Справа № 320/48375/23 Суддя першої інстанції: Діска А.Б.
06 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Епель О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБ України) про:
- визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахування місяця підвищення доходів (базового місяця) для нарахування індексації - січень 2008 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.08.2017.
Зобов'язано Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
При цьому суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до вимог чинного законодавства підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Крім того, підкреслив, що, починаючи з грудня 2015 року, тобто початку дії постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015, відповідач повинен був застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), а відтак застосування іншого місяця як базового є протиправним.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Свою позицію обґрунтовує тим, що у межах наявного фінансового ресурсу виплачувати індексацію за спірний період можливості не було, а механізму нарахування та виплати індексації за попередній період немає. Зазначає, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 фактично визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення, задіяного в бюджетній сфері з урахуванням, прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Наголошує, що визначення базового місяця для нарахування індексації є дискреційними повноваженнями органу, який здійснює таке нарахування. Окремо звертає увагу, що позивачем, всупереч висновків суду першої інстанції, пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду місяць підвищення посадових окладів є місяцем підвищення доходу, а строки звернення до суду із вказаним позовом не пропущено з огляду на те, що спірні правовідносини виникли у період, коли такі строки не обмежувалися ст. 233 Кодексу законі про працю України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 31.03.1998 по 01.01.2022 проходив військову службу в органах Служби безпеки України.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити, чи виплачувалася йому індексація грошового забезпечення з січня 2016 року по березень 2018 року, якщо ні, то просив її нарахувати та виплатити з урахуванням базового місяця січень 2008 року, а також надати довідку про розмір грошового забезпечення за вказаний період.
Листом від 14.11.2023 №21/3/1-К-251/5 СБ України повідомило ОСОБА_1 про те, що індексація за згаданий період не виплачувалися внаслідок відсутності відповідних фінансових можливостей, базовим місяцем індексації є грудень 2015 року по 28.02.2018 та березень 2018 року, починаючи з 01.03.2018.
Вважаючи відмову відповідача у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення із визначенням базового місяця січень 2008 року протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 закріплюють, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що відповідачем було правомірно не забезпечено виплату індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2016 по 28.02.2018, що, у свою чергу, виключає існування правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у відповідній частині, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції. Доводів, які б спростували відповідні твердження суду першої інстанції, апелянтом не наведено.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 27.04.2021 у справі №380/1513/20.
Посилання СБ України на проведення індексації грошових доходів у межах фінансових ресурсів є помилковими, оскільки відсутність коштів в бюджеті не може обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат.
Аргументи відповідача щодо необхідності врахування роз'яснень Міністерства соціальної політики України (щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди) є безпідставними, оскільки вказаний лист не може обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції в частині обґрунтованості позовних вимог про необхідність застосування при нарахуванні та виплаті індексації базового місяця - січень 2008 року за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком №1078.
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101.
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
За правилами абз. 2 п. 2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Згідно п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 остання набрала чинності з 01.01.2008. Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
У свою чергу, з аналізу змісту Постанови №1294 вбачається, що у період її дії з 01.01.2008 до 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.
Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, а тому доводи апелянта про те, що в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 встановлення індексу споживчих цін за 1 або 100 % із прив'язкою до підвищення посадових окладів по відношенню до військовослужбовців стало неможливим, оскільки застосування п. 5 Порядку № 1078 в редакції Постанови № 1013 слід нерозривно пов'язувати з фактом такого підвищення, яке мало відбутися після 01.12.2015, є безпідставними.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.04.2024 у справі №380/2263/22, від 30.04.2024 у справі №260/1352/21.
З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що визначення базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення є дискреційним повноваженням СБ України колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 26.01.2022 у справі №400/118/21, від 23.03.2023 у справі №400/3826/2, від 06.04.2023 у справі №420/11421/21, від 03.05.2023 у справі №160/10790/22, від 12.04.2023 у справі №560/13302/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо визначення січня 2008 року місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, та наявності/відсутності у відповідача дискреційних повноважень у цьому питанні.
У вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У цих справах Верховний Суд, урахувавши усталену практику тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об'єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені статтями 2, 4 Закону, пунктами 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку №1078, дійшов висновку про те, що повноваження стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу військовослужбовця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 не є дискреційними.
Аналогічна позиція висловлена також Верховним Судом у й постанові від 29.08.2024 у справі № 200/4082/22.
З приводу аргументів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Приписи ч. 1 ст. 122 КАС України визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст.122 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)…».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вирішуючи питання застосування указаних правових норм у своєму взаємозв'язку з огляду на набрання чинності Законом №2352-ІХ, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 прийшов до висновку, що аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ положення ст. 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Окрім викладеного суд касаційної інстанції у згаданій вище постанові у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголосив на тому, що слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Водночас, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування наслідків відміни карантину, прийшла до висновку що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
У підсумку суд касаційної інстанції у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 прийшов до висновку про необхідність застосування ст. 233 КЗпП України у наступні способи:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ);
- з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки на момент виключення позивача із списків особового складу та усіх видів забезпечення (01.01.2022) норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяли у редакції у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а спір стосується виплат за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, то строк звернення до суду із таким позовом не обмежується.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повне рішення виготовлено 06 травня 2025 року.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев