06 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/695/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати з 12.03.2022 по 19.11.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, та зобов'язання відповідача здійснити з 12.03.2022 по 19.11.2024 перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати за 2022-2024 рр. грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби та звільненням з неї, без застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату за 2022-2024 рр. грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби та звільненням з неї відповідно до Постанови № 704 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 12.03.2022 проходив військову службу по мобілізації у ВЧ НОМЕР_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 № 1566-ос (про особовий склад) солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 3 категорії - мінометника третьої групи мінометів першого вогневого відділення прикордонної мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у зв'язку із звільненням у запас ЗСУ на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) з урахуванням пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнено та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 16.11.2024.
Позивач вказує, що грошове забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.11.2024 було виплачено у меншому, ніж законодавчо належало розмірі, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, який є розрахунковою величиною для вказаних виплат, позаяк грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, а не на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 25).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 28-33) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 . Крім того, вказує, що з 20.05.2023 підлягає застосуванню розрахункова величина 1762,00 грн.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 12.03.2022 по 16.11.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , де перебував на грошовому забезпеченні, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 (а. с. 7-8), витягом з наказу «Про особовий склад» від 19.11.2024 № 1566-ОС (а. с. 9), особистими картками на грошове забезпечення за 2022-2024 рр. (а. с. 13-15).
З матеріалів справи убачається, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідач застосовував таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 вказав, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 02.12.2021 № 928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022 та 2023 рр. відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
За змістом статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
При вирішенні спору суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, які полягають у такому.
З 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення за період з 12.03.2022 та по 19.05.2023 у меншому, ніж належить розмірі.
При вирішенні спору суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481) скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
Пунктом 2 Постанови № 481 внесено зміну до пункту 4 Постанови № 704, викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням Постановою № 481 змін до Постанови № 704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, як помилково вказує позивач. Встановлення з 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховуються розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців.
З урахуванням наведеного, оскільки суд дійшов висновку про порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі у період з 12.03.2022 по 19.05.2023 (до дня, що передує набранню чинності з 20.05.2023 змінами до Постанови № 704, внесеними Постановою № 481), тому позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 12.03.2022 по 19.05.2023 основних та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (зокрема, щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 16.11.2024, оскільки судом не встановлено порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням наведеного, до позовних вимог за період до 19.07.2022 підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу наказом від 19.11.2024 № 1566-ОС (а. с. 9), а позовну заяву направлено до суду 22.01.2025 (а. с. 23), тому позивач дотримав тримісячний строк звернення до суду з цим позовом.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року основних та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) основних та додаткових видів грошового забезпечення з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх