Справа № 489/5447/23
Номер провадження 2/489/102/25
Іменем України
29 квітня 2025 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участю секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - позивач або ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ") до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), ОСОБА_3 (далі-відповідач 3) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, трьох відсотків річних, інфляційних втрат
встановив
У вересні 2023 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно із відповідачів на користь позивача 11942,04 грн. - боргу за спожиту теплову енергію; 579,98 грн. - суму на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції; 238,93 грн. - три відсотки річних, що утворилися внаслідок не виконання відповідачами зобов'язань по оплаті за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн. В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону. Свої зобов'язання щодо постачання теплової енергії позивач виконував в повному обсязі та належним чином, але відповідачами оплата своєчасно та в повному обсязі не проводилась.
Ухвалою від 04.10.2024 було задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.
Відповідачі 1, 2 в судове засідання не з'явилися, представник подала заяву, в якій просила відмовити в задоволенні вимог до відповідача 1, 2, оскільки фактично користувалася квартирою відповідач 3.
Представник відповідача 3 просила відкласти розгляд справи через зайнятість в іншій справі, однак доказів поважності причин неявки не надала.
Суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не надано доказів поважності причин неявки та окрім цього в минуле судове засідання представник також не з'явилася, просила відкласти для ознайомлення з матеріалами справи, проте так і не ознайомилась, відзиву не подала.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26.05.2023 скасовано судовий наказ у справі №489/3168/22 (номер провадження 2-н/489/588/22) від 14.11.2022, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва за заявою Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення суми боргу за спожиту теплову енергію з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
З витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 05.01.2022 вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 21.10.2021.
Відповідно до Договору №79 від 21.10.2021 відповідачу ОСОБА_2 та членам її сім'ї ( ОСОБА_1 ) передано у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2024 у справі №2/489/79/24 у задоволенні позову виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток», ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. При розгляді справи судом встановлено, що згідно з відомостями з відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Миколаївській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 21 липня 2009 року. В рішенні встановлено, що ОСОБА_3 не втратила зв'язок з кімнатою, сплачувала квартплату.
Представник відповідачів 1, 2 вказує, що вони отримали ордер на квартиру 2 2021 році та встигли лише зареєструвати місце проживання, фактично у кімнаті не проживали, оскільки вона була зайнята ОСОБА_3 .
Позивач здійснював постачання теплової енергії до вищевказаної квартири в опалювальних сезонах 2018-2023 р.р., що підтверджується копіями нарядів на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону.
Позивачем було надіслано на адресу відповідачів 1 та 2 досудову вимогу №434-ф16 від 21.07.2023 в порядку врегулювання сплати боргу.
Відповідно до наданого представником позивача розрахунку сума боргу відповідачів за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2019 по 01.08.2023 з урахуванням перерахунку складає 11942,04 грн.
Крім того, за період з 01.12.2019 по 01.02.2022 відповідачам нараховано: 579,98 грн. - сума на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції та 238,93 грн. - три відсотки річних.
Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов'язальними, позивач повинен надавати відповідачам послуги з постачання теплової енергії, а відповідачі повинні за них сплачувати в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
В п.2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" зазначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч.1 ст. 12 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").
Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", споживачі зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним до говором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч.ч. 1, 4 ст. 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").
В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 зазначено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 576/2721/19 від 15.04.2021.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.610 та ст.611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Згідно з постановою Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №918/344/17 формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч.2ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого представником позивача розрахунку заборгованості трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідачів, вбачається, що за період з 01.12.2019 по 01.02.2022 нараховано три проценти річних у розмірі 238,93 грн., сума на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції становить 579,98 грн.
Проте, як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, відповідач 1 та 2 зареєстровані за адресою, за якою рахується заборгованість з 21.10.2021, що також підтверджується матеріалами справи. Окрім того, згідно з Актом від 23.11.2023 за №40 в кімнаті АДРЕСА_3 відповідачі 1 та 2 не проживають за вказаною адресою з 21.10.2021 по теперішній час, тобто по 23.11.2023.
Позивачем не доведено, що відповідачі 1, 2 фактично користувалися послугами.
Тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості, оскільки суду надані докази про непроживання цих осіб за адресою, куди надавалися комунальні послуги, а відтак не користування ними наданими позивачем послугами.
Що стосується вимог щодо відповідача 3, то враховуючи наявну в справі заяву про перегляд заочного рішення суду (а.с.47) ОСОБА_3 стверджувала, що станом на 08.09.2021 вона користується кімнатою АДРЕСА_3 та сплачує комунальні платежі. Тому, вимоги до відповідача 3 підлягають задоволенню в повному обсязі.
У спростування зазначених представником позивача доводів відповідачем 3 будь-яких доказів не надано.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача 3 на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Керуючись ст. ст. 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «Укргазбанк», МФО 320478, ОКПО 30083966) заборгованість за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2019 по 01.08.2023 в розмірі 11942 грн. 04 коп. (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні чотири копійки).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_3 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) за період з 01.12.2019 по 01.02.2022 суму на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 579 грн. 98 коп. (п'ятсот сімдесят дев'ять гривень дев'яносто вісім копійок) та три відсотки річних в розмірі 238 грн. 93 коп. (двісті тридцять вісім гривень дев'яносто три копійки).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (на р/р НОМЕР_3 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
В задоволенні вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.
Інформація про учасників справи:
Позивач:Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль», код ЄДРПОУ 30083966, адреса: 54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18.
Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач 3: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 07.05.2025.
Суддя В. В. Кокорєв