Справа № 752/29329/21 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур Ю.Ю.
06 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Головченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області, в якому просила суд,
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5061967 від 22.11.2021, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень, закрити справу.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що належними і допустимими доказами підтверджується факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та задовольнити позовні вимоги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22.11.2021 о 23 год. 18 хв. за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 18/16, відносно позивача старшим лейтенантом поліції Резніком С.К. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАО № 5061967 від 22.11.2021 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340,00 грн. В зазначеній постанові вказано, що водій, керуючи транспортним засобом здійснила рух ліворуч з середньої смуги для руху чим порушила дію знаку 5.16 ПДР, порушивши п. 8.4. г. ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позивачка вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5061967 від 22.11.2021 є протиправною у зв'язку з чим вона звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із позовною заявою про її скасування.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів, зокрема, ст. ст. 122, 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», ст. ст. 1, 23, 35, 40 Закону України «Про Національну поліцію», а також ряду інших нормативно-правових актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на підтвердження належними і допустимими доказами факту порушення Позивачем Правил дорожнього руху.
Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті у такому суб'єктному складі учасників справи, суд першої інстанції не врахував такого.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КпАП України справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
За змістом статті 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (у тому числі передбачених частиною першою статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, належить до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції, мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів.
Отже, відповідні інспектори та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме той орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КпАП України покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КпАП України - Департамент патрульної поліції.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі №724/716/16-а.
Відповідно до пунктів 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31.10.2016 № 1114), Департамент патрульної поліції (далі - Департамент, ДПП) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).
Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штамп.,
Викладене свідчить, що у спірному випадку органом Національної поліції є Департамент патрульної поліції, від імені якого, зокрема, старший лейтенант поліції Резнік С.К., уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Однак, Департамент патрульної поліції як суб'єкт владних повноважень до участі у розгляді цієї адміністративної справи у якості відповідача судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом не здійснено.
Таким чином, Позивачем заявлено позов до неналежного Відповідача. У цій справі належним відповідачем є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб'єкт владних повноважень, від імені якого прийнята оскаржувана постанова.
Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За привалами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що він заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26.06.2019 у справі №303/3794/17, від 09.08.2019 у справі №821/2089/17, від 09.10.2019 у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 року у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі №826/17241/16.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення позивачки до суду із позовом до неналежного відповідача, що було залишено поза увагою Голосіївського районного суду міста Києва та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб'єктного складу сторін, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, однак з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2025 року - змінити у мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено « 06» травня 2025 року.