05 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/35613/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати відмову відповідача, оформлену відповіддю 0600-0216-8/91227 від 31.08.2023 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з моменту звернення, тобто з 17.08.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак отримав відмову у її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Крім того, вказує, що період роботи з 11.06.1990 по 27.08.1990 повинен бути зарахований до страхового стажу, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже і не може впливати на її особисті права.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду вирішено залучити до участі у справі у якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов до суду відзив на позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з непідтвердженням постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше З років в зоні гарантованого добровільного відселення. Відповідно до довідки №16-751 від 01.08.2023 виданої Шоломківським старостинським округом №16 Овруцької міської Ради Житомирської області зазначено проживання та реєстрація з 24.06.1986 по 23.08.1988 та з 31.05.1990 по теперішній час в с. Шоломки Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Згідно наданої довідки № 160 від 03.12.2021 вбачається проходження військової служби у період з 28.05.1986 по 26.06.1988. Відповідно, вищезазначений період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 27.05.1986, з 27.06.1988 по 23.08.1988 та з 31.05.1990 31.12.1992 становить 2 роки 10 місяців 2 дні, що не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки станом на 01.01.1993 не підтверджено, що заявник постійно проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше З років. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.08.2023 №063550003002 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є законним та обґрунтованим.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції вказав, що документально підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 2 дні (з 26.04.1986 по 27.05.1986, з 27.06.1988 по 23.08.1988 та з 31.05.1990 по 31.12.1992), що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону 796 зі зниженням пенсійного віку на 6 років. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 11.06.1990 по 27.08.1990, оскільки не зазначена інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів). Для зарахування даних періодів необхідно надати уточнюючу довідку..
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення №063550003002 від 24.08.2023 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.
До того ж, до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 11.06.1990 по 27.08.1990, оскільки не зазначена інформація про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні
Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0216-8/91227 від 31.08.2023 повідомило позивача.
Позивач, не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 згідно з довідкою Овруцької міської ради від 01.08.2023 №16-751 дійсно з 26.04.1986 по 23.08.1988, з 31.05.1990 по даний час зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_1 .
Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 с.Шоломки відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.12.2021 №160 ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах з 28 травня 1986 по 24 червня 1988.
Водночас, інформації про місце дислокації військової частини, яка б давала підстави для однозначного висновку про її місцезнаходження на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, довідка, яка надавалася позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії, не містять.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання на денній формі/служба в армії нерозривно пов'язане з постійним місцем проживанням особи.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 вказував, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Позивач не надав доказів та пояснень, де він проходив військову службу з 28.05.1986 по 26.06.1988, отже, період проходження військової служби не підтверджує факту постійного проживання у вказаний період позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином період проживання ОСОБА_2 в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 01.01.1993 становить:
- з 26.04.1986 по 27.05.1986: 01 місяць 02 дні;
- з 27.06.1988 по 23.08.1988: 01 місяць 28 днів;
- 31.05.1990 по 01.01.1993: 2 роки, 7 місяців, 2 дні.
Загальний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 відповідно до наданих документів становить 02 роки 10 місяців 02 дні, тобто менше 3-х років.
Додаткових доказів на підтвердження проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивач до суду не надав.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Враховуючи викладене, позивачем не підтверджено період його постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23).
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідачів про непідтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку.
Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 18 березня 2025 року у справі №460/27065/23 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Щодо підстав незарахування позивачу періодів роботи в колгоспі з 11.06.1990 по 27.08.1990 у зв'язку з відсутністю інформації про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 24 Закон №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені норми свідчать про те, що єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (Основні положення), згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.06.1990 ОСОБА_1 в період з 11.06.1990 по 27.08.1990 прийнята в члени колгоспу та на роботу в колгосп «Ленинским шляхом.
Вказані записи внесені уповноваженою особою, про що свідчить підпис та печатки, містять посилання на дату на номер наказу, що слугували підставою вчинення запису про прийняття та звільнення.
Вказаний період роботи в колгоспі підтверджується також архівними витягами від 19.10.2023 №В/827/1 протоколу №17 та №12.
Водночас, записи про встановлений мінімум вихододнів, як і про відпрацьовані дні, відсутні, що й слугувало підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 11.06.1990 по 27.08.1990.
Однак належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність записів про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки чи інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на викладене, відповідачі не довели правомірності своїх дій щодо не врахування позивачу періоду роботи в колгоспі з 11.06.1990 по 27.08.1990 згідно трудової книжки, серія НОМЕР_1 від 13.06.1990.
Таким чином, до страхового стажу позивача слід зарахувати періоди з 11.06.1990 по 27.08.1990.
Разом з тим, суд зазначає, що навіть при зарахуванні спірного періоду роботи в колгоспі до страхового стажу ОСОБА_1 , все одно будуть відсутні умови для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Отже, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.08.2023 року №063550003002 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з з 11.06.1990 по 27.08.1990.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання пенсійний орган призначити та виплачувати йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятої відмови в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 17.08.2023 р., з урахуванням висновків суду.
Суд наголошує, що підставами для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку стало не підтвердження періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років. Однак, що стосується періоду роботи позивача з 11.06.1990 по 27.08.1990 вказані періоди не стали підставою для відмови у призначенні пенсії.
При цьому, оскільки пенсійним органом фактично не здійснювався належний обрахунок страхового стажу позивача, у тому числі з врахуванням періоду роботи позивача з 11.06.1990 по 27.08.1990, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити такий обрахунок під час повторного розгляду заяви позивача від 17.08.2023 із обов'язковим зарахуванням до стажу періоду роботи з 11.06.1990 по 27.08.1990 в колгоспі.
При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в м. Києві, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в м. Києві.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код РНОКПП/ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.08.2023 №063550003002 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 11.06.1990 по 27.08.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.08.2023 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду та із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 11.06.1990 по 27.08.1990.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в сумі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
05.05.25