06 травня 2025 рокум. Ужгород№ 260/2363/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , яким просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, замість на 1 січня календарного року.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), нарахованого та виплаченого у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, із врахуванням раніше виплачених сум.
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2013-2018 роки, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2013-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , де перебуває на грошовому забезпеченні. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.02.2025 року №38 була виключена зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. Зазначає, що відповідач виплатив суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби в цей період, у розмірі встановлену постановою КМУ від 22.09.2010 №889. Крім того вказує, що відповідач протиправно при розрахунку її грошового забезпечення використовував прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Мотивуючу свою позицію відповідач, зазначає, що грошова допомога не оздоровлення надається військовослужбовцю один раз на рік за його заявою (рапортом) та на підставі наказу командира, тобто така грошова допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. При цьому, приписами Інструкції №550, які регулюють виплати щомісячної додаткової грошової винагороди містять застереження, що ця допомога не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, до яких відноситься матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. З приводу виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки, сторона відповідача знову ж таки зазначає, що така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889, не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Відповідач вказує, що положення пункту 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 не визнані протиправними, неконституційними та у встановленому законодавством порядку не скасовані. А отже, є чинними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин в цій справі в оспорюваний період, в тому числі і при нарахуванні та виплаті позивачу додаткового грошового забезпечення.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
У спірний період позивач проходила службу у військовій частині НОМЕР_2 , де перебувала на грошовому забезпеченні, що підтверджується витягом із послужного списку ОСОБА_1 та не заперечується відповідачем.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04 лютого 2025 року №38, у зв'язку зі звільненням з військової служби, позивач виключена зі списків особового складу частини, знята з усіх видів забезпечення та направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі цього наказу здійснено нарахування та виплату належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення.
Позивача, з метою з'ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , звернулася до командира військової частини НОМЕР_2 , із заявами щодо надання інформації про нарахування грошового забезпечення.
На вказані заяви відповідачем надано відповідь від 28.03.2025 року за №138/53/1887, у якій зазначив, що під час нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення, відповідачем застосовувався для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.), згідно пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704. Крім того, надав розрахунок про складові грошового забезпечення, які взяті для нарахування грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2013-2018 роки.
З розрахунків вбачається, що до розрахунків нарахованої та виплаченої грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2013-2018 роки їй не включалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
З такими діями та бездіяльністю відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними, тому звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Розмір грошового забезпечення військовослужбовців визначається, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704), яка набрала чинності з 01.03.2018.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, пунктом 4 Постанови №704 у редакції постанови КМ від 21.02.2018 №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Пункт 4 Постанови №704 у редакції постанови КМ від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування пункту 6 Постанови №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
Відтак, з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови №704, в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин діє пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, який визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п.4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на факт відновлення дії положень Постанови №704, які діяли до внесення змін Постановою №103 суд доходить висновку про наявність правових підстав для перерахунку позивачу складових грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020.
Водночас, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Тож при розв'язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103 перевагу слід надати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Відповідач не заперечує того, що після 29.01.2020 продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Тож за період з 29.01.2020 і до 19.05.2023 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 в частині визначення з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», зобов'язавши при цьому відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення.
Водночас вимога здійснити перерахунок грошового забезпечення саме з 01.01.2020 по 28.01.2020 задоволенню не підлягає, оскільки, як вже зазначено вище, саме з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2013-2018 роки, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що один раз в рік військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Частиною 14 статті 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям які не використали щорічну або додаткову відпустку їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»(далі - Постанова №889) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013р. у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013р. у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014р. у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014р. у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014р. у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Цією постановою Кабінету Міністрів України передбачено виплату вказаним у ній категоріям військовослужбовців щомісячної додаткової грошової винагороди, яка має постійний щомісячний характер та у відповідності до положень пункту 2статті 9 Закону №2011-XII включається до складу грошового забезпечення даних осіб.
Щодо посилань відповідача на Інструкцію №550, то суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої п.1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання Постанови №889 Міністерство оборони України наказом від 24 жовтня 2016 року №550 затвердило Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка набрала чинності 16 грудня 2016 року (далі - Інструкція №550).
Положеннями пункту 8 Інструкції №550 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п.9 Інструкції №550 розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Водночас, застосовуючи Інструкцію №550 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Відповідач у відзиві підтверджує, що щомісячну додаткову грошову винагороду не включено до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислювалась грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2013-2018 роках.
Відповідач, застосовуючи норми вищезазначених Інструкцій, не врахував пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №826/14564/17, від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 24.10.2019 у справі №820/3211/17, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 24.03.2020 у справі №810/2734/17, від 14.07.2020 у справі №820/1784/17, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 29.12.2020 у справі №240/1095/20.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 та від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Отже, суд доходить висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2013-2018 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
З метою відновлення прав позивача, військову частину НОМЕР_2 слід зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2013-2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплачених сум.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 139, 70-79, 242-246, 262 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року; за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року; за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич