29 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 369/16578/19
провадження № 61-737св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Людмила Валентинівна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Березовенко Р. В., Таргоній Д. О.,
Описова частина
Короткий зміст позову ОСОБА_1 .
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що знаходиться у спільній власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 08 вересня 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 02 грудня 2019 року у справі № 369/13189/19 шлюб між сторонами розірвав.
Позивач зазначала, що за час перебування у шлюбі подружжям було спільно придбано таке майно:
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5131, площею 0,1032 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 24 січня 2019 року;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5132, площею 0,05 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 19 грудня 2018 року;
виробничу будівлю, загальною площею 677,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться вище зазначена виробнича будівля, дата реєстрації права власності 14 серпня 2018 року;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 14 серпня 2018 року;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , дата реєстрації права власності 11 лютого 2013 року, на якій розміщена садиба, яка складається з житлового будинку, загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 51,4 кв. м, літ. «А», альтанки, літ. «Б», свердловини, літ. «І», каналізаційної ями, літ. «II», каналізаційної ями, літ. «III», огорожі, літ. «1-2», дата реєстрації права власності 11 лютого 2013 року.
Також зазначала, що сторонам належать корпоративні права у вигляді частки в розмірі 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лепнина Люкс» (далі - ТОВ «Лепнина Люкс») у розмірі 2 000 грн. Дата реєстрації права власності проведена 06 червня 2017 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ОСОБА_1 посилалась на те, що грошові кошти в сумі 506 100 грн, повернуті забудовником відповідачу у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу майнових прав об'єкта нерухомості від 19 листопада 2016 року - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , були отримані ОСОБА_2 та витрачені ним на власні потреби, а не в інтересах сім'ї, що є підставою для стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частки цих коштів.
Крім того позивач просила поділити між сторонами житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій він розміщений, збільшивши її частку у спільному майні до 3/4, посилаючись на те, що вона проживає в цьому будинку з трьома дітьми та при такому поділі будуть дотримані норми жилої площі на одну особу.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд поділити між сторонами вказане спільне сумісне майно, а саме:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку:
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5131, площею 0,1032 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5132, площею 0,05 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
виробничої будівлі, загальною площею 677,8 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
вартості статутного капіталу ТОВ «Лепнина Люкс»;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки:
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 у розмірі 253 050 грн.
Короткий зміст зустрічного позову ОСОБА_2 .
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.
Зустрічний позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 вересня 2003 року до 02 грудня 2019 року.
За час перебування у шлюбі подружжям придбано земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5131, 3222480801:01:007:5132 та 3222480801:01:002:5023, які розташовані у селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області, житловий будинок на АДРЕСА_2 , корпоративні права у вигляді частки в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Лепнина Люкс» у розмірі 2 000 грн; автомобіль марки HONDA ACCORD, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску; автомобіль марки BMW X5, 2009 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_2 частково визнав вимоги позову ОСОБА_1 , а саме погодився з поділом земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5131, 3222480801:01:007:5132 та житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 як об'єктів права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках, тобто по 1/2 частці за кожним із подружжя.
Водночас зазначав, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113 та виробнича будівля, загальною площею 677,8 кв. м, які розташовані у селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області, є його особистою приватною власністю, оскільки придбані за кошти, взяті ним у позику, яка не повернута.
Також вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:0110, на якій розташований спірний будинок, також є його особистою приватною власністю, оскільки належить йому на підставі рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 01 серпня 2012 року № 20 «Про передачу у власність земельної ділянки».
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд поділити між сторонами спільне сумісне майно, а саме:
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку:
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:002:5023, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 430609232224);
автомобіля марки HONDA ACCORD, 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
автомобіля BMW X5, 2009 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1623296432224);
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1623281532224);
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташована садиба, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 15340232224);
виробничу будівлю, загальною площею 677,8 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1728335232224).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 02 травня
2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці:
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5131, площею 0,1032 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5132, площею 0,05 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
виробничої будівлі, загальною площею 677,8 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
земельної ділянки, кадастровий номер 3222480801:01:002:5023, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 430609232224);
автомобіля марки HONDA ACCORD, 2015 року, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
автомобіля марки BMW X5, 2009 року, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки майнових прав об'єкта нерухомості НОМЕР_4 (однокімнатна квартира) у житловому комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_4» на АДРЕСА_3 в розмірі 253 050 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно набуто у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя і при його поділі частки подружжя є рівними.
Місцевий суд вважав, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності майна на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113 та виробничу будівлю, а посилання на те, що вказане майно придбане останнім за кошти, отримані у позику від третіх осіб, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, зокрема, не підтверджується розпискою про отримання 60 000 доларів США від ОСОБА_6 на будівництво виробничої будівлі.
Суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами обставин, які у розумінні статті 70 СК України свідчать про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні, а саме збільшення розміру частки ОСОБА_1 у прав спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 до 3/4 часток.
Місцевий суд зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:0110, хоча й набута ОСОБА_2 внаслідок безоплатної передачі її із земель комунальної власності, проте на ній розташований житловий будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, тому у разі поділу будинку між подружжям до ОСОБА_1 переходить право на частку у спільному майні будинку відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку корпоративних прав у вигляді 50 % статутного капіталу ТОВ «Лепнина Люкс», місцевий суд керувався тим, що у разі внесення одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, до його статутного капіталу майна, придбаного за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги, яке полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Проте таких вимог не заявлено.
Суд також виснував, що грошові кошти у зв'язку з розірванням договору купівлі?продажу майнових прав від 19 листопада 2016 року № Г.П.-Б.1-П.3-76 у розмірі 506 100 грн було повернуто ОСОБА_2 01 жовтня 2019 року хоча й під час перебування сторін у шлюбі, проте доказів того, що ці кошти були витрачені на потреби сім'ї, ОСОБА_2 суду не надав.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Просив скасувати рішення місцевого суду в частині задоволених вимог ОСОБА_1 щодо поділу між сторонами виробничої будівлі, земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113, 3222480801:01:007:0110, а також щодо стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки майнових прав на об'єкт нерухомості № НОМЕР_3 у житловому комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_4» на АДРЕСА_3 в розмірі 253 050 грн, отриманих у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог позову.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що місцевий суд залишив поза увагою ті обставини, що ОСОБА_2 отримав у позику кошти, саме для внесення вкладу до статутного фонду ТОВ «Лепніна Люкс» та для придбання виробничого приміщення та земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113, тому це майно є власністю підприємства, а не подружжя.
Також ОСОБА_2 вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:0110 отримана внаслідок безоплатної передачі на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 01 серпня 2012 року, тому є його особистою приватною власністю.
Відповідач не погоджувався також із рішення місцевого про стягненням з нього грошової компенсації вартості 1/2 частки майнових прав на об'єкт інвестування, оскільки грошові кошти у розмірі 506 100 грн, які було повернуто забудовником ОСОБА_2 , витрачено в інтересах сім'ї.
Київський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що спірне нерухоме майно, а саме виробнича будівля, площею 677,8 кв. м, та земельні ділянки, площами 0,0995 га та 0,2005 га, придбано в період зареєстрованого між сторонами шлюбу, належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 не доведено, презумпцію спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за яким частки подружжя є рівними, не спростовано.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про включення указаного нерухомого майна до статутного фонду ТОВ «Лепнина Люкс» та про придбання цього нерухомого майна за отримані ОСОБА_2 у позику кошти як необґрунтовані, належними доказами не підтверджені.
Також апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції щодо поширення правового режиму спільного майна подружжя на земельну ділянку, безоплатно отриману ОСОБА_2 на підставі рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, оскільки сторони за час шлюбу звели домоволодіння на цій земельній ділянці, на яке мають право власності у рівних частках.
Будь-яких доказів використання ОСОБА_7 майна, що є предметом спору, у підприємницькій діяльності, до справи не долучено, вимоги позову такими обставинами не обґрунтовано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Л. В., просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасувати в частині поділу між сторонами виробничої будівлі, площею 677,8 кв. м, земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113, 3222480801:01:007:0110, а також щодо стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки в об'єкті нерухомості № НОМЕР_3 у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на АДРЕСА_3 в розмірі 253 050 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог позову ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/1770/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли помилкового висновку про належність виробничої будівлі до спільного сумісного майна, оскільки таке майно використовується ОСОБА_2 для підприємницької діяльності.
Заявник посилався на те, що визнання за кожним із подружжя права власності по 1/2 частці на майно, яке належить приватному підприємцю та використовується для підприємницької діяльності, суперечить нормам матеріального права та порушує права підприємця щодо здійснення ним господарської діяльності.
Доводи інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мироненко О. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Л. В., подав до Верховного Суду у січні 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2024 року відкрив касаційне провадження, витребував цивільну справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області, зупинив дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу майна до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 08 вересня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 24.
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 02 грудня 2019 року у справі № 369/13189/19 шлюб між сторонами розірвав. Рішення у апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 02 січня 2020 року.
Від шлюбу сторони мають троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність таке майно:
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5131, площею 0,1032 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 24 січня 2019 року;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5132, площею 0,05 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 19 грудня 2018 року;
виробничу будівлю, загальною площею 677,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться зазначена вище виробнича будівля, дата реєстрації права власності 14 серпня 2018 року;
земельну ділянку, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації права власності 14 серпня 2018 року;
домоволодіння, до складу якого входить житловий будинок, загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 51,4 кв. м, літ. «А», альтанка, літ. «Б», свердловина, літ. «І», каналізаційна яма, літ. «II», каналізаційна яма, літ. «III», огорожа, літ. «1-2», розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , дата реєстрації права власності 11 лютого 2013 року.
Також сторони за час шлюбу набули у власність автомобіль марки HONDA ACCORD, 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль марки BMW X5, 2019 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до копії розписки від 05 березня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 позику у розмірі 60 000 доларів США на будівництво виробничої будівлі з кінцевим строком повернення до 01 березня 2020 року.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надала пояснення суду та зазначила, що все майно, яке набуто сторонами у шлюбі, придбано за кошти ОСОБА_1 , її брата, а також кошти ОСОБА_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на зміст та доводи касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині поділу між сторонами виробничої будівлі, загальною площею 677,8 кв. м, земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113, 3222480801:01:007:0110, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 253 050 грн, тому відповідно до статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення Верховний Суд переглядає лише в цих частинах.
На думку колегії суддів Верховного Суду, касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, встановлена у статті 60 СК України презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, з урахуванням меж та доводів касаційної скарги, ОСОБА_2 не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про поширення режиму спільного майна подружжя на виробничу будівлю, загальною площею 677,8 кв. м, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113, 3222480801:01:007:0110, а також грошові кошти, отримані у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості НОМЕР_4 у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на АДРЕСА_3 .
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:5113, земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:5112 та виробнича будівля, загальною площею 677,8 кв. м, яка розміщена ній, що розташовані у селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області, набуті сторонами під час перебування у шлюбі, при цьому ОСОБА_2 не довів належними, достатніми та допустимими доказами того, що вказане майно придбано за кошти, отримані ним за розпискою від ОСОБА_6 , обґрунтовано вважали, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу між ними у рівних частинах.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що зазначення у розписці від 05 березня 2018 року про отримання ОСОБА_2 коштів у сумі 60 000 доларів США на будівництво виробничого приміщення не є належним доказом того, що зазначені спірні земельні ділянки та виробниче приміщення придбані саме за отримані у позику кошти, водночас такі обставини підлягали доказуванню, однак належними та допустимим доказами підтверджені не були.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що відповідно до довідки про технічні показники об'єкта нерухомого майна від 15 грудня 2018 року № 46, складеної ФОП ОСОБА_10 , виробнича будівля, загальною площею 677,8 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 , збудована до 1991 року.
Враховуючи те, що спірна виробнича будівля збудована до набуття сторонами земельної ділянки у спільному сумісну власність, на якій вона розміщена, вказівка у розписці про отримання ОСОБА_2 коштів саме на будівництво виробничої будівлі у сукупності з іншими наданими сторонами доказами, які були належно оцінені судами, не підтверджує використання цих коштів позичальником на придбання зазначеної виробничої будівлі.
Вирішуючи питання поділу між сторонами земельної ділянки (кадастровий номер 3222480801:01:007:0110), переданої у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Бузівської сільської ради Києво?Святошинського району Київської області від 01 серпня 2012 року № 20 «Про передачу у власність земельної ділянки», суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що на цій ділянці розташоване домоволодіння, до складу якого входить житловий будинок, будівлі та споруди, зведені сторонами за час перебування у шлюбі, отже, належать їм у рівних частках як співвласникам спільного сумісного майна подружжя, дійшли висновку про перехід до ОСОБА_1 права на таку ж частку у спільному майні на земельну ділянку відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (тут і далі - у редакціях законів, чинних на час виникнення спірних правовідносин) під час його поділу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України (у редакції, чинній на час набуття у власність земельної ділянки) передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Суди встановили, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, набута ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації. Також установили, що житловий будинок, будівлі та споруди, які знаходяться на цій земельній ділянці, є спільною сумісною власністю подружжя, що не заперечується сторонами.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Враховуючи наведений принцип єдності земельної ділянки із розташованими на ній будинком, будівлями та спорудами, встановлення у цій справі правового режиму будинку як спільної сумісної власності подружжя й, відповідно, визнання за сторонами права власності по 1/2 частці будинку АДРЕСА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо поділу між колишнім подружжям земельної ділянки під цим будинком у рівних частках.
Подібні висновки щодо застосування норм матеріального права у разі поділу земельної ділянки, одержаної одним із подружжя за час шлюбу із земель державної або комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 686/9580/16, від 15 листопада 2023 року у справі № 295/4780/20.
Крім того, місцевий суд, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що договір купівлі-продажу майнових прав об'єкта інвестування від 19 листопада 2016 року - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 укладено за час перебування сторін у шлюбі, дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, повернуті забудовником ОСОБА_2 у зв'язку з розірванням цього договору та отримані останнім 01 жовтня 2019 року, хоча і під час перебування сторін у шлюбі, але за відсутності доказів їх використання на потреби сім'ї, є спільною сумісною власністю подружжя.
З матеріалів справи убачається, що відповідно до листа замовників будівництва житлового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_4» на АДРЕСА_3 , наданого на адвокатський запит Мироненка О. О. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до замовника будівництва із заявою про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав об'єкта нерухомості від 19 листопада 2016 року - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 ». Цього ж дня, 01 жовтня 2019 року, між замовником будівництва та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав об'єкта нерухомості від 19 листопада 2016 року та повернуто кошти у розмірі 506 100 грн відповідно до акта приймання-передачі від 01 жовтня 2019 року. Зазначені обставини не заперечувалися ОСОБА_2 .
У рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року у справі № 369/13189/19 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке набрало законної сили 02 січня 2020 року, встановлено, що сторони спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, не проживають разом тривалий час.
Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши у сукупності надані сторонами докази та аргументи учасників справи, за відсутності доказів того, що кошти, повернуті ОСОБА_2 під час шлюбу, були використані в інтересах сім'ї, враховуючи непроживання сторін та непідтримання шлюбних відносин тривалий час, дійшли правильного висновку про стягнення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсації вартості 1/2 частки майнових прав на об'єкт інвестування.
Наведені аргументи ОСОБА_2 були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав їм відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/1770/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19, колегія суддів зазначає таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14?197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі № 344/1770/14 касаційний суд зазначив, що під час здійснення поділу майна в судовому порядку відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Водночас апеляційний суд не врахував, що спірні офісні приміщення і медична лабораторія використовуються у своїй професійній діяльності, тому поділ слід здійснити шляхом їх виділення одному з подружжя з виплатою ним грошової компенсації вартості частки іншому з подружжя. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами статей 61, 71 СК України.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зокрема, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання виробничої будівлі, загальною площею 677,8 кв. м, та земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480801:01:007:5112, 3222480801:01:007:5113 його особистою приватною власністю, у задоволенні яких відмовлено, правильно відхилив доводи заявника про використання зазначеного нерухомого майна у господарській діяльності ТОВ «Лепнина Люкс», керівником якого є ОСОБА_2 , оскільки позивач не посилався на зазначені обставини як на підстави позовних вимог в цій частині.
Слід зазначити, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Верховний Суд не бере до уваги нову підставу позову, викладену у касаційній скарзі на обґрунтування вимоги про визнання права особистої приватної власності на зазначене нерухоме майно, оскільки у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Висновки судів у цій справі з урахуванням встановлених фактичних обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення залишено без змін, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для поновлення дії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, що була зупинена ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Людмила Валентинівна, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо поділу між сторонами земельної ділянки з кадастровим номером 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, та виробничої будівлі, загальною площею 677,8 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 залишити без змін.
Поновити дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк