав для застосування до боржника даного виду обмеження, не повинен доводити, яким чином це вплине на факт виконання рішення суду.
Колегія суддів враховує і процесуальну поведінку боржника, який після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження не подав декларації про доходи та не вжив жодних заходів щодо погашення існуючої заборгованості. В суді апеляційної інстанції боржник ствердив, що йому відомо про відкриття виконавчого провадження, постанову про відкриття виконавчого провадження і виклики виконавця він отримав, однак до виконавця не з'являвся і рішення суду не виконує, оскільки у нього відсутні кошти.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не порушуватиме його прав як боржника, передбачених статтею 33 Конституції України та статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки передбачене законодавством України, а застосування такого обмеження зумовлене ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, яке, набрало законної сили.
В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до невірного вирішення питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржувану ухвалу слід скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на положення пункту 16 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Шелінської Юлії Андріївни задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року скасувати, прийняти нове судове рішення.
Подання приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.
Тимчасово обмежити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань за виконавчим листом № 463/11154/23, виданим 09 серпня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором № 20201216-267100 від 16 грудня 2020 року в розмірі 243 126 грн 72 коп. та судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич