06 травня 2025 рокусправа № 380/7164/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Державної податкової служби України надати інформацію на мій, ОСОБА_1 , запит від 20.03.2025.;
- зобов'язати Державну податкову службу України надати інформацію на мій запит від 20.03.2025, а саме інформацію про податковий борг таких компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.03.2025 надіслала на електронну адресу ДПС України запит про доступ до публічної інформації, у якому просила надати інформацію про податковий борг таких компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899). Проте, відповідач відмовився надати запитувану інформацію, оскільки тимчасове обмеження доступу до інформації про суб'єктів господарювання зазначених у запиті в умовах воєнного стану здійснюється в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, у зв'язку з високою ймовірністю завдання вищезазначеної шкоди таким платникам податків та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Позивач вважає відмову відповідача у наданні запитуваної публічної інформації протиправною, оскільки запитувана інформація становить суспільний інтерес, обмеження доступу до запитуваної інформації не передбачене законом та не було необхідним в демократичному суспільстві для захисту законної мети.
Ухвалою суду від 16.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що у зв'язку із запровадженням по всій території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», (зі змінами) на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 34 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Таким чином, гарантоване статтею 34 Конституції України право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб може бути обмежене. Зважаючи на критичність ризиків для економічного сектору державного бюджету, розповсюдження публічної інформації щодо платників податків, у тому числі, про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, несе загрозу як для окремих галузей так і економіки держави в цілому.
Звертає увагу, що, відповідно до Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 13.02.2015 № 67 «Про затвердження деяких форм податкової інформації та порядку їх оприлюднення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2015 року за № 223/26668, форми податкової інформації про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг містить зокрема, але не виключно, інформацію щодо:
найменування суб'єктів господарювання (їх відокремлених підрозділів), які є власниками або управителями об'єктів критичної інфраструктури (державний орган, підприємство, установа , організація, будь-якої форми власності, юридична особа, якій на правах власності, оренди або на інших законних підставах належить об'єкт критичної інфраструктури або який відповідає за його поточне функціонування);
найменування суб'єктів господарювання (їх відокремлених підрозділів) які здійснюють виробництво товарів, спрямованих на задоволення потреб Збройних Сил України та сектору оборони.
Відповідач вважає, що володіючи інформацією щодо найменувань суб'єктів господарювання, агресор в умовах сучасної інтернет глобалізації без особливих труднощів може встановити їх місце розташування. Володіючи такою інформацією, агресор може використати її у власних цілях з метою завдання шкоди, наприклад:
стосовно суб'єктів господарювання (його відокремлених підрозділів), які є власниками або управителями об'єктів критичної інфраструктури (державний орган, підприємство, установа , організація, будь-якої форми власності, юридична особа, якій на правах власності, оренди або на інших законних підставах належить об'єкт критичної інфраструктури або який відповідає за його поточне функціонування), та суб'єктів господарювання, які здійснюють заходи необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, шляхом здійснення повномасштабних атак, диверсій нанесення артилерійських/ракетних/ авіаційних ударів, по об'єктам критичної інфраструктури, підприємствам, установам, військовим частинам/підрозділам, що на сьогодні і відбувається.
Відповідач також вказує, що не володіє інформацією, чи належить перелік підприємств, зазначений у запиті позивача, до об'єктів критичної інфраструктури або які здійснюють виробництво товарів, спрямованих на задоволення потреб Збройних Сил України та сектору оборони. На думку відповідача, тимчасове обмеження доступу до інформації про суб'єктів господарювання, зазначених у запиті, в умовах воєнного стану здійснюється в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або територіальної цілісності або у зв'язку з високою ймовірністю завдання вищезазначеної шкоди таким платникам податків та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
На підставі пункту 2 частини першої статті 22 Закону, на виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», задля уникнення ризиків для економічного сектору, державного бюджету, для окремих галузей так і економіки держави в цілому, Державна податкова служба України, вважає правомірною та обґрунтованою відмову у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 20.03.2025 року, про податковий борг суб'єктів господарювання зазначених у запиті. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
20.03.2025 позивач надіслала на електронну адресу ДПС України (publicinfo_dps@tax.gov.ua) запит про доступ до публічної інформації, у якому просила надати інформацію про податковий борг таких компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899).
У запиті позивач вказала, що відповідно до п. 35.4 ст. 35 Податкового кодексу України на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, оприлюднюється щоденно інформація про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, із зазначенням керівників таких суб'єктів господарювання та сум податкового боргу в розрізі платежів і територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, із зазначенням керівників таких територіальних органів. Однак з початку 2022 року така інформація не оприлюднюється. Разом з тим, ДПС України залишається розпорядником цієї інформації.
Позивач зазначила, що на посаду члена Вищої ради правосуддя подалась кандидатка ОСОБА_2 , а позивач здійснює громадський контроль за перебігом цього конкурсу, а також аналізує кандидатів на їх відповідність критеріям доброчесності та професійної етики, виникла необхідність в отриманні інформації щодо податкового боргу компаній, директором та/або учасником яких є кандидатка. Позивач співпрацює з громадською організацією «Фундація ДЕЮРЕ», яка здійснює систематичну діяльність з проведення аналізу діяльності органів судової влади, органів суддівського врядування, їх відкритої та прозової роботи, системно займається темою проведення судової реформи, доброчесністю суддів. Інформація потрібна позивачу для здійснення громадського контролю, зокрема, аналізу інформації щодо кандидатки, що бере участь у конкурсі на посаду члена ВРП. Тому, для виконання своєї мети їй потрібна офіційна і правдива інформація. Отже, мета запиту, суспільний інтерес в інформації, роль запитувача в поширенні інформації та той факт, що інформація знаходиться у розпорядника - все це свідчить додатково про те, що розпорядник зобов'язаний надати запитувану інформацію.
Листом від 26.03.2025 №615/ЗПІ/99-00-13-0-02-10 відповідач відмовив у задоволенні запиту позивача від 20.03.2025. Відмова мотивована тим, що критичність ризиків для економічного сектору державного бюджету, розповсюдження публічної інформації щодо платників податків, у тому числі, про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, несе загрозу як для окремих галузей так і економіки держави в цілому; тимчасове обмеження доступу до інформації про суб'єктів господарювання, зазначених у запиті, в умовах воєнного стану здійснюється в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, у зв'язку з високою ймовірністю завдання шкоди таким платникам податків та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні запитуваної публічної інформації, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Вказані приписи ст. 34 Конституції України кореспондують статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), частина перша якої гарантує право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно з частиною другою цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Отже, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі «Гусева проти Болгарії» (Guseva v. Bulgaria, заява № 6987/07, пункти 36, 40) від 03 квітня 2012 року у справі «Гіллберг проти Швеції» (Gillberg v. Sweden, заява № 41723/06, пункт 93).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII), інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.
Основними напрямами державної інформаційної політики у розумінні приписів частини першої статті 3 Закону № 2657-XII є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Частиною другою статті 6 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Верховний Суд, зокрема у постанові 31.03.2025 у справі №990/162/24 зазначив, що право на доступ до інформації є однією з основоположних свобод, закріплених як у національному законодавстві, так і в міжнародних актах.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (стаття 3 Закону № 2939-VI).
Згідно із нормами ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, чинне законодавство гарантує доступ до публічної інформації та визначає строк надання такої інформації.
Суд встановив, що позивач звернулась до відповідача із запитом про доступ до публічної інформації щодо податкового боргу ряду компаній.
Відповідач, за результатами розгляду запиту позивача, відмовив у задоволенні такого запиту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI, обґрунтовуючи відмову інтересами національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку в умовах воєнного стану, у зв'язку з високою ймовірністю завдання шкоди таким платникам податків та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).
Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що з аналізу статті 6 Закону № 2939-VI слідує, що розпоряднику інформації надана можливість обмежувати доступ до запитуваної інформації виключно при дотриманні визначених вимог. Тобто, розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. Лише тоді дана відмова буде вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону №2939-VI.
Верховний Суд звертав увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19, у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 820/5938/16, від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16 та інших.
Отже, віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації. Розпорядники зобов'язані застосовувати «трискладовий тест» при розгляді запиту. Необґрунтована відмова надати інформацію є незаконною.
За правилами ч.ч. 1, 4, 5 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VІ встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до частини першої статті 10 Конвенції, втручання у права заявника становитиме порушення Конвенції, якщо не відповідатиме вимогам частини другої статті 10. Отже, варто визначити, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей, визначених у цьому пункті, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей (див. рішення ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі «Кенеді проти Угорщини», заява № 31475/05, пункт 43).
Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, неохідно оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170):
- мета запитувача. Потрібно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Щодо характеру запитуваної інформації, то ЄСПЛ у рішенні від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (заява №10090/16, пункти 84-85) зазначив, що інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і, таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні.
Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість такою мірою, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значною мірою стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи, навіть, до вуайризму. Для того, щоб з'ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з'являється.
Щодо мети та ролі запитувача публічної інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості, то у тому ж рішенні ЄСПЛ зазначено, що важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа Інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції.
У своєму запиті від 20.03.2025 позивач вказала, що співпрацює з громадською організацією «Фундація ДЕЮРЕ», яка здійснює систематичну діяльність з проведення аналізу діяльності органів судової влади, органів суддівського врядування, їх відкритої та прозової роботи, системно займається темою проведення судової реформи, доброчесністю суддів. Запитувана інформація потрібна позивачу для здійснення громадського контролю, зокрема, аналізу інформації щодо кандидатки, що бере участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя, на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
Позивач зауважила, що відповідно до п. 35.4 ст. 35 Податкового кодексу України на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, оприлюднюється щоденно інформація про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, однак з початку 2022 року така інформація не оприлюднюється.
Пунктом 35.4 ст. 35 Податкового кодексу України встановлено, що на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, оприлюднюється: щоденно інформація про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, із зазначенням керівників таких суб'єктів господарювання та сум податкового боргу в розрізі платежів і територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, із зазначенням керівників таких територіальних органів.
Отже, у звичайних умовах Державна податкова служба України мала законодавчо встановлений обов'язок щоденно оприлюднювати на офіційному веб-порталі інформацію про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг.
Під час розгляду даної справи суд встановив, що на офіційному веб-порталі ДПС України https://tax.gov.ua/ у розділі «Інформація про податковий борг» розміщено Інформацію про податковий борг станом на 01.04.2025, зокрема, щодо загальної суми податкового боргу станом на 01.04.2025. Інформація про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, із зазначенням керівників таких суб'єктів господарювання та сум податкового боргу в розрізі платежів і територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, із зазначенням керівників таких територіальних органів на офіційному веб-порталі ДПС України відсутня.
Водночас суд звертає увагу, що жодних змін до пункту 35.4 ст. 35 Податкового кодексу України, яка визначає відкритість та загальнодоступність даних про суб'єктів господарювання, які мають податковий борг, прийнято не було.
Суд зазначає, що визначення інформації законом як відкритої не виключає можливості її тимчасового обмеження, якщо така інформація містить конфіденційні відомості (наприклад, персональні дані), а саме обмеження обґрунтоване нагальною необхідністю та відповідає критеріям законності, необхідності й пропорційності, передбаченим частиною другою статті 6 Закону України № 2939-VI.
Суд наголошує, що принципи прозорості та відкритості не можуть існувати окремо від інших фундаментальних цінностей та обов'язків держави, зокрема забезпечення безпеки громадян та національної безпеки, особливо в умовах воєнного стану.
Отже, з урахуванням того, що частина друга статті 34 Конституції України прямо допускає можливість обмеження права на доступ до інформації, Верховний Суд уважає, що ці положення застосовні й до інформації, визначеної законом як відкритої, якщо таке обмеження є необхідним для захисту національної безпеки, громадського порядку, прав інших осіб.
Водночас таке обмеження може здійснюватися виключно на підставі закону та має відповідати принципам демократичного суспільства, зокрема законності, необхідності та пропорційності. У цьому випадку відповідним законом є частина друга статті 6 Закону України № 2939-VI, що також відома як «трискладовий тест» - механізм перевірки законності обмеження доступу до інформації.
«Трискладовий тест» є юридичною конструкцією - засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тесту» є незаконним і порушує право особи на інформацію.
«Трискладовий тест» є умовною назвою, яка прямо не згадується в українському законодавстві. Він називається «трискладовим» тому, що складається з трьох складових - умов, наявність яких (усіх разом) є обов'язковою для обмеження доступу до інформації.
Таким чином, передумовою для визначення відкритості чи обмеження інформації є застосування до неї «трискладового тесту».
Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону України № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, він має визначити її вид (конфіденційна, таємна або службова).
Наступний крок - з'ясувати, чи стосується запитувана інформація: інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; можливого виникнення заворушень або злочинів у разі її розголошення; охорони здоров'я населення; захисту репутації або прав інших осіб; отримання інформації конфіденційним шляхом; авторитету та неупередженості правосуддя.
Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь, розпорядник інформації має визначити, чи спричинить розголошення інформації істотну шкоду зазначеним інтересам.
Якщо відповідь на це питання негативна - запитувана інформація надається. Якщо відповідь позитивна, розпорядник інформації має визначити, чи переважає шкода від її оприлюднення над суспільним інтересом у її отриманні.
У разі позитивної відповіді - відмовляють у доступі до інформації. У випадку негативної відповіді доступ до інформації надають.
Таким чином, передумовою для визначення підстав відкритості чи обмеження інформації є застосування «трискладового тесту».
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18.
Про необхідність застосування «трискладового тесту» ЄСПЛ також зазначає в пункті 25 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13). Суд дійшов висновку, що національні суди не пояснили, чому частина п'ята статті 6 Закону № 2939-VI або його «трискладовий тест» не були застосовані у справі заявника. Це призвело до того, що суди не здійснили балансування потенційних інтересів, зокрема інтересу заявника в доступі до інформації суспільного значення та необхідності захисту прав приватних осіб.
Отже, при обмеженні доступу до інформації суб'єкт владних повноважень має дотримуватися балансу між суспільним інтересом до відповідної інформації та необхідністю захисту прав приватних осіб, якими в цьому випадку є судді, кандидати на посаду судді, а також члени їхніх родин і близькі особи.
Таким чином, у таких випадках відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів, а завданням суду при вирішенні спору є встановлення того, який інтерес переважає.
Суд зазначає, що наведені відповідачем у листі від 26.03.2025 аргументи щодо необхідності тимчасового обмеження доступу до запитуваної позивачем інформації в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, у зв'язку з високою ймовірністю завдання шкоди таким платникам податків та те, що шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, не є такими що узгоджуються з «трискладовим тестом», передбаченим частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Окрім цього, відповідач не наводить аргументів у чому саме міститься ризик для економічного сектору, державного бюджету, для окремих галузей та економіки держави в цілому при наданні інформації щодо наявності чи відсутності податкового боргу компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899)
Аргументи відповідача не мають легітимної мети захисту національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, оскільки інформація про наявність або відсутність у суб'єктів господарювання податкового боргу жодним чином не меже нести відповідні ризики. Крім цього, аргументи відповідача не підтверджують наявність реальних ризиків завдання істотної шкоди; не доводять, що потенційна шкода від розголошення інформації про наявність або відсутність у суб'єктів господарювання податкового боргу переважає суспільний інтерес у її оприлюдненні на час воєнного стану.
Отже, інформація, яку просив надати позивач, не є інформацією з обмеженим доступом, а її розповсюдження не могло завдати шкоди національній безпеці, територіальної цілісності або громадському порядку, репутації або правам інших людей, чи іншим охоронюваним інтересам.
Суд зауважує, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відмовляючи заявнику у наданні запитуваної інформації, ДПС України, будучи розпорядником цієї інформації, послалось лише на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку в умовах воєнного стану, високу ймовірність завдання шкоди таким платникам податків та те, що шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, не вказуючи в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від розголошення запитуваної інформації та чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію.
Таким чином, відповідач належно не обґрунтовував свою відмову на основі критеріїв, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, у зв'язку з чим така відмова не може вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону № 2939-VI, тобто є незаконною.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу запитуваної публічної інформації на запит від 20.03.2025, зобов'язавши відповідача надати позивачу запитувану публічну інформацію у запиті від 20.03.2025, а саме інформацію про податковий борг таких компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 43005393) у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) запитуваної публічної інформації на запит від 20.03.2025 року.
3. Зобов'язати Державну податкову службу України (Львівська площа, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 43005393) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) запитувану публічну інформацію у запиті від 20.03.2025 року, а саме інформацію про податковий борг таких компаній: ТОВ «Авалон системс» (41180262); ТОВ «Гарт інвест» (41517863); ТОВ «Торговий дім енерджи» (41983383); ТОВ «Унасолар енерджи» (43341276); ТОВ «Приватний заклад освіти «Кінгдом» (44999899).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 43005393) 968,96 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 06.05.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович