Справа №:755/11386/24
Провадження №: 1-кп/755/27/25
"06" травня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023113330000069 від 19.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 42023113330000069 від 19.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
У судовому засіданні прокурор подав та заявив клопотання про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням у ДУ «Київський СІЗО».
Прокурор в клопотанні зазначив, що обставини, що дають підстави обґрунтовано обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та доводять, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів крім тримання під вартою не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України, підтверджуються зібраними матеріалами досудового розслідування.
Отримані на етапі досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб передбачений КПК України і вказують на причетність ОСОБА_3 до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, при цьому таке цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Влох проти Польщі»),
Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі - Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства).
Також Європейський суд з прав людини у справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування та на стадії судового розгляду встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що обвинувачений може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом погодження показань з особами, причетними до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання, у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, ОСОБА_3 може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, як зазначено у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду», важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України виражається у тому, що отримавши матеріали клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_3 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, приймали участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, у зв'язку з чим останній матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
Також обвинувачений може вплинути на свідків, використовуючи своє становище, як військовослужбовця, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у тому, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець ОСОБА_3 , займаючи посаду стрільця-гранатометника А3258, маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, може вчинити інший злочин проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема, самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України), дезертирство (ст. 408 КК України) тощо, тим самим створивши умови для переховування його від органів досудового слідства та суду та унеможлививши здійснення швидкого, повного і неупередженого судового слідства у вказаному кримінальному провадженні.
Крім цього, наявний ризик здійснення обвинуваченим незаконного впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні вказує на можливість вчинення обвинуваченим дій, що утворюють інші склади кримінальних правопорушень, зокрема, ст. 405, 406, 426-1 КК України, які пов'язані із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства відносно військовослужбовців.
Відтак у сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації, оскільки зважаючи на особу підозрюваного він не може самоорганізуватися для здійснення належного самоконтролю.
Не можливе застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки на момент повідомлення йому про підозру ОСОБА_3 являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та, виконуючи бойові завдання у складі підрозділу військової частини, може змінювати місце проживання та дислокації.
Не можливе застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки на момент повідомлення йому про підозру та звернення до суду із вказаним клопотанням до органу досудового розслідування не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру, про обрання відносно обвинуваченого саме такого запобіжного заходу.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави та домашнього арешту відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, в умовах воєнного стану на території України, такий підхід національних судів щодо застосування запобіжного заходу, може породити позитивні прецеденти, для належного покарання осіб, які вчинили злочини, що поміж іншого, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану та підриву авторитету Держави.
Прокурор у клопотанні зазначив про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 , так як наявні ризики, які було встановлено судом при застосуванні запобіжного заходу, не зменшились, продовжують існувати та виправдовують його подальше утримання під вартою, матеріали кримінального провадження містять вагомі докази про вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна, у зв'язку з чим, з метою попередження можливому переховуванню ОСОБА_3 від органів досудового розслідування та суду, незаконному впливу на свідків, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, а також вчиненню ним інших кримінальних правопорушень, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки та забезпечення виконання процесуальних рішень доцільно продовжити тримання під вартою ОСОБА_3 .
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив продовжити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням суми застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання, оскільки ризики, наведенні у клопотанні, є необґрунтованими та не доведеними, оскільки ОСОБА_3 не ухиляється від суду, є військовим. Заставу обвинувачений і його родина не мають можливості сплатити, оскільки він сирота, виховувався бабусею, а для сестри - великий розмір. Просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або домашнього арешту за місцем проживання його сестри ОСОБА_9 , яка проживає у Київській області та готова надати місце проживання ОСОБА_3 .
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав думку свого захисника, зазначив, що має проблеми зі здоров'ям, які потребують лікуванню. Крім того, зазначив, що у ІНФОРМАЦІЯ_3 на Гауптвахті є достатньо місць для утримання військових, просив у разі задоволення клопотання залишити на Гауптвахті.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, суддя приходить до наступного.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.08.2024 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який у подальшому ухвалами суду був продовжений, строк дії якого спливає 08.05.2025 року. Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий. Так, відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 177 КПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Під обґрунтованою підозрою на стадії судового розгляду суд розуміє існування фактів та інформації, які здатні переконати неупередженого спостерігача в тому, що певна особа (група осіб) могла вчинити злочин, у такому випадку наявні докази об'єктивно пов'язують цю особу (групу осіб) із певним злочином. При цьому, критерій обґрунтованості підозри зовсім не вимагає того, щоб ці докази були достатніми для того, щоб визнати особу винуватою та забезпечити її засудження, але мають бути достатніми (вагомими) для того, щоб виправдати подальше існування заходів забезпечення судового розгляду. Такий стандарт доказування є найнижчим і не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою злочину. Як вбачається з матеріалів досудового розслідування №42023113330000069 обґрунтованість підозри ОСОБА_3 на стадії судового розгляду у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ґрунтується на: протоколі допиту свідка ОСОБА_10 від 04.01.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 20.02.2024 року; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д- зняття інформації з електронний комунікаційних мереж від 07.03.2024 року; протоколі за результатами контролю за вчиненням злочину від 25.01.2024 року; висновку експерта № КСЕ-19-24/7518-НЗПРАП від 07.02.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 22.01.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 20.02.2024 року; протоколі про результати аудіо-відеоконтролю за особою; протоколі 23.03.2024; за результатами контролю за вчиненням злочину від 23.03.2024 року; протоколі про результати аудіо,-відеоконтролю за особою від 23.03.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 23.03.2024 року; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д-зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 29.03.2024 року; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д-зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 29.03.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 23.03.2024 року; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 29.03.2024 року; протоколом за результатами проведення НС(Р)Д - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 29.03.2024 року; протоколі за результатами негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження від 23.03.2024 року; протоколі затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину від 28.03.2024 року; протоколом огляду місця події від 28.03.2024 року; висновку експерта № СЕ-19/111-24/20196-НЗПРАП від 30.03.2024 року та іншими матеріалами. Перелік вище зазначених матеріалів, а також виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, зазначений в обвинувальному акті, на даний момент, у своїй сукупності є вагомим та здатен переконати неупередженого спостерігача у тому, що обвинувачений ОСОБА_3 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України. При цьому, суд не вдається у тонкощі кримінально-правової кваліфікації та вирішення питання доведеності його вини, оскільки дослідження зібраних стороною доказів, у разі призначення даного обвинувального акта, здійснюватиметься під час судового розгляду - у судовому засіданні, а їх оцінка - в нарадчій кімнаті. Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, то слід зазначити таке. Суд вважає обґрунтованим стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_3 , будучи обізнаним із санкцією статті, яка йому інкримінуються, може переховуватись від суду, оскільки ним ймовірно вчинено особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Крім того, у обвинуваченого відсутнє постійне місце проживання у м. Києві. Тому даний ризик є цілком реальним. Суд вважає, що стороною обвинувачення обґрунтовано і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що згідно чинного законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. А тому, враховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 та обставини його вчинення, ризик впливу останнього на свідків та інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні, як вмовлянням, підкупом, так і іншими незаконними способами, є досить реальним. Крім того, суд вважає, що стороною обвинувачення не обґрунтовано ризики, передбаченні п. 4 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слід зазначити, що розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 , відповідно до ст. 178 КПК України суд враховує, крім іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведеності його вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, майновий стан обвинуваченого. Заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні, з огляду на специфіку кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а також на конкретні обставини кримінального провадження, його особу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, що стосується питання доцільності обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93). Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України. Обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином. Обвинувачений є військовослужбовцем, не має постійного місця проживання у м. Києві, не має міцних соціальних зав'язків, зареєстрований у Житомирській області, тому може ухилятися від суду та впливати на свідків та інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні. Під час судового розгляду судом не встановлено обставин, які не були враховані під час застосування стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу. Поряд із цим, стороною захисту не надано суду доказів, що свідчили б про зменшення чи невілювання існуючих у провадженні ризиків та доцільність зміни запобіжного заходу на домашній арешт чи особисте зобов'язання. Суд ставиться критично до доводів сторони захисту щодо можливості застосування домашнього арешту за місцем проживання сестри обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки стороною захисту не надано доказів на підтвердження проживання ОСОБА_9 у Київській області та її дозвіл на те, щоб ОСОБА_3 проживав у неї під час застосування запобіжного заходу. Також не наведено обґрунтованих доводів щодо наявності інших обставин, які тягнуть за собою зміну застосованого запобіжного заходу. При цьому суд враховує, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_3 обвинувачується, є особливо тяжким злочином у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Враховуючи наведене, суд на даному етапі розгляду кримінального провадження, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Щодо доводів прокурора про утримання обвинуваченого ОСОБА_3 у ДУ «Київський СІЗО», то такі доводи є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбаченим цим Кодексом, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті. Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183, 194, 314-318, 369-372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою- задовольнити частково. Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах 60 днів, тобто до 04 липня 2025 року включно, з утриманням на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ). Визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 121 120 грн, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р № UA128201720355259002001012089), у разі внесення якої він підлягає звільненню з-під варти. На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні. Визначити 2-місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави. Роз'яснити обвинуваченому, що у разі порушення ним обов'язків, покладених на нього в цій ухвалі, застава звертається у дохід держави. Будь-які твердження чи заяви обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні. Ухвала судді щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення. Повний текст ухвали буде проголошено 07 травня 2025 року о 09 годині 50 хвилин.
Суддя ОСОБА_1