06 травня 2025 рокуСправа № 280/5862/24 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув заяву представника ОСОБА_1 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення по справі № 280/5862/24 за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №280/5862/24 за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року, яке набрало законної сили 11 грудня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Вказаним судовим рішенням:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 26 вересня 2022 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 26 вересня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
28 квітня 2025 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення.
Заява обґрунтована тим, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/5862/24 не виконано відповідачем, оскільки після набрання вказаним рішенням законної сили кошти від ІНФОРМАЦІЯ_3 на картковий рахунок не надходили.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року заяву, подану в порядку статті 382 КАС України у справі №280/5862/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заперечення проти задоволення вищезазначеної заяви від представника відповідача на адресу суду не надходили.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, «Шаренок проти України» від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 3821 цього Кодексу (частина 1 статті 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (частина 3 статті 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, позивач, вважаючи, що рішення суду на теперішній час не виконано, не позбавлений права звернутися з виконавчим листом до органів виконавчої служби з метою виконання рішення суду в даній справі в примусовому порядку.
Разом з тим, судом встановлено, що доказів звернення до органів виконавчої служби з метою виконання рішення суду в даній справі представник позивача до заяви не надав.
Так, представником позивача жодних обґрунтованих доводів щодо неналежного виконання відповідачем рішення суду, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі в заяві не зазначено.
Навпаки, позивачем разом із заявою до суду надано довідку з урахуванням якої відповідачем наразі вживаються дії щодо виконання судового рішення в адміністративній справі № 280/5862/24, зокрема, станом на дату звернення до суду із заявою позивачу нараховано кошти на виконання судового рішення про що представник позивача особисто вказує у заяві.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №280/5862/24 за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим заява представника позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника ОСОБА_1 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення по справі № 280/5862/24 за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Д.В. Татаринов