30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 752/13545/21
провадження № 61-324св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року у склад судді Мазура Ю. Ю.та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про участь одного із батьків у вихованні дитини.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, фактичних шлюбних відносин не підтримують. З осені 2019 року сторони проживають окремо. Під час спільного проживання у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З народження дитина проживала у будинку, який належить позивачу на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . Він постійно піклується про добробут родини забезпечуючи її матеріальне утримання, відпочинок, бере активну участь у вихованні дитини. Дитина спілкується з ОСОБА_2 лише в телефонному режимі за власним бажанням, перешкод у спілкуванні з матір'ю дитині не чинить.
Просив встановити ОСОБА_2 наступний порядок та спосіб спілкування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити дій щодо здійснення особистого контакту з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наближення до дитини на відстань не меншу за 500 метрів, розшукування дитини самостійно або через третіх осіб, розповсюдження інформації, що стосується особистого життя дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у будь-який спосіб, у тому числі через засоби масової інформації та мережу Інтернет;
рекомендувати ОСОБА_2 добровільно пройти Типову програму для кривдників, затверджену Наказом Міністерства соціальної політики № 1434 від 01 жовтня 2018 року та отримати позитивний письмовий висновок про повне проходження даної програми;
отримати письмовий висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради про можливість здійснення особистого контакту з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наявного висновку про проходження Типової програми для кривдників, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики № 1434 від 01 жовтня 2018 року;
за наявності позитивного висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради про можливість здійснення особистого контакту з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без факторів психологічної травматизації для дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволити здійснювати особистий контакт з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у спосіб вказаний у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради з урахуванням бажання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо здійснення такого контакту;
заборонити ОСОБА_2 здійснювати особистий контакт з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у разі наявності висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради про неможливість здійснення або продовження особистого контакту з дитиною.
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини.
Позов обґрунтований тим, що після припинення відносин з ОСОБА_1 , вона разом із дочкою переїхали проживати із с. Гатне до її квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить їй на праві особистої приватної власності. У вказаній квартирі для дитини була облаштована кімната, створені умови для гармонійного відпочинку та навчання.
03 липня 2020 року на прохання ОСОБА_1 вона передала тимчасово дочку на короткострокові канікули до батька за його місцем проживання у с. Гатне Київської області. З ОСОБА_1 була домовленість, що дочка буде повернута матері через два тижня. Однак ОСОБА_1 дитину не повернув, вчиняє дії щодо недопущення матері до дитини, останні півроку їй не відомо де і з ким проживає неповнолітня ОСОБА_3 . Документи дитини із школи № 269 у м. Києві було одноосібно забрано відповідачем у 2020 році, що унеможливило надалі отримання дитиною якісної освіти. Наразі дитина перебуває в повній соціальній ізоляції внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , оскільки він самовільно змінивши місце проживання, здійснює психологічний тиск на неї та свідомо негативно налаштовує її проти матері.
Просила: зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
встановити ОСОБА_2 способи участі у вихованні та спілкуванні із дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановивши їй наступний графік спілкування, виховання та проведення часу з донькою: кожного ІІ та ІV тижня місяця з 9:00 год понеділка до 9:00 год наступного понеділка - дочка проводить час з матір'ю, в тому числі за її місцем проживання, без присутності батька; під час літніх канікул, щороку у парні роки з 9:00 год першого червня до 20:00 год шістнадцятого липня дитина проводить з матір'ю за її місцем проживання, у непарні роки - з 9:00 год сімнадцятого липня до 20:00 год тридцять першого серпня дитина проводить з матір'ю за її місцем проживання; під час перебування дитини з батьком матір має право на необмежене спілкування з дочкою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв'язку враховуючи час навчання та відпочинку дитини.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено ОСОБА_2 способи участі у вихованні та спілкуванні із дочкою ОСОБА_3 , встановивши їй наступний графік спілкування, виховання та проведення часу з донькою: кожного ІІ та ІV тижня місяця з 9:00 год понеділка до 9:00 год наступного понеділка - донька проводить час з матір'ю, в тому числі за її місцем проживання, без присутності батька; під час літніх канікул, щороку у парні роки з 9:00 год першого червня до 20:00 год шістнадцятого липня дитина проводить з матір'ю за її місцем проживання, у непарні роки з 9:00 год сімнадцятого липня до 20:00 год тридцять першого серпня дитина проводить з матір'ю за її місцем проживання.
Під час перебування дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 , матір ОСОБА_2 має право на необмежене спілкування з дочкою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв'язку враховуючи час навчання та відпочинку дитини.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що в першу чергу мають бути захищені права дитини та сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема наявність перешкод матері у доступі до дочки та намагання її брати участь у повноцінному вихованні дитини, ураховуючи висновки органу опіки та піклування, які є достатньо обґрунтованими та не суперечать інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сіваенко В. В., засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, просить їх скасувати в частині задоволення зустрічного позову, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 308/9575/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 285/3071/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 31 січня 2024 року у справі № 449/1019/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 638/14616/18, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18.
Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 19, частин першої, другої статті 159 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у взаємозв'язку зі статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суди не дослідили зібрані докази у справі, а саме рішення судів щодо стягнення аліментів на дитину, висновок органу опіки та піклування від 22 вересня 2022 року № 8/6.
Суди першої та апеляційної інстанцій визначили спосіб участі у вихованні дитини, який не передбачений нормою статті 159 СК України, визначивши не способи участі матері, у вихованні дитини, а визначивши місце проживання дитини з матір'ю два тижні кожного календарного місяця, а також половину днів під час літніх канікул дитини, оскільки така резолютивна частина оскаржуваних судових рішень не містить належних, передбачених частиною другою статті 159 СК України, способів участі у вихованні дитини, як періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання матері, місце та час їхнього спілкування. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили не способи участі матері у вихованні дитини, а місце проживання дитини з матір'ю протягом половини життя дитини, що є неприпустимим у такій категорії спорів з таким предметом позову.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано проігнорував заяву учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме проігнорував клопотання про витребування від органу опіки та піклування висновку щодо розв'язання спору стосовно зустрічної позовної заяви, не вислухав думку дитини стосовно заявленого зустрічного позову.
Ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року не виконана, висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, органом опіки та піклування не наданий.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було вислухано та почуто думку дитину, що позбавило права дитини брати активну участь у вирішенні її долі, зокрема у визначенні способів участі матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Волков А. В., на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що заявником не надано доказів, які б давали підстави суду обмежити матір дитини у вихованні своєї дочки, так само як і не спростовано загальноприйнятий принцип рівності батьків щодо участі у вихованні дитини.
17 квітня 2024 року у судовому засіданні представником ОСОБА_1 було заявлено клопотання про опитування в суді дитини ОСОБА_3 , проте в задоволенні зазначеного клопотання заявнику було відмовлено.
Однак думка дитини була вислухана онлайн на засіданні Комісії з прав дитини органу опіки та піклування Гатненської сільської ради 25 січня 2024 року, за результатом якого було складено висновок органу опіки та піклування затвердженого Гатненською сільською радою від 25 січня 2024 року № 2/7 та який долучений до матеріалів справи. Тому, з урахуванням предмету спору, а також опитування дитини поза межами судового засідання (зокрема і дитячим психологом Гатненської сільської ради, і органом опіки та піклування які звертали увагу на необхідність надання дівчинці психологічної допомоги) судом не порушено статтю 171 СК України.
Посилання заявника на те, що нібито ним не чиняться перешкоди у доступі до дитини, спростовуються наданими актами про невиконання рішення суду в порядку забезпечення позову, зверненнями матері до поліції та органів опіки, наявністю виконавчого провадження у примусовому виконанні судового рішення в порядку забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на неправильне, на його думку застосування судом статті 159 СК України в частині визначення матері способів участі у вихованні дитини, то заявником неправильно трактуються положення вказаної статті, оскільки цією статтею не обмежується принцип рівності батьків у реалізації права на виховання, так само як і час проведений матір'ю зі своєю дитиною.
Відповідач не був зацікавлений у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані були не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, що порушує принцип рівності сторін та йде в розріз інтересам дитини.
Межі касаційного перегляду
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині зустрічного позову ОСОБА_2 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_3 .
У свідоцтві про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 батьками зазначено: мати - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_1 .
У 2019 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили спільне проживання без реєстрації шлюбу. Сторони проживають окремо, дитина проживає з батьком ОСОБА_1 .
Згідно з висновком фахівця завідувача лабораторії практичної психології навчально-наукового інституту міжнародних відносин і соціальних наук ПАТ «Вищий навчальний заклад» МАУП, доцента кафедри психології Навчально-наукового інституту міжнародних відносин і соціальних наук ПАТ «Вищий навчальний заклад» МАУП, практичного психолога КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» ОСОБА_8 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на звернення її батька ОСОБА_1 від 03 жовтня 2020 року ОСОБА_3 постраждала від психотравматичних чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю. Поведінка матері є проявом психологічного та фізичного насильства, недбалого ставлення до життєво важливих потреб дитини, які забезпечують відчуття безпеки і повноцінний, здоровий особистісний розвиток. ОСОБА_3 має тісну, надійну прив'язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об'єктом і якого вона чітко пов'язує з відчуттям захищеності та безпеки.
Відповідно до висновку фахівця ОСОБА_4 за результатом психологічної діагностики малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18 грудня 2020 року виявлено порушення контакту, зв'язку та прив'язаності ОСОБА_5 з матір'ю. Відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної шкоди.
18 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву на ім'я директора СШ І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням французької мови № 269 м. Києва щодо надання документів його дочки ОСОБА_3 у зв'язку з переходом до іншої школи.
Згідно з довідкою закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело Плюс» № 594 від 16 жовтня 2020 року виданої ОСОБА_3 в тому, що вона навчається в 4-му класі ЗЗСО І-ІІІ Ступенів «Центр дистанційної освіти «Джерело Плюс».
Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело Плюс» 16 жовтня 2020 року вказано, що ОСОБА_6 за період навчання зарекомендувала себе як активна, працелюбна, уважна учениця. Володіє учбовим матеріалом на високому рівні. Має добру, розвинену пам'ять, швидко запам'ятовує навчальний матеріал і легко його відтворює. Батько приділяє їй належну й всебічну увагу вихованню дочки.
ОСОБА_2 працює в ТОВ «Рейл Лоджистікс» на посаді заступника відділу казначейства з 20 серпня 2018 року до сьогодні, що підтверджується характеристикою з місця роботи вих. № 695 від 13 серпня 2020 року. Також зазначено, що ОСОБА_2 має дві вищі освіти за спеціальностями: магістр з банківської справи, перекладач англійської та німецької мов. ОСОБА_2 володіє великим досвідом роботи та практичними навичками по своїй спеціальності, успішно справляється зі своїми обов'язками, здатна вирішувати складні ситуації, які складаються в процесі виконання трудових обов'язків. З колегами знаходиться в дружніх відносинах. Доброзичлива, стримана в будь-якій ситуації готова до мирного вирішення конфлікту.
Згідно з актом обстеження умов проживання, проведеного головним спеціалістом служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 26 травня 2021 року, проведено обстеження умов проживання: АДРЕСА_2 , зазначено, що в квартирі зроблено сучасний ремонт, чисто та охайно, наявна побутова техніка та меблі, створено належні умови для ведення домашнього господарства. Для малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виділено окрему кімнату. В кімнаті наявне спальне місце, шафа для речей, стіл для занять дитини, наявні дитячі речі відповідно до статі та віку дитини.
Відповідно до характеристики т.в.о. Генерального директора АТ «Укртрансгаз» Пузік Д. М. працює на посаді провідного фахівця управління (служби) керування ризиками з 21 лютого 2019 року. Має вищу освіту та понад 15 років досвіду в банківській системі в сфері управління ризиками. Працюючи в АТ «Укртрансгаз» виконує функції ризик-координатора під час взаємодії із структурними підрозділами НАК «Нафтогаз України» в рамках процесу управління ризиками. Зазначено, що відповідально ставиться до виконання батьківських обов'язків. Залучає дочку до участі у конкурсах дитячої творчості, організованих для дітей співробітників товариства.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року № 9-253-132 сума доходу з 01 березня 2019 року до 30 вересня 2020 року становить 1 184 881,56 грн.
ОСОБА_1 на обліку лікаря психіатра не перебуває, не судимий, що підтверджується відповідними довідками, які наявні в матеріалах справи.
Згідно з експертним дослідженням-рецензією ФОП ОСОБА_7 від 10 лютого 2022 року зазначено, що «експертний висновок», виконаний ОСОБА_8 , 03 жовтня 2020 року, складений з великою кількістю порушень та не відповідає положенню нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності та методик проведення судових експертиз, Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
17 червня 2022 року служба у справах дітей та сім'ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області листом № 02-11/688 на звернення ОСОБА_2 щодо негайного вилучення дитини ОСОБА_3 у батька у зв'язку з загрозою її життю та здоров'ю, повідомила, що не вдалось поспілкуватися з батьком ОСОБА_1 та з дитиною ОСОБА_3 щоб належним чином оцінити рівень безпеки загрози життю та здоров'ю. Зі свого боку, служба надіслала лист до начальника відділення поліції № 2 Фастівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області з проханням вжити заходи згідно чинного законодавства.
22 січня 2022 року, 29 січня 2022 року та 12 лютого 2022 року складено акти, зокрема за підписом представника Гатненської сільської ради щодо ненадання матері на побачення дитини згідно з постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.
Відповідно до акта державного виконавця Фастівського ВДВС у Фастівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) Майданюк І. А. від 12 лютого 2022 року при примусовому виконанні виконавчого документа - постанови, ухваленої 09 грудня 2021 року Київським апеляційним судом про зобов'язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_3 у присутності психолога служби у справах захисту дітей та сім'ї ОСОБА_9 головного державного виконавця Скрід Ю. М. встановлено, що ОСОБА_1 не з'явився в приміщення органу опіки та піклування Гатненської сільської ради та не надав можливість спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 згідно з постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 759/14917/20.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року
№ 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Тобто у дитини є право, а не обов'язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає оремо.
У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати всю сукупність обставин конкретної справи.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що в першу чергу мають бути захищені права дитини та сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема наявність перешкод матері у доступі до дочки та намагання її брати участь у повноцінному вихованні дитини, ураховуючи висновки органу опіки та піклування, які є достатньо обґрунтованими та не суперечать інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
З таким висновком повністю погодитися не можна з огляду на таке.
Щодо доводів заявника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було вислухано та почуто думку дитину, що позбавило права дитини брати активну участь у вирішенні її долі, зокрема у визначенні способів участі матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України) (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, від 25 вересня 2024 року в справі № 759/11903/23).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. Водночас думка дитини не завжди може відповідати її найкращим інтересам.
У справі «Ген та інші проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19, 42767/19, пункт 66) суд зазначив, що право дитини висловлювати власні погляди не потрібно тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв'язків дитини із сім'єю.
Верховний Суд зауважує, що суд може оцінювати думку дитини з урахування її віку не лише безпосередньо в судовому засіданні, але і через оцінку висновку органу опіки і піклування, службові особи якого проводили опитування дитини; за наслідками професійного посередництва, зокрема шляхом її опитування у присутності експерта психолога, який має відповідну кваліфікацію та може проводити бесіди з дитиною і правильно передати та інтерпретувати її слова, з фіксацією його результатів для суду у вигляді висновків експерта.
Отже, з огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та / або спеціаліста.
Таким чином, для правильного застосування зазначених норм права при вирішенні питання щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини необхідно щоб дитина була заслухана.
Отже, у справі яка переглядається, суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази щодо думки дитини, не дав оцінки заяві ОСОБА_1 про врахування думки дитини при вирішенні спору, оскільки на час подання позовної заяви, дитині виповнилося десять років і її думка повинна була бути врахована, та не проаналізував чи рішення суду першої інстанції враховує інтереси дитини.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди не дослідили висновок виконавчого комітету Гатненської сільської ради від 22 вересня 2022 року № 8/6.
Матеріали справи містять висновок виконавчого комітету Гатненської сільської ради щодо розв'язання спору про участь у вихованні дитини від 22 вересня 2022 року № 8/6, яким рекомендовано батьку ОСОБА_1 дотримуватися постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 759/14917/20 щодо можливості спілкування матері з дитиною кожної суботи з 12:00 год до 14:00 год у приміщенні органу опіки та піклування виконавчого комітету Гатненської сільської ради в присутності психолога або працівника органу опіки та піклування.
Також у матеріалах справи наявний висновок виконавчого комітету Гатненської сільської ради щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дитини від 25 січня 2024 року № 2/7, яким рекомендовано ізолювати від батьків дитину та провести додаткові зустрічі дитини з психологом для визначення психоемоційного стану ОСОБА_3 .
Проте оцінки належності та допустимості таких доказів рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять, посилань на зазначені висновки органу опіки та піклування у мотивувальній частині рішень судів немає.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій визначили спосіб участі у вихованні дитини, який не передбачений нормою статті 159 СК України, визначивши не способи участі матері, у вихованні дитини, а визначивши місце проживання дитини з матір'ю два тижні кожного календарного місяця, а також половину днів під час літніх канікул дитини, оскільки така резолютивна частина оскаржуваних судових рішень не містить належних, передбачених частиною другою статті 159 СК України, способів участі у вихованні дитини, як періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання матері, місце та час їхнього спілкування
Відповідно до частини другої статті 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на важливості правильного розмежування між визначенням місця проживання дитини та способами участі одного з батьків у її вихованні. Визначення місця проживання дитини у межах позову про встановлення способів участі у вихованні є неприпустимим та суперечить нормам сімейного законодавства.
Суду апеляційної інстанції необхідно було перевірити вимоги ОСОБА_2 , чи не зводяться вони до фактичного визначення місця проживання дитини з матір'ю протягом значної частини часу, та чи буде це в межах предмета спору про визначення способів участі у вихованні дитини. Чи не суперечитиме це у цій справі суті правовідносин, які врегульовуються статтею 159 СК України (див. схожі висновки у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19).
Окрім того, результати психологічної експертизи (висновки фахівців ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ) свідчать про наявність тісної психологічної прив'язаності дитини до батька та вказують на потенційне психологічне травмування дитини у разі реалізації заявленого графіка спілкування з матір'ю, оскільки відповідно до висновку ОСОБА_8 .ОСОБА_3 постраждала від психотравматичних чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю, а поведінка матері є проявом психологічного та фізичного насильства, недбалого ставлення до життєво важливих потреб дитини, які забезпечують відчуття безпеки і повноцінний, здоровий особистісний розвиток.
Враховуючи викладене, суди мають оцінити не лише юридичну допустимість позовних вимог у межах статті 159 СК України, а й психоемоційний стан дитини, її прив'язаність до батька та наявні ризики для психічного здоров'я у разі задоволення зустрічного позову, оскільки такий графік спілкування та виховання може бути травматичним для психологічного стану дитини.
З огляду на принцип забезпечення найкращих інтересів дитини (стаття 7 Конвенції про права дитини, стаття 3 СК України), встановлення графіка спілкування в запропонованому позивачем обсязі не є можливим.
Отже, справу необхідно переглянути з урахуванням потреб дитини у стабільному емоційному середовищі, дослідити висновки органу опіки та піклування, як це передбачено частиною третьою статті 19 СК України.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд для правильного визначення способів участі матері у вихованні дитини згідно з чинним законодавством.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині зустрічного позову не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити докази у справі, надати належну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх підставі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в частині зустрічного позову скасувати, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік