05 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/7612/25
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", в якому, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Житомирська виправна колонія (№ 4)» яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати Державну установу «Житомирська виправна колонія (№4)» провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.03.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №23601/25.
30.04.2025 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що відповідно до вимог ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. З доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджуючись із порядком виплати їй грошового забезпечення за період з 20.01.2020 по 19.05.2023, звернулась до суду із цим позовом. При цьому, позовну заяву було подано до суду лише в березні 2025 року, тобто із пропуском місячного строку звернення до суду, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України. За приписами частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у випадку позивача це 09.01.2025. Протягом строку від звільнення та до моменту подачі позовної заяви позивач не зверталась до відповідача із запереченнями, щодо нарахованих та виплачених сум. Враховуючи викладене, підстави вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин, на думку відповідача, відсутні.
Суд, дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, твердження представника відповідача про застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України є помилковим.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України (19.07.2022).
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновку, що: "Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Крім того, на переконання Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23) початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2023) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Як вбачається з доданих до справи документів, наказом начальника №124/к-24 від 31.12.2024 позивач була звільнена зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України.
09.01.2025 позивачу під підпис був виданий примірник грошового атестату та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Саме від 09.01.2025 позивач була належно проінформована про види та розміри усіх складових грошового забезпечення, які вона отримувала за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення (є моментом з якого позивач мала дізнатись про порушення її прав, та відліку часу для звернення за захистом свої прав до суду).
Доказів, які б спростовували вказане вище, відповідачем до суду не надано.
Отже, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з 09.01.2025, тобто з дня вручення позивачу грошового атестату, і мав би закінчитися 09.04.2025.
До суду з даним позовом позивач звернулась 17.03.2025, тобто у межах тримісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені представником відповідача підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду відсутні, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 122, 241, 243, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні клопотання Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про залишення позовної заяви без розгляду від 30.04.2025 вх. №34079/25 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Д.М. Гурін