Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 травня 2025 року Справа№200/9093/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 через представника Мосіна А.В. звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 лютого 2021 року по 26 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 161 174 грн 80 коп.;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 лютого 2021 року по 26 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 161 174 грн 80 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після звільнення остаточний розрахунок з позивачем на виконання рішення суду у справі №200/4037/24 відповідач здійснив 24.12.2024 року. Посилаючись на норми статті 117 КЗпП України, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 06 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, які вважає безпідставними та необґрунтованими. Зауважив, що правовідносини, що є предметом дослідження та вирішення у цій справі регулюються нормами Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, постановою КМ України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» і Порядком та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 №260, які встановлюють питання призначення грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, визначення його складу, нарахування та виплати і є спеціальними та мають пріоритетне значення для їх застосування. Статтею 60 Закону № 580-VIII в редакції, що діє з 01.05.2022 встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. Тому, на думку відповідача, стаття 117 КЗпП України не повинна розповсюджувати свою дію на поліцейських.
Крім того, на момент проходження та звільнення позивача зі служби в поліції законодавством не було передбачено нарахування та виплата спірних виплат у справі 200/4037/24. Причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався відповідним судовим спором. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру.
ГУНП в області є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов'язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативними актами, Головне управління у таких повноваженнях обмежене. Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
_
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та період відпустки головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 листопада 2015 року до 12 лютого 2021 року проходив службу в органах Національної поліції.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 ,
У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо протиправності невиплати Головним управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області) належних йому грошових виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 200/4037/24, яке набрало законної сили 24.10.2024, визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1 038 годин несення служби в нічний час за період з 03 березня 2016 року по 31 грудня 2020 року, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (20 днів) за 2015 - 2020 роки, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017; зобов'язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1 038 годин несення служби в нічний час за період з 03 березня 2016 року по 31 грудня 2020 року, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (20 днів) за 2015 - 2020 роки, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання вказаного судового рішення, ГУНП в Донецькій області нараховано грошові виплати та відповідно до платіжної інструкції №6938 від 24.12.2024 сума 17 571,46 грн. перерахована користь позивача.
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Позивач вважає, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 12 лютого 2021 року (дата звільнення) по 26 грудня 2024 р. (дата повного розрахунку), тобто, допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, через що з відповідача за вказаний період на користь позивача належить стягнути середній заробіток.
При цьому позивач просить стягнути середній заробіток відповідно до змісту статті 117 КЗпП України в редакції, що діє після 19.07.2022 року за шість місяців, а саме за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, тобто за 184 дні.
За розрахунками позивача грошове забезпечення за два повних місяця перед звільненням становить 54308,62 грн. (36831,36 грн. + 17477,26 грн.), а середньомісячна заробітна плата складає 27154,31 грн. (36831,36 грн. + 17477,26 грн.)/2).
У грудні 2020 і січні 2021 року було 62 дні, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби склала 875,95 грн. (36831,36 грн. за грудень 2020 р. + 17477,26 грн. за січень 2021 р.)/62).
Середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, а саме за 184 дні, складає 161174 грн. 80 коп. (875,95 Х 184).
Наведені розрахунки підтверджуються наданими стороною позивача документами, відповідачем не спростовані.
_
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейським.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції на час розгляду цієї справи передбачає, шо у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи справу, суд враховує, що позивачем заявлено про стягнення середнього заробітку за шість місяців, що є правом позивача відповідно до принципу диспозитивності.
Проте, позивачем довільно обраний період нарахування середнього заробітку, а саме з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, тобто, виходячи з дати внесення змін у статтю 117 КЗпП України, але безвідносно до дати звільнення, виникнення спору щодо додаткових виплат, звернення до суду з такими вимогами, дати остаточного розрахунку, що є фактичними обставинами у цій справі.
Тому, виходячи з фактичного періоду затримки виплат при звільненні, суд вважає за необхідне враховувати норми статті 117 КЗпП України в редакціях, як до внесення змін, так і після цього, та відповідні позиції Верховного Суду з цього приводу у зазначеній категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- РОЗМІР ПРОСТРОЧЕНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, З ЧИМ БУЛА ПОВ'ЯЗАНА ТРИВАЛІСТЬ ТАКОГО ПЕРІОДУ з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний РОЗМІР ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАТРИМКОЮ розрахунку при звільненні МАЙНОВИХ ВТРАТ працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, СПІВМІРНІСТЬ можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
_
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
_
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
_
Стосовно застосування наведених висновків Верховного Суду до правовідносин, що виникли після змін, внесених у статтю 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року, суд зауважує, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України №2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
_
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсацією втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності.
Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив порядку зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Тому суд дійшов висновку, що викладені вище правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час фактичної затримки розрахунку в період з 13.02.2021 до 23.12.2024 (виключаючи день звільнення та день розрахунку), тобто як до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, так і після цього.
_
Крім того, суд наголошує, що стаття 117 КЗпП України для її застосування також прямо передбачає наявність вини відповідача.
В умовах правового режиму воєнного стану, який триває на час розгляду справи та потребує максимальної мобілізації фінансових та інших ресурсів на потреби оборони, суд вважає обов'язковим застосування також вищевказаних принципів співмірності та пропорційності. З урахуванням встановлених конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
_
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за затримку розрахунку після звільнення, суд враховує такі обставини:
1) за наданими розрахунками середньомісячна заробітна плата складає 27154,31 грн., тоді як несвоєчасно виплачена сума 17 571,46 грн.;
2) фактичний період затримки не може бути в повному обсязі поставлений у вину відповідачу, оскільки після звільнення 12 лютого 2021 року з позовом щодо недоплачених сум (у справі № 200/4037/24) позивач звернувся через більш ніж три роки - у червні 2024 року;
3) позивачем не доведена істотність майнових втрат, пов'язаних з несвоєчасною виплатою частини невикористаної відпустки та індексації грошового забезпечення в сумі 17 571,46 грн.
Виходячи з встановлених об'єктивних обставин, враховуючи такий критерій як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та застосовуючи принципи пропорційності та співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність легітимної мети в умовах правового режиму воєнного стану для нарахування такого середнього заробітку в обсязі, більшому за несвоєчасно виплачену грошову суму при звільненні, яку протягом тривалого часу не вимагав і сам позивач. Тому суд вважає, що стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 17 571,46 грн. є достатнім для поновлення порушеного права позивача.
Суд також зазначає, що виходячи з майнового характеру заявлених вимог, належним способом захисту права є не задоволення вимог зобов'язального характеру, а стягнення з відповідача визначеної судом суми.
З наведених підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.02.2021 до 23.12.2024 в сумі 17 571,46 грн., що є достатнім для поновлення порушеного права позивача та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (вул. Мандрика, 7, м. Покровськ, Донецька область, 85302, ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (вул. Мандрика, 7, м. Покровськ, Донецька область, 85302, ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2021 до 23.12.2024 в сумі 17 571 (сімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 46 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов