Справа № 240/10928/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві від 07.05.2024 року № 064150012964 яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме - як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з дня звернення ОСОБА_1 , тобто, з 07.07.2023 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою від 07.07.2023 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області прийнято рішення від 14.07.2023 №064150012964 про відмову у призначенні пенсії, яке позивач оскаржив у судовому порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №440/10616/23 ухвалено: адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул.Гоголя, 34, м.Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 22869069) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2023 та зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 18.09.1986 по 28.05.1987, з 18.03.1994 по 20.03.1995; з 22.03.1995 по 28.11.1995; з 06.02.1996 по 05.08.1996; з 02.11.1996 по 06.12.1996; з 15.02.1997 по 07.06.1997; з 23.10.1997 по 25.01.1998; з 11.02.1998 по 10.05.1998; з 12.01.1999 по 15.04.1999, з урахуванням висновків суду.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №440/10616/23, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 07.05.2024 №064150012965, у якому вказано: "За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті, зокрема: - з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків. Відповідно до пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право па пенсії па пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, іцо зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Таким чином пер-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 07.05.2024 №064150012965 протиправним та таким, що порушує його права та інтереси.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
Із 01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Верховною Радою України 3 жовтня 2017 року було ухвалено Закон України №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон №1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту: "на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Відповідно до статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Однак, згідно з пунктом "з" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років та відповідно стажу: із 25 років до 30 років.
Таке правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII".
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт "з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та ч. 8 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідач керувався положення 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
В даному випадку колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах необхідно застосувати саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, оскільки позивач у своїй заяві від 07.07.2023 просив призначити пенсію згідно ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 95 на звороті).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідачем визнається наявність у позивача: загальний страховий стаж - 27 років 8 місяців 21 день, з яких пільговий - 13 років 8 місяців 5 днів.
Вік позивача, станом на дату звернення із заявою від 07.07.2023, становив 55 років.
Нормою пункт "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII (враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) визначено, що водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою від 07.07.2023 про призначення пенсії за вислугу років, він досяг встановленого законодавством пенсійного віку та мав достатньо загального та спеціального стажу, а тому у відповідача не було законодавчо обґрунтованих підстав для відмови у призначенні йому пенсії.
Крім того, апелянтом не спростовано тих обставин, що позивач має визначені пунктом "з" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (з урахуванням Рішення № 1-р/2020) вік та загальний трудовий стаж.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Однак, відповідачем при розгляді заяви позивача не було враховано, що повноваження державних органів не є дискреційними у даному випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії на підставі заяви від 07.07.2023, відповідач вказує відсутність необхідного страхового стажу (29 років 6 місяців).
Однак, матеріали справи свідчать, що станом на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, позивач досяг віку, необхідного для призначення пенсії та мав необхідний пільговий стаж, згідно з пунктом «з» статті 13 Закону №1788-XII.
Отже, повним та ефективним поновленням порушеного права в цій частині буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію.
Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається з паспорту, пенсійного віку позивач досяг 07.07.2023, і цього ж дня звернувся із завою про призначення пенсії.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача, є зобов'язання відповідача призначити позивачу із 07.07.2023 пенсію за вислугу років, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.