Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 травня 2025 року Справа№640/17739/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22 липня 2022 року №80111500041704.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, на виконання вимог Закону України від 16 липня 2024 року №3863-IX, дана справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
10 березня 2025 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №640/17739/22 передана на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/17739/22 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення. Вирішено ряд процесуальних питань.
11 квітня 2025 року судом повторно витребувано докази.
15 квітня 2025 року відповідачем надано докази по справі.
15 квітня 2025 року відповідачем заявлено клопотання про закриття провадження у справі.
05 травня 2025 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення. Вказує на порушення статті 26 Конституції України, прав, гарантій та визначеності, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011, адже він перебуваючи на законних підставах в України з метою працевлаштування отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні строком дії до 14.11.2024, продовжував працювати, що виключає застосування до нього положення підпункту 6-1 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні повністю. Зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням правил Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, оскільки органом центру зайнятості повідомлено про скасування дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, зокрема, позивача.
Крім того, відповідач зазначив, що 13.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання, якому остання видана за № НОМЕР_1 . Станом на 15.04.2025 посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 недійсна.
Також, 01.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянста ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання, якому остання видана за № НОМЕР_2 зі строком дії до 14.08.2025.
Означені відомості суд не приймає до уваги та не надає їм оцінку, оскільки, по-перше, не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення. По-друге, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодних доказів на підтвердження заявлених тверджень.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Позивач, Вілкінс ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Швейцарської конфедерації, що підтверджено паспортом та офіційним перекладом до паспорта № НОМЕР_3 .
13.12.2017 Київський міський центр зайнятості видав дозвіл № НОМЕР_4 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА № 021662 щодо громадянина Швейцарії ОСОБА_1 директора ТОВ «Чайка студіо» до 14.11.2024.
05.01.2022 органом ДМС (8011) видано на ім'я громадянина Швейцарії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_5 з датою її закінчення - 14.11.2024.
11.07.2022, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийнято рішення №80111500041704 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_5 , що видане громадянину Швейцарії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер паспорту НОМЕР_3 . Підставою прийняття оскаржуваного рішення зазначено підпункт 6-1 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, оскільки листом Державного центру зайнятості № 33/21/2176-22 від 22.06.2022 надіслано інформацію щодо скасованих регіональними центрами зайнятості дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства за січень-травень 2022 року.
Так, підставою для скасування дозволу на застосування праці позивача як іноземця вказано ч. 3 ст.424, несплата коштів (наказ № 188 від 11.05.2022).
12.09.2022 оскаржуване рішення отримано позивачем та роботодавцем ТОВ «ЧАЙКА СТУДІО».
Не погоджуючись із рішенням позивач звернувся з цим позовом до суду.
Не є спірним між сторонами, що 03.09.2021 між громадянином Швейцарії ОСОБА_3 та громадянкою України ОСОБА_4 ухладено шлюб, про що складено Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві відповідний акт №1462.
Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття рішення №80111500041704 від 11.07.2022.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).
Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні (частина четверта статті 4 Закону №3773-VI).
Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов'язання роботодавця або резидента Дія Сіті повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу, про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту), гіг-контракту з таким іноземцем або особою без громадянства (абз.1 частини четвертої статті 5 Закону №3773-VI).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконано вимоги абз.1 частини четвертої статті 5 Закону №3773-VI, що не оспорюється відповідачем.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 вказаного Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Відтак, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання з метою працевлаштування, серед іншого, є дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.
Не є спірним між сторонами, що 05.01.2022 органом ДМС видано на ім'я позивача посвідку на тимчасове проживання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).
Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (п.1 Порядку №322).
Відповідно до пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 64 Порядку №322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Пунктом 65 Порядку №322 передбачено, що копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до супровідного листа №8010.6.2-23090/8060.6-22 від 15.08.2022 відповідачем на адресу позивача надіслано копію оскаржуваного рішення.
Позивач звертає увагу суду на отримання спірного рішення 12.09.2022, водночас відповідач не висловився щодо вказаного твердження, відповідно, не надав докази на його спростування.
Відповідно до пункту 77 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято відповідно до підпункту 6-1 пункту 63 Порядку №322, а саме якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся.
Вивчивши матеріали справи, суд констатує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував лише лист Державного центру зайнятості № 33/21/2176-22 від 22.06.2022, яким проінформовано відповідача, що щодо скасованих регіональними центрами зайнятості дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства за січень-травень 2022 року.
Водночас, матеріали справи не містять інших підстав та доказів на їх підтвердження щодо обґрунтованості спірного рішення.
Дослідивши оскаржуване рішення та документи, які стали підставою для його прийняття, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого рішення та його скасування як прийнятого не обґрунтовано, не пропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Так, підпункт 6-1 пункту 63 Порядку №322 передбачає підстави для скасування посвідки. Як встановлено судом вище, підставою для висновку відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин підпункту підпункт 6-1 пункту 63 Порядку №322, став лист Державного центру зайнятості № 33/21/2176-22 від 22.06.2022 щодо скасування дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, зокрема, позивача.
Суд відхиляє означені доводи відповідача як підставу правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки останнім не надано докази на підтвердження правомірності застосування до позивача підстав, передбачених підпунктом 6-1 пункту 63 Порядку №322.
При цьому, суд відхиляє наданий до листа Державного центру зайнятості № 33/21/2176-22 від 22.06.2022 додаток у вигляді витягу з реєстру згрупованих прізвищ та реквізитів, оскільки з такого неможливо встановити дату його прийняття, номер, підстави, які враховувались для його формування, докази, які оцінювались органами центру зайнятості для прийняття такого. При цьому, матеріали справи не містять рішення про скасування дозволу № 71225 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА № 021662 щодо громадянина Швейцарії ОСОБА_1 директора ТОВ «Чайка студіо».
Відтак, лист Державного центру зайнятості № 33/21/2176-22 від 22.06.2022 з відповідним додатком є неналежним доказом.
Такі обставини зумовлюють висновок суду, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення у цій справі не дотримано принцип обґрунтованості рішення, адже підстави, що враховані для його прийняття не підтверджено належними та достатніми доказами.
Викладений висновок, дає підстави для застосування до спірних правовідносини положень частини другої статті 2 КАС України.
Частиною першою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Підсумовуючи, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до платіжної інструкції №15T004DZE від 13 вересня 2022 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4а, м. Київ, 02152; код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22 липня 2022 року №80111500041704.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 06 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна