05 травня 2025 р. № 400/2209/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 09 лютого 2023 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 09 лютого 2023 року в загальній сумі 225 964,22* відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
До позовної заяви було додано клопотання про поновлення строку звернення до суду, мотивоване тим, що дія частини першої статті 233 КзпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В ухвалі суд зазначив, що з метою правильного застосування при вирішенні спору положень законодавства, питання щодо дотримання/пропуску позивачем строку звернення до суду буде вирішено судом під час розгляду справи з урахуванням судового рішення Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23.
20.03.2025 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою від 01.04.2025 суд для повного та всебічного з'ясування обставин для розгляду клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача: 1) копії грошового атестату позивача та відомості про його вручення позивачу; 2) копії наказів про включення та виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Витребувані докази надійшли до суду 04.04.2025.
Ухвалою від 09.04.2025 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду в частині вимог за період 19 липня 2022 року по 09 лютого 2023 року із зазначенням підстав для поновлення цього строку.
В заяві про поновлення процесуального строку, яка надійшла до суду 14.04.2025, позивач зазначив, що «на момент звільнення Позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком».
Враховуюче, що це твердження є суперечливим до позовних вимог, якими охоплюється період до 09.02.2023, тобто, після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року), суд ухвалою від 15.04.2025 продовжив встановлений ухвалою від 09.04.2025 строк для усунення недоліків позову, запропонував позивачу у 5- денний строк з дня отримання ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 09.02.2023, в якій зазначити відомості і надати відповідні докази щодо дати виключення позивача із списків особового складу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ).
23.04.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивачем додано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.02.2023 № 40. Позивач просив взяти до уваги позицію Верховного Суду, яку висловив Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23 - початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Надаючи оцінку заявам позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд звертав увагу позивача, що його позовні вимог охоплюють період як до 19.07.2022, так і після цієї дати, тобто, як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в Постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформувала позицію, що
початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) (див пункти 75-77 постанови).
Враховуючи подібність правовідносин суд вважає застосованими висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 до спірних правовідносин у даній справі та зазначає таке.
Позовна заява подана до суду 06.03.2025, а спірний період виплати грошового забезпечення становить з 01.03.2018 по 09.02.2023.
При цьому, позивача виключено з списків особового складу частини НОМЕР_2 09.02.2023.
Тобто, позовні вимоги позивача в частині періоду з 19.07.2022 по 09.02.2023 заявлені пропуском 3-місячного строку звернення до суду з позовом.
Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
В ухвалі про залишення позову без руху суд вже відмічав, що подана разом з позовом заява про поновлення строку звернення до суду містить лише пояснення позивача з посиланням на практику Верховного Суду щодо того, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 2352-ІХ, оскільки вони виникли до набуття ним чинності. Суд вважає таку позицію помилковою, з огляду на зазначені вище норми і висновки Верховного Суду щодо їх застосування. Водночас, позивачем не зазначено об'єктивних і непереборних обставин з посиланням на належні докази, які суд міг би розцінити як поважні причини пропуску строку звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022-09.02.2023.
Заяви про поновлення строку звернення до суду, які надійшли до суду після залишення позовної заяви без руху також не містять посилання на об'єктивні поважні (непереборні) причини, які унеможливили звернення позивача до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення.
Як вже зазначалось вище, позивач у заяві від 22.04.2025 просить суд врахувати позицію, яку висловив Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, а саме щодо початку перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Водночас, позивач не надав інформацію про дату отримання грошового атестату, який, відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Відтак, з заяв позивача про поновлення строку звернення до суду, судом не встановлено наявності обставин, які б не залежали від волевиявлення позивача, і через які позивач був позбавлений можливості впродовж тривалого часу звернутись до суду.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить з таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 09.02.2023 із значним пропуском установленого процесуальним законом строку. При цьому, звернення до суду з позовом напряму залежало від волевиявлення позивача, а тому наведені ним обставини не можна визнати поважними причинами пропуску цього строку, що унеможливлює його поновлення.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що обставини, наведені позивачем, судом визнано неповажними причинами для поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог за період з 19.07.2022 по 09.02.2023.
Водночас, відповідачем заявлено клопотання про залишення без розгляду позову в цілому.
Вирішуючи це клопотання суд зазначає, що у силу ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, у рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).»
Отже, в цій справі строк звернення позивача до суду з вимогами за період з 01 березня 2018 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про не обґрунтованість доводів відповідача про залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог за період з 01.03.2018 по 19.07.2022, а тому клопотання про залишення позову без розгляду в цій частині не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями. 242, 243, 248 КАС України, суд,
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 з вимогами за період з 19.07.2022 по 09.02.2023
2. Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 по 09.02.2023.
3. Клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду задовольнити частково.
4. Залишити без розгляду наступні позовні вимоги:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 09 лютого 2023 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 09 лютого 2023 року в загальній сумі 225 964,22* відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
5. В задоволенні іншої частини заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Л.Л. Дерев'янко