16 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 128/2953/23
провадження № 61-8623св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області, Вінницька районна державна адміністрація, ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду
від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів Войтка Ю. Б., Матківської М. В., Стадника І. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), Вінницької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, а саме:
визнати незаконним розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 21 серпня 2012 року № 983 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»;
визнати недійсним державний акт, серії ЯМ № 024314 від 15 жовтня
2012 року, виданий ОСОБА_2 ;
зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати запис реєстрації державного акта, серії ЯМ № 024314 від 15 жовтня 2012 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності за номером 052060001005554;
зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати проект землеустрою земельних ділянок від 09 квітня 2012 року (кадастровий номер 0520687600:006:0084) та від 08 серпня 2018 року (кадастровий номер 0520687600:01:006:0156);
зобов'язати державного кадастрового реєстратора ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 0520687600:01:006:0156 та 0520687600:006:0084, скасувати державну реєстрацію речового права земельних ділянок з кадастровими номерами 0520687600:006:0084 та 0520687600:01:006:0156;
визнати незаконним та недійсним укладений договір земельного сервітуту
від 18 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
скасувати державну реєстрацію від 30 липня 2018 року зареєстрованого договору земельного сервітуту від 18 квітня 2018 року, укладеного між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_2 відновити усі межові знаки земельних ділянок з кадастровими номерами 0520687600:01:006:0156 та 0520687600:006:0084 до попереднього стану;
зобов'язати ОСОБА_2 прибрати бетонний паркан, який розміщений уздовж усієї межі, а також прибрати сталеву браму, яка розміщена при вході на вулицю Фермерську до вулиці Колгоспної.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 14 травня 2024 року (у складі судді Шевчук Л. П.) позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії залишив без розгляду на підставі статей 233, 257 ЦПК України.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що належним чином повідомлений про розгляд справи позивач ( ОСОБА_1 ) повторно не з'явився у судове засідання, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не надав, а тому відповідно до статей 223, 257 ЦПК України наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 травня 2024 року повернув особі, яка її подала, на підставі статей 185, 357 ЦПК України.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявник на виконання вимог ухвали Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2024 року про залишення його апеляційної скарги без руху не надав документа про сплату судового збору. Враховуючи, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 як неподану на підставі статей 185, 357 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права і що правові підстави для повернення його апеляційної скарги були відсутні.
Заявник вказував, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22 (адміністративне провадження № К/990/10022/23).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив йому у звільненні від сплати судового збору. Позивач доводить, що інформація, яка міститься у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, містить повні відомості про усі доходи фізичної особи і є належним доказом для цілей оцінки майнового стану особи під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору.
Отже, ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У липні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 19 березня 2025 року (після усунення недоліків) відкрив касаційне провадження у справі та витребував з Вінницького районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 128/2953/23.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частинах першій, третій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 356 ЦПК України якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
У частині другій статті 357 ЦПК України вказано, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У разі подання заявником клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення / відмови із наведенням відповідних підстав.
У справі, що переглядається, під час звернення до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 травня 2024 року ОСОБА_1 одночасно заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку із скрутним матеріальним становищем. Заявник зазначив, що сума сплати судового збору за подання апеляційної скарги є для нього обтяжливою та надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 11 грудня 2023 року за період з 3 кварталу 2022 року до 3 кварталу 2023 року, в яких інформація щодо доходу джерел / сум нарахованого доходу відсутня, а також довідку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області) про те, що ОСОБА_1 станом на 10 квітня 2023 року не отримує житлову субсидію на оплату житлово-комунальних послуг (а. с. 244, зворот, т. 1).
Надаючи оцінку заявленому клопотанню про звільнення від сплати судового збору в ухвалі від 19 червня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд з посиланням на положення частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» зазначив, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідка з ГУ ПФУ у Вінницькій області не є достатніми доказами на підтвердження тяжкого майнового стану позивача, якими підтверджується факт неможливості сплати останнім судового збору, оскільки не містять повної інформації про дійсний майновий стан заявника ОСОБА_1 та його річний дохід за попередній календарний рік станом на момент звернення до суду з апеляційною скаргою.
При цьому суд апеляційної інстанції розрахував, що за подання апеляційної скарги у цій справі позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовив. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 травня 2024 року залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати: клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження разом із зазначеними поважними підставами пропуску строку апеляційного оскарження та доказами на їх підтвердження; документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; копії апеляційної скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (а. с. 8, 9, т. 2).
05 липня 2024 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов лист (щодо виконання ухвали від 19 червня 2024 року), в якому він зазначив, що докази на підтвердження дати отримання копії оскаржуваного судового рішення надаються за наявності таких в особи і це не є її обов'язком. Оскільки конверт суду першої інстанції був втрачений, просив суд взяти до уваги поштове повідомлення про вручення, яке міститься в матеріалах справи, та поновити право на апеляційне оскарження.
Щодо вимог ухвали про сплату судового збору ОСОБА_1 просив задовольнити його клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтовано скрутним матеріальним становищем заявника, на підтвердження чого заявник знову надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з 3 кварталу 2022 року до 3 кварталу 2023 року (станом на 13 грудня 2023 року) та довідку ГУ ПФУ у Вінницькій області про те, що ОСОБА_1 станом на 10 квітня 2023 року не отримує житлову субсидію на оплату житлово-комунальних послуг (а. с. 11, 12, т. 2).
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 травня 2024 року у справі № 128/2953/23 визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, з мотивів неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, зокрема ненадання документа про сплату судового збору.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачем документи (зокрема відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків) не є беззаперечними і достатніми доказами скрутного майнового стану скаржника та не підтверджують достовірність тієї обставини, що останній не може сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн, оскільки він не надав інших доказів про його майновий стан у цілому (відомостей про отримання чи неотримання інших видів доходів, наявності / відсутності рухомого або нерухомого майна, банківські документи про відсутність на рахунках коштів тощо).
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату, та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також керується тим, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
У частинах першій, другій статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір», який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, стаття 136 ЦПК України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору з огляду на майновий стан сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).
У Рішенні від 20 січня 2025 року у справі № 2?р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України зробив висновок про те, що надання суду на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дискреційного повноваження з відстрочення або розстрочення сплати стороною судового збору на певний строк з огляду на її майновий стан має правомірну мету - забезпечення доступу до суду та є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації прав на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, є вичерпним.
Так, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 3 кварталу 2022 року до 3 кварталу 2023 року (станом на 11 грудня 2023 року), в яких зазначено про відсутність доходів за вказаний період.
Тобто відповідно до наданих скаржником доказів позивач на виконання вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір» надав суду апеляційної інстанції відомості, які свідчать, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік та взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивача - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню позивача з апеляційною скаргою.
Суд враховує, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
У постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22 (адміністративне провадження № К/990/10022/23), на яку послався заявник у касаційній скарзі як на підставу неоднакового застосування норми права, Верховний Суд дійшов висновку, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків підтверджують факт відсутності у позивача доходу за попередній календарний рік та повинні бути враховані судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 2 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 (далі - Положення № 822 у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги), державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V Положення № 822 до Державного реєстру включаються:
- дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованого та / або виплаченого доходу; сума нарахованого та / або перерахованого податку; сума нарахованого та / або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;
- відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Отже, сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки / відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами), оскільки у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.
З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що повідомлені ОСОБА_1 підстави неможливості сплатити судовий збір і надані підтверджувальні документи передчасно оцінені судом апеляційної інстанції, як такі, що не можуть безперечно свідчити про відсутність коштів на сплату судового збору / не є достатніми і як такі, що не містять відомостей про майновий стан заявника у розумінні статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначив лише про те, що надані заявником докази не є достатніми на підтвердження факту неможливості сплати останнім судового збору.
Водночас, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вважав, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, оскільки останній не надав суду інших доказів його скрутного майнового стану, що дають підстави для звільнення заявника від сплати судового збору, зокрема відомості про отримання чи неотримання інших видів доходів, наявність / відсутність рухомого або нерухомого майна, банківські документи про відсутність на рахунках коштів тощо.
На думку колегії суддів, повернення апеляційної скарги з підстав ненадання суду інших доказів на підтвердження майнового стану, зокрема щодо відсутності рухомого або нерухомого майна, банківських документів про відсутність на рахунках коштів, вимогу про надання яких апеляційний суд не вказав під час залишення апеляційної скарги без руху, є формальним та непослідовним.
Отже, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків є належним доказом у розумінні вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір», водночас суд апеляційної інстанції, враховуючи його дискреційні повноваження, за наявності сумнівів, що подані заявником документи недостатні на підтвердження його майнового стану, не надав останньому можливості подати інші доказі, які, на думку апеляційного суду, були б достатніми, не витребував такі докази, не продовжив строк на усунення зазначеного недоліку апеляційної скарги, передчасно повернувши скаргу заявнику.
Як наслідок, суд апеляційної інстанції недостатньо ґрунтовно оцінив заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2024 року про усунення недоліків апеляційної скарги, яка фактично зводилась до обґрунтування підстав звільнення його від сплати судового збору, та передчасно повернув апеляційну скаргу позивача, чим порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в цій справі.
Також слід зазначити, що у частині другій статті 356 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, відповідно до якої в апеляційній скарзі має бути зазначено, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності.
Як убачається з матеріалів справи, у апеляційній скарзі та доданих до неї документах зазначено різні реєстраційні номери облікової картки платника податків (РНОКПП) ОСОБА_1 , що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, водночас встановлення відповідності вказаних даних особі заявника є необхідним під час надання судом оцінки доказів, що у розумінні статті 8 Закону України «Про судовий збір» дають підстави для відстрочення, розстрочення, зменшення сплати судового збору або звільнення від його сплати.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства, що гарантується частиною другою статті 129 Конституції України.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов'язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, з урахуванням допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, що призвели до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2024 рокускасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік