30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 401/44/21
провадження № 61-13412св23
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2022 року в складі судді Макарова Ю. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенко О. Л., Єгорової С. М., Чельник О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання батьківства за рішенням суду.
Позов обґрунтовано тим, що сторони знайомі з 2002 року, а з
2006 року по червень 2008 рік між ними склалися близькі стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 .
При реєстрації народження дитини відомості про батька записані відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України), батьком дитини зазначений ОСОБА_4 .
Відповідач своє батьківство відносно ОСОБА_3 не визнає, що стало підставою звернення позивача з цим позовом до суду.
Посилаючись на такі обставини, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , виключивши з нього відомості про батька ОСОБА_4 , зазначивши у графі «Батько» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2022 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року, позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внесено зміни до актового запису № 89 від 03 березня 2009 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Світловодськ Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зазначено у відомостях про батька у графі «Батько» - ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
Виключено з актового запису №89 від 03 березня 2009 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Світловодськ Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відомості про ОСОБА_4 , як про батька.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що відповідач ОСОБА_2 тричі не з'являвся до експертної установи для проведення судової генетичної експертизи, що унеможливило відібрання біологічних зразків та проведення експертизи. Суди дійшли висновку, що відповідач свідомо ухилився від проведення вказаної експертизи, а тому на підставі статті 109 СК України визнали факт його батьківства щодо ОСОБА_3 встановленим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 вересня 2023 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року, витребувано матеріали із суду першої інстанції.
24 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві
Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії Ситнік О. М.,
Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей
76, 77, 81 ЦПК України.
Cуди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі лише твердження позивача.
ОСОБА_1 жодних доказів на підтвердження позовних вимог та на підтвердження необхідності призначення генетичної експертизи не надала.
Відповідач заперечує факт наявності між сторонами близьких стосунків.
Позиція інших учасників справи
Відповідач не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знайомі один з одним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кременчук Полтавської області народилась ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 03 березня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Світловодськ Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області, актовий запис №89. Батьками дитини зазначені: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_1 .
Відомості про батька у свідоцтві про народження дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Відповідно до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі «мати» зазначена ОСОБА_1 , в графі батько - ОСОБА_4 , відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Згідно частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.
У роз'ясненнях, викладених у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм Сімейного кодексу на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Відповідно до пункту 9 указаної Постанови, питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (в залежності від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
Отже, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Європейський суд з прав людини (далі- ЄСПЛ) у рішенні від 07 травня
2009 року в справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
У рішенні від 29 січня 2019 року в справі «Міфсуд проти Мальти» (заява
№ 62257/15) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку на підтвердження або спростування батьківства.
Експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази.
Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.
Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18, від 19 травня 2021 року в справі № 207/789/19.
Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Вказаний висновок Верховний Суд висловив в постановах від 18 лютого
2021 року у справі № 569/13821/18; від 10 лютого 2021 року у справі
№ 332/2901/15, від 26 квітня 2023 року у справі
№ 199/3284/19, від 31 травня 2023 року у справі № 363/3349/19.
Суд першої інстанції тричі призначав судову-генетичну експертизу для встановлення наявності/відсутності кровного споріднення між відповідачем ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 , однак ухвали суду про призначення експертизи експертна установа повернула без виконання у зв'язку з неявкою до експертної установи відповідача для відбору біологічних зразків.
При цьому, відповідач чотири рази був завчасно попереджений про час, день та місце відбору біологічних зразків для проведення генетичної експертизи, але жодного разу не з'явився, причини неявки суди першої та апеляційної інстанцій визнали неповажними.
З огляду на зміст усіх заяв, які відповідач подавав до суду з поясненнями своєї неявки до експертної установи, а також з огляду на зміст апеляційної та касаційної скарг, можна дійти висновку, що він не вбачав сенсу у проведенні експертизи через відсутність інших наданих позивачем доказів його батьківства.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що відповідач був достовірно обізнаний про неодноразове призначення
судово-генетичної експертизи у цій справі, про необхідність надання ним біологічних зразків для проведення експертизи, про дату, час та місце відібрання таких зразків, але жодного разу не з'явився для забору зразків, що унеможливило проведення експертизи та отримання її результатів, а також позбавило позивача надати доказ, який міг підтвердити батьківство відповідача.
Як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі відповідач фактично не заперечував проти наявності між сторонами відносин, пов'язаних з особистим життям. ОСОБА_2 зазначав лише про те, що відносини з позивачем не передбачали можливість спільного проживання, шлюбу та інших подібних відносин.
З огляду на те, що відповідач фактично визнав наявність між ним і позивачем відносин, пов'язаних з особистим життям, а результати судово-генетичної експертизи могли спростувати доводи позивача щодо батьківства відповідача стосовно народженої дитини, врахувавши умисне неодноразове ухилення відповідача від подання експертам необхідних матеріалів, що унеможливило проведення генетичної експертизи, суди обґрунтовано визнали встановленим факт, який останній заперечував, і для підтвердження або спростування якого призначалась така експертиза.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада
1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту першого статті 7 Конвенції про права дитини має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
У справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11 ЄСПЛ звертав увагу, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків.
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21).
Суди першої та апеляційної інстанцій у даній конкретній справі при вирішенні позовних вимог про визнання батьківства, внесення змін про батька дитини, виходячи з найкращих інтересів дитини, а також оскільки відповідач будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень щодо позову не надав, правильно встановили походження дитини ОСОБА_3 від відповідача.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права.
Як на одну з підстав касаційного оскарження заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема щодо застосування статей 76, 77, 81 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст вказаної норми права, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 76, 77, 81 ЦПК України щодо призначення експертизи, без надання жодних доказів.
З цього приводу Верховний Суд зазначає наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( частина перша, третя статті 12 ЦПК України)
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Учасники справи мають право заявити клопотання про призначення експертизи та запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта, однак остаточне коло цих питань встановлюється судом в ухвалі. В той же час інша сторона має право подати до суду аргументовані заперечення проти клопотання про призначення експертизи.
Необхідність призначення судової експертизи в цивільному процесі обумовлена, насамперед, необхідністю з'ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру, не можуть бути з'ясовані судом на основі положень чинного законодавства або замінені іншими засобами доказування, що може вплинути на правильне вирішення цивільного спору по суті.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01 червня 2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів з'ясування або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Отже, для дослідження обставин, які входять до предмета доказування, суд за клопотанням сторони, у разі, якщо встановлення таких обставин потребує наявних у експерта спеціальних знань, призначає експертизу, виходячи з принципів цивільного судочинства щодо змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 207/789/19
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм процесуального права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга, провадження по якій відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. С. Ситнік