Справа № 420/18470/24
05 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил, Головного управління справами Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України (відповідач-1), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил (відповідач-2), в якому позивач просить:
- зобов'язати Головне управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального Штабу Збройних Сил України видати наказ про нарахування та виплату позивачу середній заробіток за час затримки при звільненні з 17.05.2024 року по день фактичної виплати (07.06.2024 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки при звільненні з 17.05.2024 року по день фактичної виплати (07.06.2024 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу підготовки персоналу управління підготовки ракетних військ і артилерії Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем та з 17.05.2024 року його виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення, з 18.05.2024 року виключено з продовольчого забезпечення. Однак, в день звільнення відповідач не виплатив позивачу всі належні йому виплати, а саме не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі та компенсація за неотримане речове майно. 22.05.2024 року позивачу виплачено грошове забезпечення (з 01.05.2024 по 17.05.2024 року), одноразову грошову допомогу у разі звільнення, компенсацію за невикористану щорічну відпустку та компенсацію за невикористану відпустку УБД, та 07.06.2024 року було виплачено компенсацію за невикористане речове майно, таким чином, фактичний розрахунок з позивачем здійснено 07.06.2024 року. Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то відповідно до ст.116,117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 17.05.2024 року по 07.06.2024 року, відтак просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил надав до суду відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що позивач погодив своє звільнення з військової служби в запас, у визначений ним строк, власноруч поданим рапортом, що не заперечується ним у позовній заяві (рапорт позивача від 17.05.2024 №736), його було повністю розраховано всіма видами грошового забезпечення відповідачем 2, що підтверджує копія скріншоту від 22.05.2024 на суму 844173,00 грн., тобто через 4 дні після виключення зі списків особового складу відповідача 1. Посилання позивача на дату проведення виплати грошової компенсації за належне але неотримане речове майно - 07.06.2024 як остаточної є недоречним, оскільки позивач з власної вини не отримав належне йому речове майно під час проходження служби у Відповідача 1 з урахуванням того, що мав таку можливість. Твердження Позивача стосовно невиплати йому належних сум при звільненні та як наслідок стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є недоречними, оскільки звільнення позивача з військової служби було погоджено ним же, з одночасним проведенням виплати належного йому грошового забезпечення. При цьому абзацом 2 пункту 242 Положення №1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Крім того, представник відповідача вказує, що правовідносини з приводу відповідальності роботодавців за порушення строків виплати працівникам компенсаційних виплат врегульовані спеціальним законодавством, а саме нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та відповідачем 2 порушення вимог ст.2 Закону №2050-ІІІ допущено не було.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав до суду відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що згідно норм законодавства особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належної суми на день виключення особи зі списків особового складу військової частини, та виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008. При цьому, положенням п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, не встановлено вимоги щодо надання військовослужбовцем такої згоди виключно у письмовій формі. З огляду на факт звернення позивача 17.05.2024 з рапортом до Начальника Центрального управління справами Міністерства оборони України про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення зі списків особового складу частини, вбачається надання ОСОБА_1 згоди на виключення зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Представник Головного управління справами Міністерства оборони України надав до суду відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що позивач звернувся до Головного управління справами з рапортом та доданими до нього відповідними документами, лише 17.05.2024, в день виключення зі списків особового складу. Серед документів доданих до рапорту, був витяг із наказу начальника Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України від 17.05.2024 №72 “Про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Відповідно до абзацу 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Таким чином, факт звернення за виплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно лише 17.05.2024, в день виключення зі списків особового складу частини, позивач надав відповідну згоду на виключення зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, та вина Головного управління справами у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки визначені статтею 116 КЗпП України відсутня. Головне управління справами є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України нижчого (третього) рівня, Головним управлінням справами надіслано заявку на виділення кошторисних призначень та коштів для проведення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу відповідно до Порядку №178 та з надходженням цільових коштів, грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена 07.06.2024 на банківський рахунок позивачу у повному обсязі. Головне управління справами повністю виконало завдання даної компенсації, замінивши натуральне вираження речі (речей) грошовим виразом. Крім того, позивач не проходив військову службу у Головному управлінні справами, Головне управління справами не може бути розцінене в якості роботодавця в розумінні статті 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 18.06.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 18.06.2024 року зобов'язано Головне управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил (за наявності) протягом 10-ти робочих днів з дня отримання цієї ухвали надати до Одеського окружного адміністративного суду - довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільнення згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», із обов'язковим зазначенням середньоденного заробітку. Зупинено провадження по справі №420/18470/24 до надходження до суду вищевказаних доказів.
Ухвалою суду від 23.10.2024 року поновлено провадження в адміністративній справі №420/18470/24.
Ухвалою суду від 13.01.2025 року залучено до участі по справі в якості співвідповідача Центральне управління справами Міністерства оборони України. Зобов'язано Центральне управління справами Міністерства оборони України надати до суду в строк для надання відзиву належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за речове майно. Клопотання позивача про залучення правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено, замінено відповідача по справі Головне управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України його правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил про зобов'язання позивача уточнити позов відмовлено.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному управлінні ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України. На фінансовому забезпеченні перебував у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, на речовому забезпеченні - у Головному управлінні справами Міністерства оборони України.
Відповідно до Витягу із Наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України(по стройовій частині) №105 від 17.05.2024 року підполковника ОСОБА_1 старшого офіцера відділу підготовки персоналу управління підготовки ракетних військ і артилерії Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем, звільненого наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.05.2024 року №220 у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав. Припинити доступ до секретної інформації. З 17.05.2024 року виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виключити з продовольчого забезпечення з 18.05.2024 року. Також додатково зазначено про використані відпустки та отримані допомоги, належні виплати та компенсації при звільненні з військової служби.
17.05.2024 року позивач звернувся до Начальника Центрального управління справами Міністерства оборони України з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення (з 01.05.2024 по 17.05.2024), одноразова грошова допомога у разі звільнення, компенсація за невикористану щорічну відпустку та компенсація за невикористану відпустку УБД за 2015 - 2024 роки надійшли від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил на рахунок позивача 22.05.2024 року, а кошти за неотримане речове майно надійшли від Центрального управління справами Міністерства оборони України на рахунок позивача 07.06.2024 року.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідачів, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» - військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення, зокрема, військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, зокрема, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, технічних засобах речової служби, технічних засобах виховання (пропаганди), матеріальними засобами речової служби II класу забезпечення, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Пунктом 3 розділу І Інструкції 232 передбачено, що включає речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил
Відповідно до п.4 розділу ІІІ Інструкції 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі - Порядок №178).
Відповідно до абзацу 1 п.2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: зокрема, звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами п.5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, зокрема, станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, норма, передбачена п.242 Положення №1153/2008, в імперативній формі забороняє виключення військовослужбовця з особового складу військової частини до проведення з ним всіх розрахунків, за винятком згоди його на виключення без проведення такого розрахунку.
Щодо застосування положення п.242 Положення №1153/2008 склалася стала судова практика Верховного Суду, сформульована у постановах від 10.05.2019 у справі №814/1113/16, від 12.11.2019 у справі №815/7098/16, від 05.12.2019 у справі №420/6263/18, від 28.07.2020 у справ №495/707/14-а, від 04.11.2020 у справі №808/1854/16, від 21.09.2023 у справі №420/4487/19, відповідно до якої, у розумінні пункту 242 Положення №1153/2008 відповідач не може виключити позивача без його згоди зі списків особового складу військової частини у тому випадку, якщо не провів з ним розрахунок, тобто не виплатив усі ним же встановлені платежі.
Враховуючи вищевикладене суд висновує, що п.242 Положення №1153/2008, передбачає дві умови виключення зі списків особового складу: або повний розрахунок, або згода військовослужбовця на виключення з особового складу. У такому випадку, відповідачу необхідно або отримати згоду на виключення з особового складу від позивача, або пересвідчитися у тому, що з позивачем проведено повний розрахунок.
Водночас, аналізуючи вищевказані правові норми, суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі №825/1571/16, від 30.07.2020 у справі №820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Відповідно до матеріалів справи при звільненні з військової служби позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно, але останній не звертався до відповідача із будь-якою заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка передбачена пунктом 4 Порядку №178 та в якій зазначається сума такої грошової компенсації позивачем не отримувалася.
Правову природу компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про його звільнення зі служби за наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.05.2024 року №220.
Проте, тільки в день виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, а саме 17.05.2024 року, він подав рапорт Начальнику Центрального управління справами Міністерства оборони України про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Дійсно, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, законодавець розмежовує поняття «наказ про звільнення з військової служби» та «наказ про виключення зі списків особового складу» та зазначає, що період між виданням цих наказів необхідний для своєчасної здачі посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.
Аналогічну правову позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 у справі № 420/1717/22.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено виплату всіх сум, що належать йому при звільненні з військової служби. Так, грошове забезпечення (з 01.05.2024 по 17.05.2024), одноразова грошова допомога у разі звільнення, компенсація за невикористану щорічну відпустку та компенсація за невикористану відпустку УБД за 2015 - 2024 роки позивачу виплачені 22.05.2024 року, а грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена 07.06.2024 року.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Відповідно до положень ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, передбачене ст.117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України з 17.05.2024 року, повний розрахунок з позивачем проведено і виплачені всі належні йому суми 22.05.2024 року. При цьому невиплачені суми грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду на те, що день виключення зі списків особового складу позивача, збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.
До аналогічного висновку дійшов Верховний суд по справі №420/1717/22 від 10.10.2024 року, який враховує суд відповідно до ст.242 КАС України.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року. При цьому матеріали справи не містять згоди позивача про його виключення зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, а рапорт ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, поданий 17.05.2024 року в день виключення зі списків особового складу частини, не може розцінюватися згодою позивача на виключення зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, відповідно до п. 5, 8 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил №305/825 від 21.06.2024 року за останні повні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, позивачу нараховано за березень 2024 року - 42117,75 грн, за квітень 2024 року - 42117,75 грн (всього: 84235,50 грн); середньоденний заробіток складає 1380,91 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Період затримки розрахунку при звільненні становить - 5 календарних днів, а саме за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року становить: 6904,55 грн (1380,91 грн (середньоденний заробіток позивача) * 5 (календарних днів затримки розрахунку)).
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен був здійснити.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, бездіяльність відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що Головне управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України вважається розформованим 14.06.2024 року, правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 видати наказ про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6904,55 грн з відрахуванням належних податків та зборів та зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6904,55 грн з відрахуванням належних податків та зборів.
Суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.1, 2, 6 ч.1 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв'язку між сплаченими чи такими, що мають бути сплачені позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
Як встановлено судом, між ОСОБА_1 (замовник) та адвокатом Плужник Максимом Валерійовичем (виконавець) укладений Договір №26/24 про надання правової допомоги від 30.05.2024 року, відповідно до п.1.1 якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати Замовнику у відповідності до умов договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять замовника, а Замовник із свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити. Пунктом 1.2. вказаного договору з яких питань замовник звертається за юридичною допомогою до виконавця, зокрема, стягнення з Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України та фінансового управління Генерального штабу ЗСУ середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024 року 07.06.2024 рік.
Згідно п.3.1. Договору №26/24 про надання правової допомоги від 30.05.2024 року, сторони домовились, що вартість послуг складає з гонорару (винагороди) за виконанням послуг адвокатом.
Гонорар (винагорода) сплачується Замовником у разі позитивного вирішення питання та визначається за домовленістю (підпункт 3.1.1. Договору №26/24 про надання правової допомоги від 30.05.2024 року).
Пунктом 3.3. Договору №26/24 про надання правової допомоги від 30.05.2024 року визначено, що виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, якій підписується сторонами або їх уповноваженими представниками. Оплата послуг здійснюється на протязі п?яті діб з моменту отримання Замовником грошових коштів.
Згідно Акту №1 від 10.06.2024 року прийому-передачі виконаних робіт договору №26/24 від 30.05.2024 року виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги у формі: Складання адміністративного позову про зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 17.05.2024 року по 07.06.2024 рік. Вартість 5000,00 грн (квитанція від 10.05.2024 року).
Також в якості доказів на підтвердження понесених в майбутньому витрат на правову допомогу надано квитанцію №1 від 10.05.2024 року про сплату послуг у наданні правової допомоги до договору про надання правової допомоги №26/24 від 30.05.2024 року та розрахунок витрат на правову допомогу ОСОБА_1 згідно з договором про надання правової допомоги №26/24 від 30.05.2024 року.
Разом з тим ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд вважає, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику до них учасників справи. При цьому, на момент відкриття провадження по справі, судом встановлено можливість розгляду справи на підставі наявних матеріалів справи, які були достатніми для прийняття рішення по даній справі та не потребували надання учасниками справи додаткових обґрунтувань, пояснень та доказів по справі.
Суд зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, складення позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача в цій частині та стягнення з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
В задоволенні іншої частини заяви про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил, Головного управління справами Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року у розмірі 6904,55 грн.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року у розмірі 6904,55 грн з відрахуванням належних податків та зборів.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 року по 22.05.2024 року у розмірі 6904,55 грн з відрахуванням належних податків та зборів.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Відповідач-2 - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 22990368).
Відповідач-3 - Головне управління справами Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 24978319).
Суддя Іванов Е.А.