Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 травня 2025 року Справа№200/1437/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення №056650011092 від 12.02.2025 року, що було прийняте за заявою про призначення пенсії за віком від 04.02.2025 року; зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 05.12.2024 року відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1 - р/2020 від 23.01.2020 року) із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періоду з 19.01.2001 року по 15.01.2006 рік, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 року, з 22.08.2009 року по 20.01.2013 рік, з 04.12.2020 року по 03.07.2024 рік та до страхового стажу період з 01.01.2004 по 31.12.2004 рік, з 01.02.2005 року по 28.02.2005 рік, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 рік.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в строк подання відзиву на позовну заяву копію пенсійної справи, довідку форми ОК-5, розрахунок стажу ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 04.02.2025 року звернулася до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте відповідач рішенням №056650011092 від 12.02.2025 року відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років та відсутністю пільгового стажу за Списком №2 через не зарахування до страхового та пільгового стажу спірних періодів роботи. Зазначила, що на дату звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії досягла необхідного пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Рішення відповідача №056650011092 від 12.02.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, вважає протиправним, просила задовольнити позов.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області 09 жовтня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення).
04 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою №730 про призначення пенсії за віком за Списком № 2.
Судом встановлено на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07 квітня 2000 року, виданого Красноармійським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецької області, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис №137. Матір'ю вказано ОСОБА_1 .
Крім того, судом встановлено на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 20 липня 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис №344. Матір'ю вказано ОСОБА_1 .
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_5 від 01 жовтня 1992 року, що ОСОБА_1 працювала на шахті «Красноармійська-Західна 1» в/о Красноармійськвугілля» (згодом ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1» у період з 05.04.1994 по 16.08.2009 року, а саме:
- на підставі наказу № 900к від 08.04.1994 року прийнято учнем пробовідбирача;
- на підставі наказу №1071к від 03.05.1994 року переведена пробовідбирачем 2 розряду;
- на підставі наказу №492ку від 16.08.2009 року звільнено за переводом на філіал «Збагачувальна фабрика» ЗАТ «Донецьксталь» згідно ст. 36 п. 5 КЗпП України.
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13 грудня 2024 року №1188, видана ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день на підземних роботах у період з 05.04.1994 по 06.05.1994 року - учень пробовідбірника дільниці ОТК, у період з 07.05.1994 по 16.08.2009 року виконувалися роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за професією пробовідбірник дільниці ОТК, ТККУ, що передбачено Списком 2 розділ 1а -2010100а-17314, Списком 2 розділ І підрозділ 1.1а ПКМУ №162 від 11.03.1994, ПКМУ №36 від 16.01.2003. Дана професія підтверджена результатами атестації робочих місць: наказ №28 від 19.01.1996 року, №150к від 15.01.2021 року, №35/1 від 16.01.2006 року. Додаткові відомості: у страйках участі не брала, відпусткою без збереження заробітної плати не користувалася. Простої відсутні. З 05.06.2000 по 22.03.2005 року - відпустка по догляду за дитиною до 5-ти років. З 23.09.2006 по 12.07.2009 року - відпустка по догляду за дитиною до 3-х років.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової серії НОМЕР_5 від 01 жовтня 1992 року, що ОСОБА_1 працювала у філії «Збагачувальна фабрика» ЗАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» у період з 22.08.2009 по 30.05.2017 року, а саме:
- на підставі наказу № 110к від 21.08.2009 року прийнято пробовідбірником 2 розряду у відділ технічного контролю;
- на підставі наказу №93а/к від 18.06.2012 року переведена пробовідбірником 2 розряду в вуглехімічну лабораторію;
- на підставі наказу №15-к від 21.01.2013 року переведена лаборантом 3 розряду вуглехімічної лабораторії;
- на підставі наказу №12/к від 30.05.2017 року звільнено за переводом в ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська» згідно ст. 36 п. 5 КЗпП України.
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.11.2024 року №27, видана філією «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська» ПрАТ «ДОНЕЦЬКСТАЛЬ» - МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД», відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день на підземних роботах у період з 22.08.2009 по 20.01.2013 року виконувала роботи, передбачені Списком №2 пункт 2030000а-17314. Підстава для видачі: пільгові списки, затверджені постановою КМУ від 16.01.2003 №36, наказ про атестацію первинно від 02.11.2009 року №313. Додаткові відомості: у страйках участі не брала, відпустки без збереження заробітної плати не надавалися.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової серії НОМЕР_5 від 01 жовтня 1992 року, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Шахтобудівельна компанія» у період з 07.10.2020 по 03.07.2024 року, а саме:
- на підставі наказу № 1773-к від 06.10.2020 року прийнято учнем лампівника на період проходження виробничої практики;
- на підставі наказу №2067-к від 08.12.2020 року переведена лампівником 2 розряду;
- на підставі наказу №667-к від 01.07.2024 року звільнено за угодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України.
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана ТОВ «Шахтобудівельна компанія», відповідно до якої ОСОБА_1 виконувала роботи зі шкідливими умовами та важкими умовами праці повний робочий день на поверхні у період з 07.10.2020 по 03.12.2020 року за професією учень лампівника, і за період з 04.12.2020 по 03.07.2024 року за професію лампівник, що передбачено Списком №2 розділ 1 підрозділ 1 підстава Постанова КМУ від 24.06.2016 року №461. Атестація робочих місць: накази №12 від 29.04.2016 року, №270/1 від 03.03.2020 року, №175 від 30.08.2024 року. Додаткові відомості: з 07.10.2020 по 12.10.2020 року навчальний пункт, відпустка без збереження заробітної плати: 8 днів квітень 2022 року, 1 день листопад 2022 року, 1 день березень 2023 року, 1 день травень 2023 року, 1 день серпень 2023 року, 1 день квітень 2024 року.
12.02.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 056650011092.
Рішення обґрунтоване тим, що вік заявниці 50 років 1 місяць 29 днів. Страховий стаж особи становить 26 років 10 місяців 15 днів. Пільговий стаж особи по Списку № 2 становить 9 років 10 місяців 27 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. За доданими документами до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 27.10.2020 по 03.07.2024, з 22.08.2009 по 20.01.2013, з 19.01.2001 по 15.01.2006 згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, оскільки довідки не відповідають вимогам пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Додаток №5), а саме: довідка видана ТОВ «Шахтобудівельна компанія» без № і дати реєстрації та не долучена атестація робочих місць за умовами праці на підприємстві; довідка від 29.11.2024 року № 27 видана філія «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська» ПрАТ «ДМЗ» не вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана довідка; довідка від 13.12.2024 року №1188 видана ПАТ «Шахтоуправління « Покровське»» не долучена атестація робочих місць за умовами праці на підприємстві від 15.01.2001 року № 150к. Основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці є наказ по підприємству, організації (п.9 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженого постановою КМУ від 01.08.1992 №442). Враховуючи вищевикладене відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , з програмного забезпечення органу Пенсійного фонду України, до страхового стажу не зараховано періоди з 01.01.2004 по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 28.02.2005 року, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 року, з 01.12.2010 по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 по 31.07.2011 року, з 01.09.2011 по 31.10.2011 року, та до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди з 19.01.2001 по 15.01.2006 року, з 06.05.2006 по 22.09.2006 року, з 22.08.2009 по 20.01.2013 рік, з 04.12.2020 по 03.07.2024 рік.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку та не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 певних періодів роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року №213-VIII, далі - Закон №1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (04.02.2025 року) позивачка досягла віку 50 років.
Щодо позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за статтею 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до положень частини 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно пункту 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Відповідно до пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Відповідно до пункту 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Згідно преамбули постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
При цьому, норми пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Згідно положень статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Стосовно не зарахування до страхового стажу та пільгового стажу за Списком № 2 позивачки періодів догляду за дитиною та перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання наявності у позивача пільгового стажу, необхідного для призначення пенсії , суд вказує, що відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При обчисленні страхового стажу позивача, до складу якого входять періоди роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV, а саме трудовою книжкою та положеннями Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-ІV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Згідно з підпунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до пункту 7 параграф б цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
При цьому, відповідно до статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (уразі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до п. 3-1 Прикінцевих положень Закону №1058, 3-1 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 3) перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно; 4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Виходячи з аналізу викладеного, період перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно підлягає зарахуванню незалежно від сплати страхових внесків, а період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховуються в разі отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини.
Судом встановлено, що під час роботи в період з 05.06.2000 по 22.03.2005 позивачка здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею віку 3 років та 5 років відповідно до даних довідки № 1188 від 13 грудня 2024 року.
У вказаний період за позивачкою зберігалося право на зарахування періоду такої відпустки до спеціального стажу відповідно до норм статті 181 КЗпП України.
Таким чином вказаний період повинні бути зараховані як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах.
Отже, періоди з 01.01.2004 по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 28.02.2005 року, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 року підлягають зарахуванню позивачці до страхового стажу, а періоди з 19.01.2001 по 15.01.2006 року, з 06.05.2006 по 22.09.2006 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 22.08.2009 по 20.01.2013 року та з 04.12.2020 по 03.07.2024 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що насамперед відомостями трудової книжки позивачки підтверджується пільговий характер роботи у зазначені періоди.
Вищенаведене також підтверджується відомостями наявних в матеріалах справи довідок ПФУ Форми ОК-5, відповідно до яких позивачка у вказані періоди виконувала роботи, які обліковуються за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок № 454), під кодом:
- ЗПЗ013Б1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу позивачки вказаних періодів роботи через відсутність атестації робочих місць, суд зазначає наступне.
Згідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд звертає увагу, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Крім того, суд зазначає що Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Отже, позивачка не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, зокрема, не внесення відомостей про проведення атестації робочих місць на підприємстві, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 року.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника.
Окрім того, позивачкою подано пенсійному органу довідку, видану ТОВ «Шахтобудівельна компанія», та довідку №27 від 29.11.2024 року, видану Філією «Збачувальна фабрика «Свято-Варваринська» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод», відомостями яких підтверджено проведення атестації робочих місць з посиланням на відповідні накази, а також періоди пільгової роботи позивачки та відомості про перебування у відпустках без збереження заробітної плати, участь у страйках, які відповідачем не взяті до уваги.
Так, відомостями довідки №27 від 29.11.2024 року, видану Філією «Збачувальна фабрика «Свято-Варваринська» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» підтверджено, що позивачка не брала участі у страйках, та не перебувала у відпустках без збереження заробітної плати.
Враховуючи зазначене, відповідачем протиправно не зараховано періоди з 01.12.2010 по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 по 31.07.2011 року, з 01.09.2011 по 31.10.2011 року до страхового стажу, та періоди з 22.08.2009 по 20.01.2013 року, з 04.12.2020 по 03.07.2024 року до пільгового стажу за Списком №2.
Отже, оскільки позивачка на час первинного звернення (05.02.2025 року) із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позивачка має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача від 12.02.2025 № 056650011092 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за вислугу років виключно через недосягнення пенсійного віку та пільгового стажу за Списком № 2, встановленого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, водночас, судом встановлено, що позивачка набула необхідного пільгового стажу за Списком № 2 та досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Оскільки відповідно до п. а) частини 1 статті 83 Закону №1788 пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Отже, позивачка має право на призначення пенсії з 05.12.2024 року (дата досягнення пенсійного віку).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, задовольнивши позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.02.2025 № 056650011092, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії; зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 05 грудня 2024 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 28.02.2005 року, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 року, з 01.12.2010 по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 по 31.07.2011 року, з 01.09.2011 по 31.10.2011 року, та до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 19.01.2001 по 15.01.2006 року, з 06.05.2006 по 22.09.2006 року, з 22.08.2009 по 20.01.2013 року, з 04.12.2020 по 03.07.2024 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.02.2025 № 056650011092, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса: 33028, Рівненська область, місто Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком з 05 грудня 2024 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 28.02.2005 року, з 06.05.2006 року по 22.09.2006 року, з 01.12.2010 по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 по 31.07.2011 року, з 01.09.2011 по 31.10.2011 року, та до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 19.01.2001 по 15.01.2006 року, з 06.05.2006 по 22.09.2006 року, з 22.08.2009 по 20.01.2013 року, з 04.12.2020 по 03.07.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса: 33028, Рівненська область, місто Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 01 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова