Справа № 755/20301/24
"07" травня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
та його учасників
представник цивільного позивача ОСОБА_7 ,
цивільний позивач ОСОБА_8 ,
представник цивільного позивача ОСОБА_9 ,
предстаник цивільного відповідача ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024100000000578 від 09 травня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Лісовичі Таращанського району Київської області, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, маючої на утриманні неповнолітню дитину, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального Кодексу (далі - КК) України,
І. Суть питань, що вирішується судом
З обвинувального акта, який складеного 11 листопада 2024 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_11 та затвердженого того ж дня року прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_12 , слідує, що ОСОБА_6 керуючи транспортними засобами, порушили правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч.: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчинено діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК?; (2) чи доведено стороною обвинувачення її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати дії, у випадку доведення винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 286 КК України, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_6 , приблизно о 07 год. 57 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Escape» н.з. НОМЕР_1 , виїжджаючи з дворової території поруч з буд. № 5, розташованого по вул. О. Дашкевича у м. Києві, розпочала маневр повороту праворуч на проїзну частину вул. О. Дашкевича в напрямку вул. П. Запорожця у м. Києві.
В цей час, водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , рухався по головній дорозі проїзної частини вул. О. Дашкевича зі сторони вул. Стальського в бік вул. П. Запорожця у м. Києві, наближаючись до виїзду з дворової території поруч з буд. № 5 по вул. О. Дашкевича.
Під час руху, ОСОБА_6 допустила порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:
- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортом у дорозі;
- п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 10.2: виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з'їжджаючи з дороги - велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_6 виявились у тому що вона, керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Escape», н.з. НОМЕР_1 , будучи обізнаною, що перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, достеменно знаючи, що виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій чи інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по ній, маючи об'єктивну змогу завчасно виявити автомобіль марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , та дати йому дорогу, не змогла вірно оцінити дорожню обстановку та її зміни, не впевнилася, що зміна напрямку руху праворуч та виїзд з дворової території будуть безпечними та не створять небезпеки іншим водіям, загрожуючи життю та здоров'ю громадян, в районі буд. АДРЕСА_3 , виїхала у другу (крайню ліву) смугу руху проїзної частини вул. О. Дашкевича, де здійснила зіткнення з автомобілем марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався проїзною частиною вул. О. Дашкевича зі сторони вул. Стальського в бік вул. П. Запорожця у м. Києві, прямо.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, водію автомобіля марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , було спричинено тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: рана (визначена клінічними лікарями як забійна, вказаними розмірами 4,0х3,09см)) у скроневій ділянці голови; підапоневротичний крововилив лівої лобно-тім'яної ділянки; дрібновогнищевий геморагічний забій кортикальних, субкортикальних відділів лівої лобної частки (від 4(мм) до 11(мм)); лінійний перелом скроневої поверхні великого крила основної кістки зліва (без зміщення); поперечний перелом величної дуги зліва (без зміщення); закрита травма лівого плеча: поперечний осколковий перелом плечової кістки в середній третині діафізу (із зміщенням уламків під кутом та по ширині практично на ширину кістки); закрита травма живота: осколковий перелом гілки сідничної кістки справа із зміщенням осколків на товщину кортикального шару. Враховуючи відомі часові дані, обставини події, характер виявлених тілесних ушкоджень та окремі морфологічні складові, є підстави вважати, що виявлені тілесні ушкодження утворилися за рахунок ударної дії тупого/тупих предмету/предметів, у строк, вказаний у описовій частині Постанови, тобто, 09.05.2024 (до 08 години 03 хвилини), можливо внаслідок автомобільної травми - травма водія у салоні автомобіля, під час зіткнення з іншими транспортним засобом.
Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля марки «Ford Escape», н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 вимогам пунктів 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України.
Порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ч. 2 ст. 286 КК йдеться про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Під транспортними засобами в цій статті слід розуміти всі види автомобілів.
І V. Позиції учасників кримінального провадження
(і) сторона обвинувачення
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Кївської міської прокуратури ОСОБА_13 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченій обвинувачення, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що вона порушила правила безпеки дорожнього руху, керуючи ТЗ, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та, що власне і є кримінально-караним, згідно ч. 2 ст. 286 КК України.
Потерпіл та його представник підтримали доводи прокурора, а також заявлений цивільний позов щодо відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, з мотивів, викладених у позові.
(ііі) сторона захисту (узагальнена)
Сторона захисту визнаючи вину, при вирішенні заявлених цивільних позовів просила врахувати співмірність заподіяної шкоди з заявленими вимогами та наявність полісу обов'язковго страхування цивільно-правової відповідальності.
V. Показання обвинуваченої та потерпілого
Допитана, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачена ОСОБА_6 свою вину у вчиненні цього кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК визнала повністю, дала покази, в яких підтвердила обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаялась у вчиненому.
Так, остання указала, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій сталася описувана ДТП у ході якої вона власне і допустила порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.2 ПДР України.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні також підтвердив алгоритм виникнення ДТП.
VІ. Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновків вказаних у п. ІІ вироку, виходячи з наступного.
VІ.I. Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову Верховного Суду (далі в т.ч. ККС, ВС) від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
В цьому випадку, Суд з'ясував таке:
- з висновку КНП «КМНКЛ «Соціотерапія» від 09 травня 2024 № 002063 витікає, що у момент огляду, а саме о 10:50 год. 09 травня 2024, обвинувачена в стані сп'янніня не перебувала;
- згідно висновку експерта №42-1111-2024 від 14 серпня 2024 року, у ОСОБА_4 , виявлено такі тілесні ушкодження: а) закрита черепно-мозкова травми: рана (визначена клінічними лікарями як забійна, вказаними розмірами 4,0х3,09см)) у скроневій ділянці голови; підапоневротичний крововилив лівої лобно-тім'яної ділянки; дрібновогнищевий геморагічний забій кортикальних, субкортикальних відділів лівої лобної частки (від 4(мм) до 11(мм)); лінійний перелом скроневої поверхні великого крила основної кістки зліва (без зміщення); поперечний перелом величної дуги зліва (без зміщення); б) закрита травма лівого плеча: поперечний осколковий перелом плечової кістки в середній третині діафізу (із зміщенням уламків під кутом та по ширині практично на ширину кістки); в) закрита травма живота: осколковий перелом гілки сідничної кістки справа із зміщенням осколків на товщину кортикального шару. За критерієм судово-медичної оцінки ступеню тяжкості тілесного ушкодження, вказане у п. а) відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, вказані у п.п. б), в) відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня жяжкості. Враховуючи відомі часові дані, обставини події, характер виявлених тілесних ушкоджень та окремі морфологічні складові, є підстави вважати, що виявлені тілесні ушкодження утворилися за рахунок ударної дії тупого/тупих предмету/предметів, у строк, вказаний у описовій частині Постанови, тобто, 09.05.2024 (до 08 години 03 хвилини), можливо внаслідок автомобільної травми - травма водія у салоні автомобіля, під час зіткнення з іншими транспортним засобом;
- згідно висновку експерта №485/03.2025 від 19 березня 2025 року, ринкова вартість автомобіля «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , станом на 09 травня 2024 року, складає 281590,00 грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , станом на 09 травня 2024 року, складає 660814,00 грн.; ринкова вартість автомобіля «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , станом на 09 травня 2024 року, складає 98723,00 грн.; вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , станом на 09 травня 2024 року, складає 182867,00 грн.
VІ.II. Оцінка наведених доказів
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.
Підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.
Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
Так, порушень вимог ст. 237 КПК під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, не установлено.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК за обставин, встановлених судом.
VІ.III. Щодо кваліфікації дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Суд ураховує, що кваліфікація злочину, згідно позиції Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к, - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20).
Відомості вказані у п. ІІ цього вироку в частині складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК України.
Позаяк, аналіз норми ст. 286 КК свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Стаття 286 Особливої частини КК не передбачає конкретних порушень правил безпеки дорожнього руху як ознак злочину, що впливають на його кваліфікацію.
Диспозиція цієї норми є бланкетною - для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цієї статтею КК, належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила безпеки руху й експлуатації транспорту.
Із точки зору теорії кримінального права, порушення ПДР умовно поділяються на дві групи: 1) порушення, які самі по собі не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в статті 286 КК(наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння, у хворобливому стані, у стані стомлення чи транспортним засобом без належного номерного знаку); 2) ті з них, які самі по собі створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів, розвороту, обгону, заборони виїзду на зустрічну смугу руху, перевищення швидкості руху).
Відтак, з огляду на матеріальний склад злочину, передбаченого ст. 286 КК, ознаками його об'єктивної сторони можуть виступати тільки порушення ПДР, які належать до другої групи, адже лише вони створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій нормі, і виступають причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди.
Про необхідність з'ясовувати і зазначати у вироках, чи є причинний зв'язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у роз'ясненні, яке міститься в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
Зазначені порушення правил безпеки дорожнього руху, котрі допустила обвинувачена, належить до ознак об'єктивної сторони злочину, що впливає на його кваліфікацію, позаяк, вони знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, й, як наслідок, у підсумку, заподіяння потерпілому ОСОБА_4 тяжкого тілесного ушкодження.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вона вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
VІІ. Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
- те, що, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
- за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину (див. те ж рішення КС України, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 1-42/2004).
Даний принцип (індивідуалізації юридичної відповідальності) має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (див. рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року).
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є: щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.
Обставин, які б обтяжували покарання, відповідно до ст. 67 КК, судом не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, її стан здоров'я, спосіб життя (раніше не судима, з освітою, заміжня, має на утриманні неповнолітню дитину), наявність на її утриманні членів сім'ї, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останніми, що свідчить про те, що оточуюча її обстановка у сім'ї та побуті, виражає місці соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити їй покарання у межах санкції статті 286 КК у виді позбавленням волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, зі звільненням від відбування цього покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України та покладенням обов'язків з числа регламентованих ст. 76 того ж Кодексу, оскільки Суд переконаний, що дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальними членами вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засуджених (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі №161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання у відношенні обвинувачених.
VІІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
VІІІ.І. Цивільні позови
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_4 (позивач) до ОСОБА_6 (відповідач-1), ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (відповідач-2) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд виходить з наступного.
В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 398/4782/18 Верховний Суд зауважив, що потерпіла, подаючи до суду першої інстанції позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог, визначилася зі змістом позовних вимог, способом захисту своїх прав та інтересів, тобто із сумою відшкодування заподіяної їй як матеріальної, так і моральної шкоди, а також із відповідачами, з яких вона вважала за необхідне стягнути цю суму, а тому суд повинен був розглядати заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.
Розглянувши заявлені потерпілим позовні вимоги виключно в межах заявленого ним позову Суд з'ясував.
Позивач просить стягнути з відповідача-1 моральну шкоду в сумі 160000,00 грн. та витрати понесені на правову допомогу в сумі 30000,00 грн. Стягнути з відповідача-2 завдану матеріальну шкоду, яка складається з витрат понесених потерпілим на лікування в сумі 47278,03 грн. та моральної шкоди в розмірі 16000,00 грн. (див. позовну заяву та заяву про зменшення розміру позовних вимог майнового характеру).
Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву) тим, що матеріальна шкода складається із витрат понесених потерпілим на лікування від ДТП та супутніх з ними витрат, а моральна ж шкода полягає у пережитих стражданнях після вказаних подій, та з урахуванням тривалої втрати працездатності й фактично незворотних процесів у стані здоров'я, а також витрат необхідних на відновлення здоров'я.
Представник цивільного позивача в ході судового розгляду даний позов підтримав з наведених у ньому передумов.
У судовому засіданні цивільні відповідачі та їх предстаники (див. відзив) вказали, що заявлений цивільний позов в частині матеріальної та моральної шкоди не підлягає задоволенню в часті розрахунків позивачем витрати та лікування та відповідно завищеної моральної шкоди.
Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.
Щодо матеріальної шкоди, то слід зауважити, що у судовому засіданні встановлено, що за полісом № 220310707 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застрахована відповідальність відповідача страхувальника в частині забезпечення експлуатації ТЗ, котрим керував відповідач зі строком дії з 12 квітня 2024 до 11 квітня 2025, та з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 320000,00 грн., за шкоду заподіяну майну - 160000,00 грн., франшиза - 0 грн.
Тобто, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 979 ЦК України). Згідно п. 3 ч. 1 ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно є дійсним факт, що до даних правовідносин обов'язковим є застосування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З позиції ВП ВС у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к слідує, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до юридичної особи, на яку покладено обов'язок відшкодування такої шкоди.
Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є обов'язковим.
ВП ВС в постанові від 4 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц сформувала висновок щодо правильного застосування норм права, яка звучить так, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У даному випадку, судом визнано доведеним, що в наслідок дій обвинуваченої позивачу було завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та тривалого і вартісного лікування, які обумовили додаткових витрат.
З урахуванням виключення витрат не пов'язаних з лікуванням та відновленням потерпілого, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача-2 витрати понесені потерпілим на лікування в сумі 30061,09 грн., оскільки інші докази надані позивачем на підтвердження витрат на лікування не пов'язані з ДТП та не підтвердженні відповідним лікарським закладом.
Щодо питання моральної шкоди, то слушним буде вказати, що відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Позивач вказує на те, що моральна шкода складає 100000 грн., які просить стягнути з цивільного відповідача-1, та 16000 грн, які просить стягнути з- відповідача-2.
У той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За таких обставин Суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 20 000 грн., з яких з відповідача-1 слід стягнути 18496,95 грн, з відповідача-2 стягнути 1503,05 грн.
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_8 (позивач -1) до ОСОБА_6 (відповідач-1), ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (відповідач-2) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд виходить з наступного.
Розглянувши заявлені потерпілим позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову Суд з'ясував.
Позивач просить стягнути з відповідача-1 майнову шкоду в сумі 22867 грн., моральну шкоду в сумі 20000 грн., та витрати понесені на правову допомогу в сумі 11000,00 грн. Стягнути з відповідача-2 завдану майнову шкоду в розмірі 160000,00 грн. (див. позовну заяву та заяву про часткове зменшення розміру позовних вимог).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).
У ст. 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 зазначеного Закону). Втім, законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначено в ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон № 1961-ІV.
Відповідно до ст. 1194, 1195 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Між позивачем та обвинуваченою виникли деліктні зобов'язання через завдання шкоди внаслідок ДТП. У той же час між обвинуваченою та страховою компанією існують договірні зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно висновку експерта №485/03.2025 від 19 березня 2025 року, вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , станом на 09 травня 2024 року, складає 182867,00 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вбачає підстави для задоволення позову в частині стягнення майнової шкоди з відповідача-2 в межах ліміту страхового полісу за шкоду заподіяну майну в сумі 160000,00 грн., та з відповідача-1 залишок вартості матеріального збитку в сумі 22867 грн.
Щодо питання моральної шкоди, то слушним буде вказати, що відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Позивач вказує на те, що моральна шкода складає 20000 грн., які просить стягнути з цивільного відповідача-1.
У той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За таких обставин Суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 2000 грн.
• щодо витрат на правову допомогу
Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК. Перелік видів таких витрат міститься уст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК.
До таких належать, зокрема, витрати на правову допомогу. За правилами ч. 2ст. 120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий, а згідно ч. 1ст. 124 того ж Кодексу, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Тотожного роду позицію з даного питання щодо алгоритму відшкодування потерпілому витрат на професійну правничу допомогу висловив і Верховний суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в ухвалі від 25.04.2018 в справі № 740/3447/17.
Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», які знайшли своє відображення, як слушні, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 569/10915/17, судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У світлі наведеного Суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, приходить до висновку, що цивільний позов ОСОБА_4 в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, підлягає частковому задоволенню в сумі 10000 грн. та цивільний позов ОСОБА_8 в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, підлягає частковому задоволенню в сумі 10000 грн..
VІІІ.ІІ. Питання арештованого майна Суд врегульовує відповідно до ст. 174 КПК України.
VІІІ.ІІІ. Процесуальні витрати за проведення експертних досліджень у межах кримінального провадження розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК України.
VІІІ.ІV. Питання речових доказів вирішено згідно поло жень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення експертних досліджень в сумі 22718,40 грн.
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду понесену на лікування в сумі 30061,09 (тридцять тисяч шістдесят одна) гривня 09 копійок, та моральну шкоду в сумі 1503,05 (одна тисяча п'ятсот три) гривні 05 копійок.
Стягнути ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 18496,95 (вісімнадцять тисяч чотириста дев'яносто шість) гривень 95 копійок та витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 160000,00 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 22867,00 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень 00 копійок, моральну шкоду в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень 00 копійок та витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року у справі № 761/17791/24 на автомобіль марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, жовтого кольору, що на праві власності належить ОСОБА_8 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , який поміщено на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-Б, шляхом заборони відчуження, користування, розпорядження вказаним майном, скасувати.
Арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року у справі № 761/17788/24 на автомобіль марки «Ford Escape» н.з. НОМЕР_1 , 2013 року випуску, білого кольору, що на праві власності належить ОСОБА_15 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , який поміщено на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-Б, шляхом заборони відчуження, користування, розпорядження вказаним майном, скасувати.
Речові докази: автомобіль марки «Seat Leon», н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, жовтого кольору, автомобіль марки «Ford Escape» н.з. НОМЕР_1 , 2013 року випуску, білого кольору, передані на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-Б, повернути володільцям.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я : ОСОБА_1