06 травня 2025 рокуСправа № 160/26071/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана його представником Кокаревою Євгенією Олександрівною, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 182950008250 від 11.08.2023, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.07.2000 до 19.06.2001, з 05.09.2005 до 12.07.2008, з 13.07.2008 до 13.04.2012, з 09.12.2014 до 08.04.2015, з 07.07.2015 до 11.11.2015, з 23.12.2015 до 16.12.2016, з 19.12.2016 до 17.01.2017, з 01.03.2017 до 14.12.2018, з 26.02.2019 до 21.02.2020, з 28.02.2020 до 09.11.2020, та призначити, нарахувати і виплатити пенсію з дня звернення - з 04.08.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 182950008250 від 11.08.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачем не було враховано до страхового стажу позивача періоди роботи у Російській Федерації та період роботи, за який відсутні відомості про сплату страхових внесків роботодавцем. Позивач вважає протиправним оскаржуване рішення, оскільки станом на час роботи позивача у Російській Федерації була чинною Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Постанову Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» № 1328 прийнято 29.11.2022. Крім того, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Ухвалою суду від 13.10.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
24.10.2023 в порядку усунення недоліків до суду надійшла подана представником позивача заява з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 26.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, витребувано у відповідача докази, які постановлено надати суду у строк для подання відзиву.
У відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який надійшов до суду 23.11.2023, відповідач просив відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог зазначив, що 04.08.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 182950008250 від 11.08.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 26 років 05 місяців 01 день. Відповідач посилався на припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення як підставу не зарахування періодів роботи позивача у Російській Федерації з 2015 року до 2020 року. Вказав, що через відсутність даних про сплату страхових внесків до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.07.2000 до 19.06.2001, який можливо зарахувати у разі надходження уточнюючої довідки або підтвердження актом перевірки.
Разом з відзивом відповідач надав витребувані докази.
08.12.2023 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
Станом на час розгляду справи заперечення до суду не надійшло. Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 04.08.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 182950008250 від 11.08.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який становить не менше 30 років. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 05 місяців 01 день. До страхового стажу не зарховано період роботи з 01.07.2000 до 19.06.2001 у зв'язку з відсутністю даних про сплату страхових внесків (зарахування можливе після надходження уточнюючої довідки або акта перевірки, та періоди роботи у Російській Федерації в ЗАТ «Новое строительство» (згідно з довідками № 19 від 14.10.2015, № 16 від 13.10.2015) і ТОВ «Стройводсервис» з 2015 року до 2020 року у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно зі ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частинами першою-другою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком.
Згідно з п.п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться, зокрема, записи №№ 7-9 про період роботи з 07.12.1987 до 19.06.2001 машиністом козлового крану 5 розряду у військовій частині НОМЕР_2 , перейменованій на військову частину НОМЕР_3 згідно з директивою МО України № Д-185/356 від 08.04.1996 (запис про звільнення 28.02.2001 на підставі наказу № 9 від 26.02.2001 вважати недійсним, поновлений на роботі наказом № 10 від 05.03.2001).
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 містить зокрема записи №№ 1-2 про роботу позивача з 01.03.2001 до 27.05.2002 кранівником у Конотопській філії АТЗТ «МАЗЕПА».
Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, відповідач вказав, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 до 19.06.2001, оскільки згідно з даними OK-5 відсутня сплата страхових внесків.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відсутні відомості про сплату страхових внесків за позивача протягом спірних періодів січня-лютого 2001 року, та наявні відомості про сплату страхових внесків, зокрема, Конотопською філією АТЗТ «МАЗЕПА» (код ЄДРПОУ 24012999) за березень-грудень 2001 року.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
У постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Враховуючи зазначене вище, спірний період роботи позивача з 01.07.2000 до 19.06.2001, який підтверджено записами у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 , має бути включений до його страхового стажу.
Записи про періоди роботи позивача у Російській Федерації з 05.09.2005 до 12.07.2008, з 13.07.2008 до 13.04.2012, з 09.12.2014 до 08.04.2015 в ЗАТ «Инвестиционно-строительная компания «Новое строительство», та з 07.07.2015 до 11.11.2015, з 23.12.2015 до 16.12.2016, з 19.12.2016 до 17.01.2017, з 01.03.2017 до 14.12.2018, з 26.02.2019 до 21.02.2020, з 28.02.2020 до 09.11.2020 у ТОВ «Стройводсервис» містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_5 . Разом із заявою про призначення пенсії позивач також подав довідки ЗАТ «Инвестиционно-строительная компания «Новое строительство» про його заробіток для обчислення пенсії за вересень 2005 року - квітень 2008 року, червень-серпень 2008 року, жовтень 2008 року - січень 2009 року, липень-грудень 2009 року, лютий-грудень 2010 року, червень-грудень 2011 року, грудень 2014 року - лютий 2015 року, та видані 12.11.2020 ТОВ «Стройводсервис» довідки про його доходи за 2015-2020 рр.
Згідно з розрахунком стажу позивача (форма РС-право) до його страхового стажу зараховано такі періоди: 01.09.1980-22.07.1981 (навчання), 29.07.1981-23.10.1981, 30.10.1981-24.12.1983 (військова строкова служба), 10.02.1984-16.11.1987, 07.12.1987-19.06.2001, 20.06.2001-27.05.2002, 28.05.2002-22.12.2003, 05.01.2004-12.08.2005, 25.11.2020-25.01.2021, 25.03.2021-28.02.2022, 01.04.2022-31.12.2022, усього 26 років 07 місяців 01 день.
Підставою незарахування позивачеві страхового стажу, набутого на території Російської Федерації, відповідач зазначив припиненням з 01.01.2023 участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, учасниками якої були зокрема Україна та Республіка Киргизстан, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», що набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У спірні періоди роботи позивача на території Російської Федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з урахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
За наявності положень Угоди, що були чинними у спірні періоди роботи позивача, та гарантували право на пенсійне забезпечення, позивач не може нести тягар негативних наслідків у виді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Угода Про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі Пенсійного забезпечення, підписана 13.03.1992, припинила дію для України 19.06.2023.
За таких обставин безпідставними є посилання відповідача на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Такий висновок відповідає викладеному Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23.
Отже, відмова відповідача у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Протиправно не зарахувавши періоди роботи позивача з 05.09.2005 до 12.07.2008, з 13.07.2008 до 13.04.2012, з 09.12.2014 до 08.04.2015, з 07.07.2015 до 11.11.2015, з 23.12.2015 до 16.12.2016, з 19.12.2016 до 17.01.2017, з 01.03.2017 до 14.12.2018, з 26.02.2019 до 21.02.2020, з 28.02.2020 до 09.11.2020 до його страхового стажу, відповідач передчасно дійшов висновку про відсутність необхідного страхового стажу у позивача та відмовив у призначенні пенсії за віком. Така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. У разі, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивач досяг віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про призначення пенсії, за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, позивач звернувся 04.08.2023.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 182950008250 від 11.08.2023, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.07.2000 до 19.06.2001, з 05.09.2005 до 12.07.2008, з 13.07.2008 до 13.04.2012, з 09.12.2014 до 08.04.2015, з 07.07.2015 до 11.11.2015, з 23.12.2015 до 16.12.2016, з 19.12.2016 до 17.01.2017, з 01.03.2017 до 14.12.2018, з 26.02.2019 до 21.02.2020, з 28.02.2020 до 09.11.2020, та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15.07.2023 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
На переконання суду, зобов'язання органу призначення пенсії призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію не підлягають задоволенню, оскільки заяву про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як структурним підрозділом органу, що призначає пенсію, визначеним за принципом екстериторіальності.
Місце проживання позивача зареєстроване у м. Конотопі Сумської області.
Відповідно до пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з виходом за межі позовних вимог.
Позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією № 2929-6659-0410-9718 від 04.10.2023.
Відповідно до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати зі сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 182950008250 від 11.08.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області області:
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 до 19.06.2001, з 05.09.2005 до 12.07.2008, з 13.07.2008 до 13.04.2012, з 09.12.2014 до 08.04.2015, з 07.07.2015 до 11.11.2015, з 23.12.2015 до 16.12.2016, з 19.12.2016 до 17.01.2017, з 01.03.2017 до 14.12.2018, з 26.02.2019 до 21.02.2020, з 28.02.2020 до 09.11.2020;
- призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.07.2023 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Повний текст рішення складено 06.05.2025.
Суддя В.В. Рянська