Справа № 620/16036/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
06 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправної та скасування постанови,
У грудні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 20.11.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про накладення штрафу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апелянт зазначає, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі №620/7136/22 зобов'язано Головне управління перерахувати, зокрема, ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи із середньомісячної чинної заробітної плати/грошового забезпечення за відповідною посадою прокурора відділу обласної прокуратури, зазначеної у довідці Чернігівської обласної прокуратури від 12 травня 2022 року №21-45, та врахувати додаткові виплати згідно довідки Чернігівської обласної прокуратури про складові заробітної плати/грошове забезпечення (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії), виданої на ОСОБА_2 , починаючи з 01 серпня 2022 року.
Апелянт стверджує, що рішення суду виконано, перерахунок пенсії проведено виходячи із середньомісячної чинної заробітної плати/грошового забезпечення за відповідною посадою прокурора відділу обласної прокуратури, зазначеної у довідці Чернігівської обласної прокуратури від 12 травня 2022 року №21-45, та з урахуванням додаткових виплат згідно довідки Чернігівської обласної прокуратури про складові заробітної плати/грошового забезпечення (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії) -75600 грн, виданої на ОСОБА_2 , починаючи з 01 серпня 2022 року.
Отже, на переконання апелянта, у державного виконавця були відсутні підстави для накладення штрафу, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправної та скасування постанови.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, за заявою стягувача відповідачем 02.01.2024 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа від 17.08.2024 №620/7136/22.
Відповідно до змісту виконавчого документу ГУПФУ в Чернігівській області зобов'язано перерахувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи із середньомісячної чинної заробітної плати/грошового забезпечення за відповідною посадою прокурора відділу обласної прокуратури, зазначеної у довідці Чернігівської обласної прокуратури від 12 травня 2022 року №21-45, та врахувати додаткові виплати згідно довідки Чернігівської обласної прокуратури про складові заробітної плати/грошове забезпечення (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії), виданої на ОСОБА_2 , починаючи з 01 серпня 2022 року (а.с. 53-55).
Листом від 17.01.2024 боржник повідомив, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №620/7136/22 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії. Розмір пенсії відповідно до постанови суду з 01.08.2022 становив 10135,00 грн., з 01.12.2022 - 10465,00 грн. З 01.02.2023 у зв'язку зі зміною кількості утриманців (інший утриманець перейшов на пенсію за віком) розмір пенсії ОСОБА_1 складає 20930,00 грн. (а.с. 48-52).
20.11.2024 державний виконавець перевірив стан виконання боржником своїх зобов'язань та склав акт, у якому зазначено, що ГУПФУ в Чернігівській області рішення суду у справі №620/7136/22 не виконано, оскільки до наданого розрахунку не враховано додаткові виплати згідно з довідкою Чернігівської обласної прокуратури. Матеріали виконавчого провадження не містять відомостей та належних доказів щодо вчинення ГУПФУ в Чернігівській області належних дій щодо виконання рішення (а.с. 43-44).
20.11.2024 державний виконавець прийняв постанову про накладення на ГУПФУ в Чернігівській області штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк в сумі 5100,00 грн., постанова отримана позивачем 20.11.2024 (а.с. 5).
Вважаючи вказану постанову протиправною, ГУПФУ в Чернігівській області звернулось до суду з цим адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивач провів стягувачу перерахунок пенсії, однак з протоколу встановлено, що при перерахунку враховано лише розмір заробітної плати за відповідною посадою прокурора, вказаною у довідці від 12.05.2022 №21-45. Докази врахування при перерахунку пенсії додаткових виплат за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії не надано. Отже, ГУПФУ в Чернігівській області не надало доказів належного виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Тобто виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Положеннями частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Примусове виконання рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи, здійснюється органами державної виконавчої служби.
Законом №1404-VIII встановлені права та обов'язки сторін виконавчого провадження.
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення ( частина 1,2 статті 15 Закону №1404-VIII).
Відповідно до положень частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
З аналізу вказаних норм вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнюють виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Суд першої інстанції достовірно встановив, що виконавчим документом зобов'язано ГУПФУ в Чернігівській області перерахувати стягувачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника, виходячи із середньомісячної чинної заробітної плати/грошового забезпечення за відповідною посадою прокурора відділу обласної прокуратури, зазначеної у довідці Чернігівської обласної прокуратури від 12 травня 2022 року №21-45, та врахувати додаткові виплати згідно довідки Чернігівської обласної прокуратури про складові заробітної плати/грошове забезпечення (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії), виданої на ОСОБА_2 , з 01.08.2022.
Позивач провів стягувачу перерахунок пенсії, однак з протоколів перерахунків (а.с.50-52) вбачається, що при перерахунку враховано лише розмір заробітної плати (75600,00 грн) за відповідною посадою прокурора, вказаною у довідці від 12.05.2022 №21-45.
Докази врахування при перерахунку пенсії додаткових виплат за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед призначенням/перерахунком пенсії, які наведені у довідці (а.с.46-47), яка додана до довідки від 12.05.2022 № 21-45, не надано.
Згідно із положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Тобто, судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.
Отже, враховуючи вищенаведене, позивач, отримавши рішення суду з відміткою про набрання ним законної сили, був зобов'язаний вжити заходів щодо його добровільного виконання у спосіб, встановлений судом.
Разом з тим, ГУПФУ в Чернігівській області не надало доказів належного виконання такого обов'язку.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час прийняття державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу боржником судове рішення без поважних причин не виконано.
У рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття спірної постанови.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна