Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про забезпечення позову
06 травня 2025 року Справа №200/3192/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Стойка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Централього міжрегіонального управління державної служби з питань праці (ЄДРПОУ: 44681053, , м. Київ, вул. Вавилових, буд. 10 ) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Централього міжрегіонального управління державної служби з питань праці в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці №98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240000,00 гривень на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 .
Разом з позовом було надано заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що 10 квітня 2025 року Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) було розпочато примусове виконання вказаної постанови у результаті чого було відкрито виконавче провадження № 77769043 та винесено постанову про арешт рахунків та коштів ОСОБА_1 , з урахуванням виконавчого збору в рамках суми 264 300,00 гривень, як наслідок, позивач не має змоги користуватись своїми рахунками в межах здійснення підприємницької діяльності.
Також в заяві зазначено, що подальше вчинення державним виконавцем будь-яких дій в рамках виконавчого провадження ВП №77769043 може істотно ускладнити або унеможливити поновлення порушених прав у випадку задоволення заявленого адміністративного позову про скасування оскаржуваної постанови № 98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року.
Враховуючи вказане позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення дії постанови Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці №98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 гривень у виконавчому провадженні № 77769043 від 10 квітня 2025 року, яке відкрите заступником начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Лапанашвілі Петром Юрійовичем до набрання законної сили рішенням у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Відповідно до ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно з ч.2 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 4ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 1ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову'в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, приймаючи рішення про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який можливо застосувати, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Тобто, з даної норми слідує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчих дій встановлено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, згідно до ч. 1 ст. 34 вказаного Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:
1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;
2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;
3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;
4) відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);
5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятоюстатті 15 цього Закону;
6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;
7) якщо вони вчиняються до оптового постачальника електричної енергії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії";
8) затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) якщо стягувач включений до плану санації;
9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченомучастиною третьоюстатті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно доЗакону України"Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);
11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;
12) включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації;
13) наявності підстав, передбаченихстаттею 2-1Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку";
14) наявності підстав, передбаченихстаттею 1Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".
Судом встановлено, що Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці винесено постанову про накладення штрафу № 98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року в розмірі 240 000,00 гривень.
Заявник також вказує, що 10.04.2025р. Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) прийнято постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 77769043.
Суд зазначає, що забезпечення позову - це елемент права на судовий захист, що спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права (попередній судовий захист).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи той факт, що силу ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржувана у даній справі постанова є виконавчим документом, а також ту обставину, що вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчих дій встановлено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» і він не містить такої підстави, як оскарження виконавчого документа в судовому порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав застосування заходів забезпечення позову у справі щодо оскарження постанови про накладення штрафу №98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року винесену Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці, оскільки в разі примусового виконання означеної постанови, позивачу прийдеться докласти значних зусиль та витрат до відновлення порушеного права, у тому числі шляхом ініціювання інших судових проваджень, що є неприпустимим та не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.
За таких обставин заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову підлягає задоволенню шляхом зупинення дії постанови Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці №98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 гривень у виконавчому провадженні № 77769043 від 10 квітня 2025 року, яке відкрите заступником начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Лапанашвілі Петром Юрійовичем до набрання законної сили рішенням у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Керуючись ст.ст. 150, 153, 152, 154, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити.
Зупинити дію постанови Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці №98927/ТД/ДПС/ФС-134 від 21 жовтня 2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 гривень у виконавчому провадженні № 77769043 від 10 квітня 2025 року, яке відкрите заступником начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Лапанашвілі Петром Юрійовичем до набрання законної сили рішенням у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
У разі постановляння ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.В. Стойка