23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 931/999/23
провадження № 61-10552св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Затурцівської сільської ради Волинської області, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Огородник Олег Валентинович, на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року в складі судді Масляної С. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову посилалась на те, що 03 липня 2015 року між позивачем та відповідачем укладений шлюб, який рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 07 серпня 2018 року розірвано. Під час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , який має проблеми зі здоров'ям та згідно з медичним висновком № 187 про дитину-інваліда віком до 18 років, виданим КП «Луцька міська дитяча поліклініка» Управління охорони здоров'я Луцької міської ради 18 вересня 2019 року, є дитиною-інвалідом.
Зазначила, що відповідач (батько дитини) не займається духовним та фізичним вихованням дитини, не бере участі у її вихованні, не цікавиться її життям. З 2018 по червень 2021 року жодного разу не забрав дитину із дитячого садка. Ситуація не змінилася і коли син почав навчатися в школі. На переконання відповідача, він не є біологічним батьком дитини, що стало підставою подання ним 14 лютого 2022 року до Локачинського районного суду Волинської області позову про виключення з актового запису відомостей про батьківство. Однак після повномасштабного вторгнення російської федерації відповідач відмовився від свого позову про виключення з актового запису відомостей про батьківство. Окрім того, відповідач по справі зловживає спиртними напоями та вже неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Свідоме та тривале (більше п'яти років) нехтування своїми батьківськими обов'язками і небажання займатися вихованням дитини суперечить її інтересам та приносить шкоду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 попереджено про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Волинського апеляційного суду від 19 червня 2024 року рішення Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року залишено без змін.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем не надано доказів умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, свідомого нехтування ними, вжиття крайнього заходу впливу на батька у вигляді позбавлення його батьківських прав на даний час є недоцільним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Огородник О. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня
2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 червня
2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 червня 2024 року та витребувано матеріали із суду першої інстанції.
08 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме вважає, що суди не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі
№ 203/3505/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21.
Так, суд першої інстанції не здійснив належний аналіз та оцінку доказів, які в даному випадку є достатніми та підтверджують факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина, який потребує особливого догляду через проблеми зі здоров'ям та наявністю групи інвалідності.
Крім того, суди не зазначили обґрунтованої причини неврахування висновку служби у справах дітей Луцької міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » від 02 лютого 2024 року №42, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області від 14 лютого 2024 року № 117-1. ОСОБА_2 у службу у справах дітей із заявами щодо перешкоджання ОСОБА_1 у його спілкуванні з сином та визначення способу участі у вихованні дитини не звертався.
На думку позивача, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що факт заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, не надавши належну оцінку тому, що відповідач після попередження жодним чином не змінив свою поведінку відносно дитини, не довів своє прагнення здійснювати належне піклування за нею протягом всього судового розгляду.
Суди надали перевагу усним поясненням представника відповідача та, не зважаючи на визнання явки відповідача у судове засідання обов'язковою, останній жодного разу не з'явився для дачі особистих пояснень.
Позивач впевнена, що відповідач висловлює свої заперечення проти позову через наявність у дитини статусу інваліда, який надає відповідачу право на відстрочку від мобілізації.
Позиція інших учасників справи
02 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення, просив оскаржувані рішення залишити без змін, оскільки судами надано оцінку спірним правовідносинам належним чином та правильно, відповідно до норм діючого законодавства України.
У відзиві відповідач зазначив, що не ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків, завжди надавав матеріальну допомогу, приїздив до сина, спілкувався з ним, піклувався про його розвиток та здоров'я. Однак, після того, як позивач дізналась, що він хочу вдруге одружитися, вона почала чинити перешкоди у спілкуванні та побаченнях з дитиною.
Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 07 серпня 2018 року розірвано.
Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12 листопада 2015 року, батьком дитини у свідоцтві про народження зазначений ОСОБА_2 .
Згідно з медичним висновком № 187 про дитину-інваліда віком до 18 років, виданим КП «Луцька міська дитяча поліклініка» Управління охорони здоров'я Луцької міської ради 18 вересня 2019 року, ОСОБА_3 має захворювання: вроджений вивих правого стегна після закритого вправлення, залишкова дисплазія кульшових суглобів, тотальний асептичний некроз головки правого стегна, вкорочення правої нижньої кінцівки 2 см, компенсаторний сколіоз.
Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як вбачається з листа Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області від 21 березня 2023 року
№ 2201, виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_4 аліментів було відкрито 13 вересня 2020 року за заявою стягувача. Станом на 03 березня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня, наявна переплата у розмірі 2 227,83 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3430080821.1 від 21 січня 2024 року ОСОБА_2 сплачено аліменти за січень 2024 року.
14 лютого 2022 року ОСОБА_2 звертався до Локачинського районного суду Волинської області з позовною заявою про виключення відомостей про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_3 , однак від позову відмовився, що підтверджується копією ухвали від 21 лютого 2022 року в справі № 931/71/22, витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з листом директора Комунального закладу «Луцький ліцей № 5 Луцької міської ради», за інформацією класного керівника 2-А класу, батько
ОСОБА_3 - ОСОБА_2 протягом 2022-2023 років участі у батьківських зборах не приймав, успіхами у навчанні свого сина, його поведінкою та іншими питаннями, пов'язаними з навчанням сина, не цікавився.
Відповідно до довідки, виданої Комунальним закладом «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 17 Луцької міської ради 18 серпня 2023 року № 20, батько ОСОБА_2 жодного разу не приймав участі у батьківських зборах дошкільного закладу, ніколи не відвідував святкових ранків за участю сина, не цікавився успіхами у навчанні дитини, його поведінкою та іншими питаннями, пов'язаними з перебуванням дитини у дошкільному закладі.
З інформації керівника художньої студії «Чарівний пензлик» вбачається, що батько ОСОБА_3 протягом 2020-2023 років успіхами у навчанні свого сина, його поведінкою та іншими питаннями, пов'язаними з навчанням сина, не цікавився.
Згідно з листом органу опіки та піклування Затурцівської сільської ради
від 02 травня 2023 року № 451/01-15, наданого ОСОБА_2 у відповідь на його заяву від 05 квітня 2023 року щодо перевірки цільового призначення отриманих ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок аліментів на малолітнього сина ОСОБА_3 , було здійснено виїзд за місцем реєстрації громадянки ОСОБА_1 та її малолітнього сина за адресою: буд. АДРЕСА_1 та зі слів її батьків встановлено, що ОСОБА_1 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає, а проживає у
м. Луцьку Волинської області.
Зі змісту листа служби у справах дітей Волинської обласної державної адміністрації від 02 липня 2023 року № Л-14/1.37/2-23, вбачається, що за результатами перевірки встановлено, що дитина забезпечена усім необхідним відповідно до вікових потреб. Фактів, які свідчили б про нецільове використання аліментів, не виявлено.
З листів відділу Служби у справах дітей Затурцівської сільської ради від 27 червня 2023 року № 644/01-15 та від 29 червня 2023 року № 658/01-15 вбачається, що працівниками служби встановлено, що ОСОБА_1
разом з малолітнім сином ОСОБА_3 проживають за адресою:
АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, затвердженого керівником служби у справах дітей Луцької міської ради 03 та 04 липня 2023 року було проведено інспекційні відвідування ОСОБА_1 за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 , за результатами яких встановлено, що одержувач аліментів забезпечує індивідуальні потреби дитини ОСОБА_3 . Дитина забезпечена окремою кімнатою, облаштованою необхідними меблями та місцем для сну, одягом, взуттям, продуктами харчування, засобами особистої гігієни.
З інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15 січня 2024 року
№ 1/203, наданої на виконання ухвали від 10 січня 2024 року про витребування доказів, вбачається, що ОСОБА_2 на обліку військовозобов'язаних перебуває з 11 червня 2014 року, правом на відстрочку від мобілізації внаслідок наявності дитини з інвалідністю віком до 18 років не користується.
У заяві від 22 січня 2024 року щодо письмового висновку про позбавлення батьківських прав відповідач ОСОБА_2 зазначає, що бере та брав участь у вихованні сина, у його матеріальному забезпеченні, намагався порозумітися з позивачкою, щоб частіше бачитися з сином, категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, оскільки відсутні підстави такого позбавлення, а сам конфлікт штучний та був ініційований позивачем, після того, як він одружився вдруге.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області №117-1 від 14 лютого 2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відповідно до якого, враховуючи інтереси дитини, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітнього сина, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 .
При цьому суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий висновок не є достатньо мотивованим, суперечить інтересам дитини та не містить переконливих аргументів для застосування заходу впливу на батька, який виявляє інтерес до дитини, вчиняючи дії, що свідчать про його бажання змінити свою поведінку в кращу сторону.
Так, подання відповідачем відзивів на позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги, листа до служби у справах дітей, в яких він категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про наявність у нього бажання спілкуватися із сином, що на цей час повною мірою він позбавлений можливості робити через постійний тиск на останнього з боку позивача, сплата аліментів на сина протягом всього періоду їх нарахування та відсутність заборгованості по аліментам, звернення до служби у справах із заявами щодо з'ясування обставин цільового використання грошових коштів, сплачених ним в якості аліментів на сина, а також встановлення умов проживання дитини, може свідчити про його інтерес до сина та бажання брати участь у його вихованні.
Тобто Верховний Суд враховує також об'єктивні причини неможливості активної участі одного з батьків у житті дитини, зокрема через існування між батьками неприязних стосунків, про що вбачається з матеріалів справи та про що зазначає відповідач у відзивах.
Зазначене спростовує доводи позивача про те, що батько взагалі не цікавиться сином, самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції оскаржуваному рішенні попередив ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі
№ 203/3505/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Огородник Олег Валентинович, залишити без задоволення.
Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 17 квітня
2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 червня
2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. С. Ситнік